Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Соціалістична помаранчева

6 грудня, 2005 - 00:00
НЕЩОДАВНО ПРАЦІВНИКИ МІНСЬКОГО ВЕЛОЗАВОДУ ПЕРЕКРИЛИ РУХ НА ОДНОМУ З ПРОСПЕКТІВ МІСТА, ВИМАГАЮЧИ ВИПЛАТИТИ ЇМ ЗАТРИМАНУ ЗАРПЛАТУ ЗА ЖОВТЕНЬ / ФОТО РЕЙТЕР

Річницю помаранчевої революції в Україні Білорусь відзначила дуже скромно. Влада й опозиція, схоже, не знають, яких викрутасів чекати від нової команди Ющенка. То Єхануров на радість білоруській опозиції повідомляє, що, поспілкувавшись із Лукашенком, докопався до причин історичного курйозу — чому німецькі домогосподарки обожнювали фюрера й хотіли від нього дітей. То Ющенко в Парижі на радість Мінську заявить, що товарообіг між Україною та Білоруссю становить 1,5 млрд. доларів, а це є «досить могутньою цифрою, яка потребує певної культури стосунків».

Тому політичні актори в аналізі події річної давності вирішили не відходити від стандартних схем. На сторінках офіціозу домінували статті в дусі «Рік Майдану — рік обману», а в опозиційних — панегірики Майданові й міркуваннячка про історичне значення помаранчевої революції для доль народів Східної Європи. Для перших Майдан є лишень майстерно спланованою змовою реприватизаторів, сценарій якої писався в ЦРУ. Для інших, природно, історичним вибухом громадянської самосвідомості, якого не минути й Білорусі.

Бажання позбутися зашкарублого кліше примушує вирушити на пошуки аналітики, що зуміла уникнути як теорії змови, так і наївного захоплення з приводу епохальності відзначуваних подій. Мабуть, найбільш оригінальним поглядом на помаранчеві революції виділяється інтерпретація історика Андре Лібіша, наведена в статті «Оманливі революції» жовтневого числа газети Le Monde diplomatique. На думку швейцарського вченого, кольорові революції за своєю сутністю дуже схожі на революційні події, які 1830 року епідемією прокотилися Західною Європою, торкнувшись Франції, Бельгії, Італії і, нарешті, Польщі (і відповідно, хоч і в меншій мірі, Білорусі). Історик бачить у кольорових революціях лише відгомін подій 1989—1991 рр.: «Якщо порівнювати 1830 рік і нещодавні події в Східній Європі, можна констатувати, що за деякий час опісля головного потрясіння відбувається повторний поштовх. На цей раз не йдеться про фундаментальну суспільну зміну, а лише про політичне коректування». Демократичні революції 1989—1991 рр. не дали нових ідей, а лише примусили (чи спробували примусити) «політичні режими відповідати власній риториці».

Цікаво спробувати екстраполювати цей погляд на Білорусь, яка в цьому плані вельми схожа на Україну. Контраст між декларованими й розкручуваними владою досягненнями та реальністю стає все більш помітним, формуючи умови для невдоволення.

Головною подією ювілейного помаранчевого тижня стала прес-конференція Лукашенка російським ЗМІ. Попри те, що журналістську публіку було представлено суто регіональними та маргінальними виданнями на зразок «Наша Пенза» чи «Трудовая Россия», події надали колосального значення. Всі канали й радіо з ранку транслювали президентську прес-конференцію в прямому ефірі, а ввечері, порушивши традиційну мережу телемовлення, показали урізану версію. Ті, хто з якихось причин не зміг побачити гаранта на блакитному екрані чи почути його голос із радіоприймача, міг прочитати стенограму в спеціальному додатку до головної президентської газети «Советская Белоруссия», яка виходить тиражем півмільйона примірників.

Виступ, який придворні журналісти назвали «Теплый дом для всех», вийшов дійсно історичним. Лукашенко розповідав про досягнення білоруського режиму цілих чотири години, побивши всі попередні рекорди тривалості своїх промов. Щоправда, за винятком кількох жартів на зразок проекту створення «трудових таборів» для батьків, які кинули своїх дітей, нічого нового слухачі, глядачі й читачі не дізналися.

Президент повторив заяложені тези про свою месіанську роль у порятунку нації після розвалу Союзу, про традиції шанування ветеранів, згадав добрим словом СРСР, із якого, за його словами, Білорусь формально так досі й не вийшла, назвавши доленосним майбутній черговий російсько-білоруський саміт і подібне. Основну частину його сповіді було присвячено розмальовуванню переваг побудованої в країні соціально-економічної моделі, «зав’язаній на людині».

Якщо судити за картинками держтелебачення, іноземні спецкори залишилися в захопленні від білоруського процвітання. Але якби журналісти приїхали до синьоокої Ікарії тижнем раніше й побачили репортажі про візит президента до Шкловського району, вони були б доволі сильно шоковані. На своїй історичній батьківщині президент виявив такі досягнення «моделі, зав’язаної на людині» як дефіцит у крамницях борошна, крупи, м’яса, риби та навіть ниток, лампочок та миючих засобів, «приписки» зерна й молока в господарствах, печерний рівень медичного обслуговування.

Безперечно, в офіційних коментарях негатив було списано на суб’єктивний чинник. «Це (перераховані недоліки) далеко не об’єктивні, системні проблеми. Більшість із них, як кажуть у народі, не варті виїденого яйця. Їхнє вирішення потребує не матеріальних затрат, а лише відповідального ставлення місцевої влади до своїх організаторських функцій», — заспокоїла все та ж «Советская Белоруссия». Навряд чи автор цих рядків розумів, що мимоволі спровокував завищені запити у громадян до держави.

Наростаюче в переддень виборів масоване рекламування успіхів білоруського ладу може мати зворотній ефект. Воно формує масові очікування, які власті не в змозі чи не бажають виконувати. Іншими словами, програму революції.

Отже, якщо помаранчева революція в Білорусі можлива, то вона буде, мабуть, за «гарантию занятости и теплый дом для всех», про які щогодини дзвонить президент, а не за абстрактні громадянські свободи, донести інформацію про які опозиція і так не в змозі через інформаційну блокаду. У ситуації, що склалася, демократам не залишається нічого, як намагатися вирвати у «бацьки» першість в царині соціальної демагогії. Вельми знаменно, що кандидат у президенти від опозиції Мілинкевич як свій перший крок у разі обрання пообіцяв не «свободу приватним ЗМІ», а скасування системи строкових трудових контрактів.

Олег НОВІКОВ, Мінськ, www.eurasianhome.org
Газета: