Відновлення посольства Данії в Києві стало однією з помітних подій зовнішньополітичного року, що минув від інавгурації Президента Ющенка. За другого президентського строку Леоніда Кучми данці закрили своє посольство в Україні, пояснюючи це необхідністю економити бюджетні кошти: тоді дипломатична місія в Києві начебто видавалася їм надмірною розкішшю. Зараз у Копенгагені повірили в те, що з оновленою Україною можна й потрібно працювати. Між іншим, співпраця з Данією стала важливим чинником успіху країн Балтії на шляху до ЄС. Саме на саміті в Копенгагені 1993 року було ухвалено, що Литва, Латвія та Естонія можуть укласти договір про вільну торгівлю з Євросоюзом, який може стати основою договору про асоціацію. У хорі «старої» Європи Данія — одна із тих країн, які не поділяють думки про необхідність узгоджувати із Росією всі кроки на пострадянському просторі. Водночас Надзвичайний та Повноважний Посол Данії в Україні пан Уффе А. БАЛСЛЕВ висловлюється про європейські перспективи нашої держави із по-скандинавськи стриманим оптимізмом.
— Як ви оцінюєте вплив нинішнього передвиборного протистояння в Україні на міжнародний імідж нашої держави?
— Данський уряд, як і світова спільнота, із певною стурбованістю спостерігає за нинішньою політичною ситуацією в Україні. Звичайно, джерелом занепокоєння була газова криза. Після її розв’язання ми всі відчули полегшення. Однак тепер переймаємося подробицями угоди стосовно газу, а також подіями в парламенті, що створили незрозумілу конституційну ситуацію. Втім ми сподіваємося і віримо, що це не призведе до повного політичного паралічу. Поки що, на щастя, я не бачу ознак цього. Звичайно, ми сповна розуміємо особливість ситуації у зв’язку з наближенням виборів: конфронтація посилюється. Багатьом країнам доводилося й доводиться переживати періоди, коли уряд є «кульгавою качкою», не може сповна впроваджувати свою політику. Джерелом глибокого занепокоєння є також інтерпретація конституційної реформи в Україні, оскільки зрозуміло, що демократія має базуватися на дотриманні конституції.
— Під час осіннього візиту до Києва міністра закордонних справ Данії пана Меллера йшлося про те, що ваша країна готова надати 4 або навіть 13 мільйонів євро на підтримку громадянського суспільства в Україні. Якими є умови надання цих коштів, які програми становлять для вас пріоритетний інтерес?
— З 2004 року, на зразок Політики сусідства ЄС, у нас є двостороння програма сусідства, в рамках якої ми приділяємо увагу низці питань. Наприклад, у нас є програма протидії торгівлі людьми в Білорусі, Молдові та Україні. Ми намагаємося сприяти зміцненню громадянського суспільства в Україні. Звичайно, у вас вже є досить успішне громадянське суспільство, яке позитивно розвивається, ми хочемо тільки сприяти подальшому розвитку неурядових організацій. У Данії є багато комплексних неурядових організацій, які відіграють важливу роль у житті нашого суспільства. Ми б хотіли поділитися частиною нашого досвіду. У нас також є програма підтримки незалежних мас-медіа та журналістики розслідувань. Це одна із транскордонних програм: ми намагаємося облаштувати мережі між незалежними ЗМІ в різних країнах, щоб вони могли підтримувати одне одного. Низка проектів ще тільки розробляється. Зокрема, ми думаємо про те, як допомогти юридичній галузі України. До речі, данський радник пан Гаральд Єпсен працює в представництві ОБСЄ із тривалою місією, допомагає оптимізувати правила, що стосуються виборів, зокрема бере участь у підготовці рекомендацій для офіційних осіб, які працюватимуть на дільницях для голосування.
— Віктора Януковича та Юлію Тимошенко запросили в лютому виступити в Європарламенті, адже з огляду на значні результати, які пророкують їхнім силам на парламентських виборах, їхнє бачення зовнішньої політики України турбує голову делегації зі зв’язків з Україною Марека Сівца. Ви поділяєте його занепокоєння?
— З огляду на попередній досвід, найважливіше як для України, так і для Заходу, щоб парламентські вибори були вільними й прозорими, пройшли відповідно з міжнародними стандартами, незалежно від того, яким буде їхній результат. Уряд, який буде сформовано після виборів, матиме повноваження формувати та впроваджувати таку політику, якої прагне український народ.
Звичайно, новий уряд формулюватиме й зовнішню політику. Однак я думаю, що Україна вже зробила свій головний зовнішньополітичний вибір, і не бачу загрози різких змін. Водночас мені здається, що в українській зовнішній політиці забагато речей розглядають крізь призму, ставлять у залежність від відносин між Заходом і Росією. Я думаю, Україна цілком спроможна самостійно формулювати зовнішню політику без такого «озирання» на своїх великих партнерів. Далеко не всі речі є предметом категоричного вибору: «або, або». Я бачу багато здорових ознак в українській зовнішній політиці. Багато діячів української влади погоджуються з позицією, яку я зараз висловив. Україна стоїть на такому важливому шляху розвитку, як євроатлантична інтеграція. Дуже важливим є й План дій «Україна — ЄС», який ми зараз маємо. Я впевнений, що незалежно від того, який уряд прийде до влади, він продовжуватиме цю роботу.
— Литовські дипломати зазначають, що їхня країна готова надати нашій державі таку ж допомогу, яку свого часу їм та іншим країнам Балтії надала Данія... Чому Копенгаген так підтримував Вільнюс, Ригу та Таллінн на шляху до повноправного членства в Євросоюзі?
— Ми пишаємося тим, яку підтримку надали цим державам. Так, данський уряд, незалежно від його партійного складу, завжди дуже позитивно ставився до євроінтеграції країн Балтії. Загальне бажання бачити їх у Євросоюзі відповідало бажанню бачити об’єднану Європу вільною, дати шанс усім європейським країнам, які хочуть приєднатися до неї. Між Україною та державами Балтії є суттєва різниця. Вони починали у дуже жорсткій та непевній ситуації. До речі, Данія ніколи не визнавала загарбання країн Балтії Радянським Союзом. Був період, коли Данія допомагала цим державам досягти незалежності. Звичайно, данське населення відчувало велику симпатію до наших сусідів, країн, із якими ми мали міцні зв’язки у довоєнний період. Ці держави, маленькі, як і Данія, були затиснуті між двома потужними блоками. Україна ж є великою країною і зараз, можливо, має набагато більше друзів за кордоном, ніж свого часу мали країни Балтії.
Загалом я можу сказати, що симпатія, яку данці відчувають до країн, охочих приєднатися до загальної європейської родини, поширюється й на Україну.
— Чи може бути використаний практичний досвід співпраці Данії з країнами Балтії у дансько-українських відносинах?
— Ми намагаємося використати цей досвід у роботі з Україною. Минулого тижня ми підписали двосторонню угоду про співпрацю в оборонній галузі. Свого часу я особисто брав участь у допомозі країнам Балтії на шляху військових реформ, спрямованих на інтеграцію в НАТО. Певний досвід може бути використаний і в Україні, хоча потрібно зважати на те, що країни Балтії починали розбудовувати свої збройні сили з нуля, а ви маєте велику армію. Литва, Латвія та Естонія на початку свого шляху не мали такого досвіду співпраці з НАТО, участі у миротворчих місіях за кордоном, який зараз має Україна. Наші медійні програми, деякі програми технічної допомоги, зокрема з енергозбереження, — частина того досвіду, який повинен бути використаний у співпраці з Україною. Однак потрібно зважати на те, що Україна пішла вже дуже далеко, тому багато аспектів, свого часу важливих для країн Балтії, вам уже не потрібні. Важливо, щоб країни, які подолали перехідний період, ділилися одна з одною досвідом, допомагали одна одній. Ми також хотіли б допомогти Україні стати прикладом, зокрема для Білорусі. Ваш досвід у розвитку громадянського суспільства, критичної преси може допомогти білорусам на шляху до демократизації держави.
— Існують побоювання, що критично необхідна робота з популяризації НАТО в Україні гальмується через парламентські вибори. Представники нашої влади з оптимізмом розповідають про євроатлантичну інтеграцію в Брюсселі, але не в Києві та не в Донецьку... Ваша країна єдина зі скандинавських держав входить і до НАТО, і до Європейського Союзу. Чим зумовлений такий вибір данців?
— Я працював у представництві своєї країни при НАТО 1997 року, коли нинішній міністр закордонних справ України пан Борис Тарасюк був українським послом при Альянсі і було прийнято Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО. Я думаю, що ваша робота з Альянсом розвивається дуже добре. В Києві є Інформаційний центр НАТО, офіс зв’язку при Міністерстві оборони, втілюється потужна й детальна практична програма співпраці, обмінів тощо. НАТО заявляє, що двері для України відкриті. Процес має залежати не від календаря, а від реальних кроків, які зроблять Україну відповідною стандартам членства в Альянсі — якщо ви захочете стати його членом. Звичайно, керівництво НАТО та його члени дуже серйозно спостерігають за підтримкою євроатлантичної інтеграції в українському суспільстві. Ми бачимо статистику і відчуваємо, що великої підтримки немає. Це справді проблема. Однак, коли я спілкуюся про це з українськими політиками, відповідальними за натівський напрям, вони визнають необхідність відкритої й тривалої роботи з населенням і запевняють, що таку роботу буде проведено.
Три з п’яти скандинавських країн: Данія, Норвегія та Ісландія — приєдналися до НАТО, коли ця організація тільки створювалася після Другої світової війни. Підтримка нашим населенням членства в НАТО є навіть більшою, ніж деяких аспектів європейської інтеграції: наприклад, ми не беремо участі в монетарному союзі ЄС. У нас ситуація діаметрально протилежна, ніж в Україні, де люди набагато прихильніше ставляться до Євросоюзу. Для нас НАТО є простішою організацією, в її рамках ми несемо спільну відповідальність за безпеку одне одного, а ЄС — це дуже складно, тут набагато більше правил та регуляцій. Євросоюз справляє набагато складніший вплив на повсякденне життя громадян. ЄС висуває до вас набагато більше вимог, які часом можуть вам і не сподобатися, ніж це робить НАТО.
— Нещодавно делегація Міністерства аграрної політики відвідала Данію, після чого міністр Олександр Баранівський повідомив, що ваша країна збирається цього року виділити 12 мільйонів євро на розвиток сільського господарства в Україні, а також розглядає можливість перенесення своїх свинарських ферм із Польщі до нашої країни...
— На даний момент я ще не володію інформацією щодо 12 млн. євро данської підтримки на розвиток сільського господарства вашої країни, але, можливо, ваш міністр краще поінформований про це, ніж я. Кілька років тому справді було підписано угоду про створення низки високотехнологічних, дуже великих свиноферм за данською моделлю в Україні, які потім мали стати зразком для розвитку цієї галузі по всій вашій країні. Свого часу йшлося про те, щоб створити по свинофермі у кожній області, однак сьогодні існують лише кілька таких комплексів. Ми працюємо над тим, щоб вони успішно розвивалася на комерційних засадах. Адже створити свиноферму — це не те, що заснувати школу: вона повинна існувати за законами ринку.
— Як данські інвестори оцінюють бізнес-клімат в Україні?
— Вони дуже зацікавлені в Україні, це також одна з причин того, що минулого жовтня наша дипломатична місія повернулася до Києва. Данські компанії справді вишикувалися для того, щоб увійти на український ринок: як для того, щоб продавати тут свою продукцію, так і для того, щоб виробляти її в Україні. Товарообіг між нашими країнами за останні три роки зріс удвічі, і зростання триває. Низка данських компаній вже працює в Україні в різноманітних сферах: це й текстиль, і меблі, і високі технології.
— Позаминулого року провідна данська фармацевтична компанія «Ново-Нордіск» висловлювала бажання придбати вітчизняне підприємство із виготовлення інсулінів «Індар». Які сьогодні плани цієї компанії на українському ринку, який починають освоювати американці?
— «Ново-Нордіск» вважає український ринок дуже привабливим і готова до конкуренції, адже це компанія, яка має досвід роботи у значній частині земної кулі, контролює 45% світового ринку інсулінів. До речі, в Данії фармацевтична галузь досягла високого розвитку. Низка данських та міжнародних фармацевтичних компаній розташована неподалік від Копенгагена. А на іншому боці Ересуннської протоки, у Швеції, також є фармацевтичні підприємства. Кілька років тому було збудовано Ересуннський міст, який з’єднав Данію і Швецію, і вся ця місцевість отримала назву «Медична долина», на зразок «Силіконової долини» в Каліфорнії.
