Взаємини України та Росії, можливе місце України в Європі, передвиборна символіка — думки наших експертів про це та чимало інших тем у рубриці «Що хорошого? Що поганого?».
Світлана МІТРЯЄВА , директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у місті Ужгороді, заслужений діяч науки і техніки України:
— Особисто для мене найцікавішою подією тижня стало те, що в рамках програми жур-фікс (jour-fixe) за сприяння Генерального консульства України в місті Пряшів (Словаччина) я презентувала «Доповідь про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році» експертним колам, науковому загалу та ЗМІ Словаччини у регіональному відділенні Дослідницького Центру Словацької Асоціації Зовнішньої Політики в місті Пряшів. Добре те, що я відчула фантастичну зацікавленість наших сусідів-словаків до тих подій і процесів, які наразі відбуваються як в Україні, так і в моєму рідному прикордонному Закарпатті після помаранчевої революції. Це допомагає нам усім більше зрозуміти один одного, не втратити здобутків минулого як у білатеральних українсько-словацьких зв’язках, так і в прикордонному співробітництві двох таких близьких по духу і ментальності країн-сусідів, двох незалежних молодих держав. Спільні кордони, спільні проблеми, які спонукають в новій ситуації шукати, плекати й розвивати нові інструменти співробітництва, особливо в прикордонні у фазі після розширення Європейського Союзу. Ці нові інструменти, які виникають по обидва боки спільного кордону — власне, кордону України з ЄС — просто у нас на очах, поки Київ і Брюссель роздумують про те, який статус надати Україні. Приємно вразила чистота і акуратність маленького Пряшіва, повага до людей (навіть незнайомі вітаються), звучання рідної української мови, вільний перехід у спілкуванні зі словацької на українську чи англійську, а головне — атмосфера загальної культури, впевненості і спокою. Погано те, що повернувшись додому і ознайомившись за час відсутності з публікаціями в наших ЗМІ, я знову пригадала слова Маргарет Тетчер про те, що «демократія — це перш за все відповідальність». Відповідальність у широкому розумінні цього слова: за слова, за дії і вчинки! Як же ми ще далекі від цього! Скільки бруду, скільки «компліментів», і всі при цьому «розбудовують» державу. Не поважаємо один одного, а перш за все — себе, а хочемо, щоб поважали нас, і в тому числі за кордоном. Один із студентів Пряшівського університету, присутніх на презентації доповіді, запитав: «А чому у вашому парламенті так сильно билися депутати в четвер?» (саме в цей день Президент України представляв у парламенті своє Послання). Що я могла йому відповісти?.. Зазвичай у побуті люди сваряться на «комунальній кухні» і відстоюють свої інтереси будь-якими засобами. Те ж саме відбувається і на рівні внутрішньодержавних та міжнародних відносин. Різниця — лише в масштабах того, що відбувається. А ще, можливо, в назвах. У першому випадку це називається «качати права», у другому — «вести політичну боротьбу», в третьому — «пошук консенсусу». Де ж консенсус, панове? Може, пора зупинитися в обмінах «компліментами» і дійсно всім разом подумати про майбутнє держави? Можливо, слід згадати про те, що хор співає пісню гармонійно, звучно, красиво тільки тоді, коли кожен голос веде свою партію, але в одній пісні, в одному творі. Я по натурі оптиміст. І я вірю в європейське майбутнє України. Але створювати Європу необхідно не стільки проголошуючи намір, скільки діями і вчинками, щодня, саме тут, в Україні. А ще — конкурентоспроможними товарами. Вже явно очевидно, що в країні визрів і існує громадський запит на ідею консолідації і об’єднання всього українського суспільства. Тепер необхідно на практиці втілювати в життя дуже важливий принцип — багатоманітність регіонів, культур і поглядів українського суспільства — загальнодержавна цінність і запорука успіху держави Україна. Яка політична сила здатна реалізувати цей принцип? Чи готові самі еліти до цього? Відповіді на ці запитання поки що залишаються відкритими.
Денис ІЛЬНИЦЬКИЙ , кандидат економічних наук, доцент кафедри міжнародної економіки Київського національного економічного університету:
— На цьому тижні всі згадали, як і кого вони кохають, але прояви кохання були досить різними. Росія продовжувала штовхати братську Україну в обійми ЄС. Думаю, всі знають, що найболячіше можна зробити найближчим — якраз те, що відбувається між нашими країнами (молоко, м’ясо, маяки, флот, газ...). Добре, що питання з нафтою більш-менш врегульовано, бо аспектів, де ми можемо образити один одного, багато. Проте до всіх питань та проблем варто підходити комплексно, з огляду на перспективу, а головне — на національні економічні інтереси. Саме тут необхідно подякувати дружній Росії за те, що вона робить нас сильнішими та кращими. Єдине зауваження до того, як вона це робить, — вставляючи палки у колеса. Європа дає сигнали щодо розвитку прийняттям директив, які є обов’язковими для країн-членів та тих, хто хоче приєднатися. Якщо Україна хоче приєднатися, то є чітко визначені параметри, до яких необхідно прямувати. В цьому плані ми маємо таку перевагу, що вдосконалюватися ми можемо скільки завгодно, а вирішувати, куди нам вступати, до ЄС чи ЄЕП, можна пізніше (але хочеться цього раніше). Поки ми не почнемо любити себе, ніхто цього не буде робити. І поважати також. Величезного припливу іноземних інвесторів ми ще не бачили, а це значить, що ми ще маємо можливості будувати країну такою, якою ми хочемо її бачити. Конкуренція з іноземцями могла б скоріше виявити наші конкурентні переваги, закріпити напрями спеціалізації в світовому господарстві та більше використовувати коопераційні зв’язки (старі та нові). Конкурентів не дуже люблять всі, але вони виконують необхідну функцію санітарів. На жаль, ми як не знали, в чому наші національні інтереси, так і продовжуємо намагатися їх сформулювати кожний для себе. Морози дещо відступили під натиском гарячих сердець українців. В Боярці продовжували відключати воду — все більш загартованими стають місцеві мешканці, з любов’ю згадуючи водоканал. На нашій кафедрі планують провести міжнародну конференцію щодо майбутнього ЄС та можливого місця України в Європі. Університет святкує своє 100-річчя (протягом всього 2006 року). За 100 років є що пригадати (наприклад, величезна кількість можновладців пройшла через наш ВНЗ, серед тих, хто першим спадає на думку, — Єхануров, Тимошенко, Хорошковський, Вітренко). ВНЗ росте — нові корпуси, величезна бібліотека, стадіон, але є й проблеми — велика кількість викладачів живе у гуртожитках, необхідно впроваджувати енергозберігаючі технології, що могло б бути прикладом для десятків тисяч студентів, аспірантів, викладачів, персоналу.
Віталій ДОВГИЧ , видавництво «Довгич і син»:
— Добре, що уряд де-факто визнав свою підзвітність Верховній Раді. Гадаю, Віктору Ющенку варто було б урахувати уроки Жака Ширака. Що одержав правий президент Франції, розпустивши парламент? Потужну ліву більшість у Національних зборах і, отже, соціалістичний уряд... Хорошим знаком минулого тижня стало завершення в Центрі зв’язків НАТО тренінгу для цивільного персоналу Міноборони України. Навчання організувала й провела нідерландська громадська організація «Центр дослідження європейської безпеки». Відзначу ще один показовий факт. У розмальованій «Нашою Україною» маршрутці Київ—Макарів з’явилися листівки-наклейки Блоку Плюща—Костенка і Партії регіонів. А біля водія — прапорець із символікою Юлії Тимошенко. Цілком очевидно, що адмінресурс (принаймні тут) не застосовується — під час президентських перегонів скрізь і всюди домінувала політична реклама Януковича. Погано, що в Борисполі досі немає тепла в багатьох будинках, у тому числі двох зовсім нових. Погано, що мої московські знайомі стали жертвами гаражної «піраміди», втративши 14 тисяч доларів. З іншого боку, радий був проштовхнути публікацію відкритого листа пограбованих акціонерів Лужкову в одній із найпопулярніших газет Росії. Хто там говорить, що ми не можемо мати лобі в мас-медіа східного сусіда? Погано, що в ЗМІ виплеснулася нова хвиля боротьби за право на помаранчеву символіку, в якої є конкретні автори, в тому числі й мій зять. Значить, у нашій країні так і не навчилися поважати одне з фундаментальних прав особи.
