Напередодні 500-річчя від дня смерті офіційного першовідкривача Америки Христофора Колумба група вчених вирішила за допомогою аналізу ДНК вирішити давню суперечку між Італією й Іспанією про походження мореплавця. Однак люди не вперше тривожать останки знаменитого мандрівника. Історія його поховання сповнена скандалів і таємниць, повідомляє Lenta.ru. Чи маємо ми право назвати Колумба першовідкривачем американського континенту — запитання, що залишається відкритим ось уже 500 років. Ще до його подорожі в Європі побутували історії про трансатлантичне плавання. Та й чи можливо «відкрити» континент, який уже заселений, щоправда, людьми, які не підозрюють про Європу? Безперечним залишається те, що саме подорож Колумба відкрила Америку для європейців, оскільки збіглася з масовим поширенням друкованої преси в Старому Світі. Уже через двадцять років після повернення Христофора Колумба про американський континент писали, як про широко відомий факт, у всіх кутках Європи. Згадували, звісно, й ім’я першовідкривача. Таким чином, Христофора Колумба можна назвати однією з перших «зірок» мас-медіа.
Бурхлива слава не залишила мореплавця й після смерті. Навіть до його останків вже дуже скоро перестали ставитися як до звичайного людського праху, якому належить покоїтися з миром. Вони перетворилися на щось середнє між національним надбанням і святими мощами (до речі, вже в ХХ столітті Колумб був канонізований католицькою церквою).
Помер мореплавець в іспанському місті Вальядолід у 1506 році. Там його спершу й поховали як богобоязливого християнина, яким він і був усе своє життя, — адже одним із найважливіших мотивів його заокеанських подорожей було навернення тамтешніх язичників у праведну віру.
Утім, сам Колумб навряд чи був би задоволений таким поворотом подій. Річ у тому, що в заповіті перед смертю він спеціально вказав, що бажає бути похованим у Новому Світі, в тій дивній країні, яку він спершу прийняв за землю обітовану, — такими райськими пейзажами зустріли його Карибські острови й такими по-ангельськи наївними та добрими здалися йому на перший погляд тубільці. Згодом із тубільцями він розпочав криваву війну, а з райських островів на його кораблях потрапили до Європи жахливі нові хвороби. Проте чи то перше враження так і залишилося з Колумбом на все життя, чи то він хотів таким чином логічно завершити свій життєвий шлях, повністю пов’язаний із новим континентом, — але саме там він побажав опинитися після смерті. Його заповіту не виконали, оскільки в іспанській колонії в Новому Світі на той момент не було церкви, гідної зберігати тіло національного героя Іспанії.
Однак і церкву у Вальядоліді через три роки після смерті Колумба визнали негідною. За бажанням сина Колумба, який на той час управляв однією з областей Іспанії, тіло його батька перемістили в більш належне місце — в монастир у Севільї. Однак і там мандрівнику довелося покоїтися недовго. Минуло 18 років — і іспанці вирішили все-таки виконати останню волю Христофора Колумба. Домовина з його тілом вирушила через океан за заповітним маршрутом. Останнім пристановищем Колумба визначили кафедральний собор у Санто-Домінго. Згодом це місто стане столицею Домініканської республіки.
На цьому пригоди великого мореплавця не завершилися. Перед тим як Іспанія втратила права на Санто-Домінго, який мав бути переданий французам, іспанський уряд поквапливо взявся вивозити з колишньої колонії все найцінніше на сусідню Кубу, яка до 1898 року також належала Іспанії. Неважко здогадатися, що серед цінностей були перевезені й останки Колумба. Коли і Куба була втрачена, нещасливу домовину повернули в Севілью та розмістили в соборі поруч із захороненням сина Колумба, Фернандо. Це повернення можна було б вважати багатозначним фіналом усієї історії — колумбів «рай» так і не прийняв свого першовідкривача… Однак наприкінці ХIХ століття навколо поховання Колумба виникли нові таємниці.
У 1877 році робітники, які здійснювали зміцнення підмурка кафедрального собору Санто-Домінго, знайшли похоронну урну з написом «Прославлений чоловік Крістобаль Колон», у якій містилися 13 великих і 28 дрібних кісткових фрагментів. Зраділі домініканці одразу проголосили, що ці останки і є справжніми, тоді як реліквія, яку іспанці свого часу відвезли на Кубу, — лише підробка, яку їм підсунули в метушні передачі влади.
Утім, ченці Севільї категорично не погоджувалися з таким розвитком сюжету. Протягом усього ХХ століття як Іспанія, так і Домініканська республіка безапеляційно вважали, що саме в них знаходиться справжня домовина.
У 2002 році вчитель історії з Севільї Марсіаль Кастро та вчитель біології Серхіо Альгаррада з Естепи вирішили розгадати цю загадку. Вони звернулися до церковної та світської влади Іспанії і Домініканської республіки з проханням взяти зразки ДНК із обох поховань і порівняти їх із зразком ДНК сина Колумба Фернандо.
Чи відповіла влада двом вчителям — не відомо, однак їхньою ідеєю зацікавилися вчені з університету Гренади, які все-таки домоглися дозволу на ексгумацію останків у кафедральному соборі Севільї. У 2004 році дослідники опублікували попередні результати антропологічної експертизи. З’ясувалося, що кістки з севільського собору належать комусь не старшому за 45 років, причому не дуже атлетичної статури. Однак відомо, що Колумб помер у віці між 55 і 60 роками і був надзвичайно великою та сильною людиною. Аналіз ДНК ще не завершений, однак уже зараз вчені з упевненістю зазначають, що останки, які протягом століть вважали тілом Колумба, належать комусь іншому. Таким чином, швидше за все, Христофор Колумб справді покоїться в кафедральному соборі Домініканської республіки — там, куди доля неодноразово повертала його і де йому все-таки судилося залишитися.
