У Національній філармонії України відбувся концерт, присвячений 150-річчю з дня народження великого російського композитора, педагога, піаніста, музикознавця.
У програмі вечора прозвучали два масштабнi твори Сергія Івановича Танєєва (1856— 1915), які зараз, мабуть, виконуються рідше, ніж того заслуговує їхня художня цінність, а можливо, через свою складність: Концертна сюїта для скрипки з оркестром, тв. 28 (1909), і Кантата «Іоанн Дамаскін» для змішаного хору та оркестру на вірші Олексія Толстого, тв.1 (1884). Цю несправедливість виправив Ансамбль класичної музики ім. Б. Лятошинського Національного будинку органної та камерної музики України (художній керівник Валентина Іконник-Захарченко, диригент — Ігор Андрієвський); в концерті брала участь скрипалька Ніна Сиваченко.
Оригінальна, різнохарактерна і віртуозна Сюїта складається з п’яти частин, кожна з яких створена у своєму неповторному стилі й яскраво показує талант і майстерність Танєєва-композитора: Прелюдія, Гавот, Казка, Тема з варіаціями, Тарантела. Кантата «Іоанн Дамаскін» — один із творів Танєєва, найбільш улюблених публікою. Духовний зміст поєднується в ній із пишним звучанням, стрункою формою. Художня, та й чисто технічна складність цих творів вимагає від інтерпретатора справжнього професіоналізму. Потрібно зазначити, що гідне втілення цих двох непростих шедеврів викликає повагу: публіка оцінила і тепло прийняла серйозну підготовку артистів.
Авторитет Танєєва — громадського діяча і дивовижно чистої, високоморальної людини був дуже великим. Дворянин за походженням, він дістав прекрасну освіту — як спеціальну, так і загальну; із золотою медаллю закінчив Московську консерваторію за класом фортепіано Н. Рубінштейна і композиції П. Чайковського. Ставши викладачем, виховав у своєму класі таких відомих музикантів, як Рахманінов, Скрябін, Метнер, Ляпунов, Глієр та інших. Коли через конфлікт із керівництвом Танєєв був змушений піти з консерваторії, він продовжив займатися з учнями — причому безкоштовно...
Сергій Танєєв-піаніст мав успіх як соліст і учасник ансамблю. Не викликає сумнівів просвітницьке значення його виконавської діяльності: саме Танєєв — найвидатнiший піаніст свого часу — приніс популярність фортепіанним творам Чайковського та інших своїх колег-співвітчизників. Органічна рівновага яскравого темпераменту і професійної досконалості, змістовності та смаку приваблювали публіку в його манері гри. Улюблений учень і близький друг прославлених музикантів-сучасників: П. Чайковського, М. Римського-Корсакова, І. Глазунова, він втілив у своїй самобутній музиці традиції не лише російської музики, але й Й.С. Баха, В.А. Моцарта, Л. Бетховена, одночасно випереджаючи при цьому музичне мистецтво майбутнього ХХ сторіччя. Кращі досягнення західноєвропейських композиторських шкіл він використав для того, щоб збагатити російську музику; поліфонію суворого стилю застосував у обробці російських народних пісень. Індивідуальне поєднання класичних і романтичних рис у його композиторській манері (притаманне і деяким іншим видатним музикантам рубежу XIX —XX сторіч) приваблює торжество гармонії та розуму, що оспівуються ним у його змістовних опусах. Духовна та філософська тематика звучить у його музиці так само переконливо, як і глибоко особисті людські емоції. Значні за масштабом і художнім задумом, великі за формою твори — хори, симфонії, інструментальні концерти — сусідствують у його творчості з прекрасною камерною музикою, обробками народних пісень (у т. ч. українських). Танєєв-учений, володар вражаючої ерудиції, вивчав «суворий стиль» у музиці; цій непростій темі присвяченi його теоретичні роботи. Він збагатив предмети музично-теоретичного циклу, забезпечивши їх науково-методичними посібниками. І навіть тепер, через 150 років, музика Сергія Івановича Танєєва так само хвилює і змушує слухачів думати.
