Сольний концерт вокаліста — явище неординарне в сучасному музичному світі: емоційні та фізичні навантаження при цьому такі великі, що вітчизняні (а тим паче — зарубіжні!) зірки академічного мистецтва віддають перевагу спільним («збірним» — за філармонічною термінологією) виступам. Образно кажучи, до «збірних» костюмованих вистав можна зарахувати й оперну виставу — в ній також бере участь ціла плеяда вокалістів плюс оркестр, хор і балет. Тому навіть складна, головна оперна партія не порівнянна за художньо-естетичними навантаженнями з сольним концертом!
Саме тому сольна програма народного артиста України, лауреата міжнародних конкурсів Івана Пономаренка, що прозвучала під склепіннями залу Національної опери, опинилася в центрі уваги публіки в грудневому репертуарі театру.
Особливої урочистості концерту додало повідомлення ведучої, яке прозвучало перед самим початком, що відомого артиста висунули на здобуття Державної премії України імені Т.Г. Шевченка. Можна собі уявити ступінь творчого хвилювання співака: подібні виступи є одночасно й своєрідним артистичним звітом перед публікою, й «іспитом» на звання Майстра екстракласу перед представниками комітету з держпремій, і творчим марафоном на шляху до музичного Олімпу.
Ну що ж, якщо «за гамбурзьким рахунком» — усі ці іспити та марафони претендент витримав із честю: овації та «браво!» звучали у залі фактично після кожної народної пісні у виконанні Івана Пономаренка, після кожного класичного українського романсу, звучання яких під склепіннями оперного залу вже саме по собі раритет.
Особливого шарму концерту додала участь у ньому прекрасного музичного колективу — Національного оркестру народних інструментів (художній керівник і головний диригент — народний артист України Віктор Гуцал). Оркестр не тільки бездоганно акомпанував солісту, а й віртуозно виконав кілька оркестрових творів, що прикрасили концертну програму.
Утім, слухачі мали можливість насолодитися звучанням чудового баритона і без акомпанементу: Іван Пономаренко напрочуд проникливо заспівав зворушливу народну пісню «Вівці мої, вівці». Враження — приголомшуюче!
Заради справедливості слід зазначити, що київська публіка давно звикла до блискучих виступів співака в численних оперних виставах: «Мазепа», «Пікова дама», «Євгеній Онєгін» П. І. Чайковського; «Набукко», «Аїда», «Риголетто» Дж. Верді; «Кармен» Ж. Бізе; «Лючія і Ламмермур» Г. Доніцетті та інших. Одна його участь у них часто забезпечувала успіх усієї постановки. Абсолютно свіжий приклад цього — нещодавній Фестиваль італійської оперної музики у Києві. Дві перші вистави фестивалю («Аїда» і «Травіата») можна сміливо назвати «імені Пономаренка — настільки чудово та бездоганно заспівав він найважчі партії в цих постановках.
Однак сольний концерт співака відкрив публіці нову грань його таланту: цього вечора виконувалася тільки українська музика — народні пісні, пісні українських композиторів, класичний український романс. Звісно, фурор викликав відомий шедевр — «Безмежне поле» М. Лисенка. Шквал оплесків можна було порівняти тільки з океанським цунамі (зрозуміло, без трагічних наслідків). У багатьох випадках важко було визначити, що більш абсолютне — композиторський текст чи його вокальне втілення Іваном Пономаренком? Виконавський талант співака дозволив йому продемонструвати процес справжньої співтворчості інтерпретатора та композитора.
Окрасою концерту став зворушливий виступ І. Пономаренка в дуеті з народною артисткою України Людмилою Семененко.
Сорокаріччя своєї оперно- творчої діяльності співак зустрічає в прекрасній вокальній формі (дай, Боже, молодим), щомісяця даруючи київській публіці незабутні музичні враження. Він об’їхав півсвіту, отримав безліч запрошень, співав у Парижі, Москві, Петербурзі та навіть у Преторії й Йоганнесбурзі (Південна Африка)! Відомий італійський диригент Карло Франчі після південноафриканських гастролей співака сказав, що Пономаренко народжений для виконання опер Верді. Ми ж пересвідчилися — і не тільки!
Прекрасний голос і музичний талант Івана Пономаренка — національне надбання держави. Овації слухачів і багаторазові виклики «на біс» — беззастережне свідчення визнання, любові та захоплення публіки. Співак, безумовно, достойний присудження йому високої Національної премії. (Навіть попри незрозумілу наявність на сцені мікрофона, що іноді явно спотворював чудовий тембр голосу прославленого вокаліста). Незабутня Едіт Піаф одного разу сказала: «Я співаю не для всіх, я співаю для кожного». Це саме може сказати про себе Іван Пономаренко — його мистецтво знаходить відгук у серці кожного з його слухачів.
