У Румунії розташовуватимуться військові бази Сполучених Штатів. Подібні плани виношувалися досить давно. Однак лише зараз ця інформація підтвердилася «документально».
Під час свого першого в якості голови зовнішньополітичного відомства США візиту до Бухареста, що відбувся минулого тижня, Кондолізза Райс підписала разом зі своїм румунським колегою Міхаєм-Резваном Унгуряну угоду про розміщення на території Румунії чотирьох військових баз США (The Military Access Agreement). Одну з баз планується розмістити поблизу чорноморського порту Констанца на військовому аеродромі «Михайло Когалнічану». Недалеко від цього місця, у Придністров’ї, перебуває бригада російських військ. Три інші бази розташуються в Чинку; на військових аеродромах Смердана на сході країни, недалеко від дельти Дунаю та кордону з Україною та Молдовою; а також на полігоні в Бабадазi (схід країни).
Військові бази, поява яких очікується вже в 2006 році, по- перше, будуть постійними, по- друге, набагато меншими та мобільнішими, ніж ті, що діяли за часів «холодної війни» на території Німеччини. Основне призначення — військова підготовка та тренування близько 1500 американських військовослужбовців. Окрім того, ці невеличкі опорні пункти обов’язково матимуть всю необхідну техніку. Тільки в модернізацію бази Когалнічану, за умовами угоди, планується вкласти близько 20 млн. доларів.
Ще у 2003 році Пентагон використовував цю військово-повітряну базу для переправлення військового обладнання та семи тисяч військовослужбовців США під час початкової стадії операції в Іраку. Близько трьох з половиною тисяч американських військових тоді тимчасово перебували на території Румунії. Цю базу також використовували для ротації миротворчих місій в Боснії та Косово.
У жовтні 2004 року за результатами зустрічі міністрів оборони Росії та Румунії — Сергія Іванова та Іона Мірчі Пашку — російські ЗМІ раділи з приводу того, що замість трьох напрямів співробітництва в галузі безпеки та оборони румунська сторона запропонувала Росії 13—14 тем. Тим часом за два дні до російсько-румунської зустрічі військово-повітряну базу 57 із дводенною «інспекційною поїздкою» на запрошення свого румунського колеги відвідав міністр оборони США Дональд Рамсфельд. Тривав діалог між США та Румунією і на президентському рівні. У червні 2005 року держсекретар США Райс оголосила, що процес минув стадію технічної та військової оцінки і вступив у фазу політичних та юридичних переговорів. Нарешті 17 листопада 2005 року, під час виступу на дводенному міжнародному форумі «Нова хвиля звільнення Європи», що проходив у Тбілісі, президент Румунії оголосив про майбутнє підписання угоди про розміщення військових баз США на території Румунії. Як зазначила під час спільної з президентом Басеску прес-конференції Кондолізза Райс, «Румунія — один з найбільших та найближчих друзів США, з яким ми маємо спільні цінності. Наші сили — брати та сестри по зброї в Іраку, Афганістані та на Балканах».
Посилення військової присутності США у Румунії є частиною плану передислокації американських військ із Західної Європи у Східну, що його оголосив президент Джордж Буш наприкінці 2004 року. Серед аргументів на користь підписання цієї угоди — захист від терористичної загрози.
Держсекретар Сполучених Штатів наголосила на тому, що США та Румунія мають «спільний інтерес у розвитку Чорноморського регіону». За деякими даними, американські кораблі патрулюватимуть Чорне море з метою захисту баз, що в свою чергу покладе кінець російській та турецькій монополії в цьому регіоні.
На запитання, чому бази було вирішено розмістити саме в Румунії, держсекретар Кондолізза Райс відповіла: «Це є доцільним як з географічної точки зору, так і з погляду на спільне проходження військових тренувань. Румунія бере особливо активну участь у Міжнародній програмі військової підготовки, започаткованій США, та направляє туди велику кількість своїх офіцерів. Окрім всього іншого, Румунія взяла курс на трансформацію своїх військових сил з метою їхнього посилення, а також збільшення їхніх технічних можливостей».
Об’єктивно Румунія має важливе геополітичне розташування. Військова база біля Констанци — перша база США на Чорноморському узбережжі. Бази — ключ до Дунаю, найбільшої водної та транспортної артерії Європи. Контролювати Дунай — означає мати великий вплив на європейські справи. Крім того, Румунія є ключем до Балкан.
Американсько-румунська угода — це перший подібний договір, який США укладають з однією з країн Південно-Східної Європи, здійснюючи крок вперед у стратегічному русі своєї держави на схід. Недарма держсекретар США під час спільної з румунським президентом прес-конференції назвала цю угоду «історичною». Румунія — перша країна, задіяна в американській стратегії redeployment — переміщення військових баз США із Західної Європи у Східну.
Тепер із великою долею впевненості можна прогнозувати збільшення обсягу американських інвестицій в румунську економіку. За словами президента американської корпорації АIС, «американці люблять інвестувати у країни, які вітають створення американських баз на своїй території». Крім того, румунська сторона може сміливо очікувати на підтримку з боку США своєї позиції та ініціатив на міжнародній. Незважаючи на той факт, що очікуване збільшення обсягу іноземних інвестицій покращить стан румунської економіки та зменшить економічний відрив від більш заможних європейських держав, ЄС, до лав якого Румунія має приєднатися 2007 року, ймовірно, матиме певні застереження щодо розташування чотирьох військових баз США на території Румунії та досі не розслідуваних чуток про можливе існування таємних в’язниць ЦРУ на території цієї країни.
Усупереч запевненням президента Траяна Басеску про те, що розташування американських військових баз на території Румунії відображає прагнення всього народу, румуни все частіше висловлюють свої побоювання з приводу того, що бази та вся територія Румунії можуть стати мішенню для терористів, що не може не вплинути на загальну ситуацію в басейні Чорного моря.
Реакція міністерства оборони Росії була не такою різкою, як висловлювання російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова. Сергій Іванов сказав, що американський уряд інформував російських колег про це. Однак РФ до кінця ще не відоме призначення американських баз на території Румунії, чисельність американських військовослужбовців та техніки, що її буде там розміщено. Тим часом, разом із наближенням до Близького Сходу американські бази наближуються і до російських кордонів.
КОМЕНТАР
Сергій ТОЛСТОВ, директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень:
— 7 грудня, коли Україна стала учасником оборонної ініціативи країн Південно-Східної Європи та вступила у відповідні інституційні структури, міністр оборони США Дональд Рамсфельд підтвердив намір США створити в Південно-Східній Європі систему військових баз із розміщенням на них незначних контингентів. У разі необхідності також передбачається розміщення тут додаткових військових контингентів США. Після підписання угоди з Румунією передбачається також розміщення бази США в Болгарії. Таку угоду може бути підписано до березня 2006 р.
Щодо сухопутних військових баз США в країнах Центральної та Південно-Східної Європи, прямі обмеження стосовно цього, крім положень Адаптованого договору зі скорочення звичайних озброєнь і збройних сил у Європі, відсутні. Зрозуміло, оскільки більшість країн цього регіону є членами НАТО, вони мають право укладати угоди та розміщувати на своїй території військові бази й об’єкти, які перебувають під контролем командування Альянсу чи окремих його членів.
Що стосується американсько-російських відносин, то цілком очевидно, що негласний компроміс, колись укладений між Б. Клінтоном і Б. Єльциним у ході переговорів у Гельсінкі (1996 р.), повною мірою вже не діє. Тоді йшлося про те, що з метою зміцнення довіри Росія погоджується на вступ у НАТО Польщі, Чехії й Угорщини, а країни НАТО не розміщуватимуть у Центральній Європі ядерної зброї й стримаються від використання військової інфраструктури колишнього Варшавського договору.
Час iде, ситуація змінюється. Услід за виведенням російських військових баз із Грузії потрібно чекати припинення досить символічної військової присутності Росії в Придністров’ї, а також, що важливіше, «розмороження» територіальних та етнополітичних конфліктів в Абхазії, Південній Осетії та Нагірному Карабаху. Ініціатива, що реалізовується, передбачає серйозну зміну військово-політичного балансу. Оскільки країни-союзники США в Причорномор’ї поводяться відносно мляво та вважають за краще уникати загострення військової напруженості, для початку рішучих дій США необхідна регіональна військова інфраструктура, включаючи створення військово-морських баз.
Якраз цей пункт і є найконфліктнішим із погляду міжнародного права. Доречно більш докладно зупинитися на кількох деталях. Конвенція ООН з морського права 1982 р. встановлює чотири види проток, які використовують для міжнародного судноплавства. Крім проток між двома частинами «відкритого моря» (з правом безперешкодного транзитного проходу військових кораблів); проток між островом держави та його континентальною частиною, до яких не застосовується транзитний прохід; проток між відкритим морем і територіальним морем іноземної держави, виділяється особливий тип проток, режим яких регулюється спеціальними конвенціями. Саме до них належать чорноморські протоки, режим яких регулюється конвенцією, підписаною в Монтрьо 20 липня 1936 р. Учасниками конвенції, яка діє й досі, є Болгарія, Франція, Велика Британія, Греція, Японія, Румунія, Туреччина, СРСР (включаючи країни-правонаступниці), Югославія (Сербія та Чорногорія) й Італія.
У мирний час конвенція передбачає вільний прохід через протоки легких надводних військових кораблів «незалежно від того, чи належать вони державам, прибережним до Чорного моря, чи ні». Що стосується військових кораблів інших класів, то стосовно них передбачено низку обмежень. Однак незалежно від мети перебування та чисельності, загони бойових кораблів нечорноморських країн можуть перебувати в Чорному морі не більше, аніж 21 день. Тим більше для військових судів нечорноморських країн не передбачено можливості чорноморського порту приписки, типу Констанци чи Бургаса.
Що стосується довіри, Конвенція Монтрьо передбачає детальне поінформування чорноморськими країнами Туреччини відносно розмірів (загального тоннажу) свого флоту, а також завчасне поінформування про прохід кораблів через протоки. Обмеження загального режиму дії конвенції передбачене лише в разі участі Туреччини у війні чи виникнення для Туреччини безпосередньої загрози воєнної небезпеки. У цьому випадку прохід військових кораблів через протоки залежить виключно від поглядів турецького уряду. Зрозуміло, воєнна небезпека в чорноморському басейні може виникнути лише внаслідок прямого зіткнення держав регіону, наприклад, Грузії та Росії, чи Азербайджану та Вірменії…
Таким чином, правовий режим чорноморських проток не передбачає можливості створення військових баз нечорноморських держав у Чорному морі. Можна сперечатися про те, чи є нинішні норми міжнародного права достатньо адекватними щодо наявної ситуації і чи відображають вони реальну розстановку сил у світі. У цьому значенні відповідь швидше ні, аніж так.
Міжнародна система не стала ані стабільнішою, ані безпечнішою. Тому стосовно Чорноморського регіону існує лише один раціональний підхід — вдосконалення та розвиток міжнародно-правових норм, зниження за можливості питомої ваги військових методів при вирішенні протиріч, максимально повне урахування інтересів сторін в урегулюванні суперечок і конфліктів.
