Підсумки року, що минув після помаранчевої революції, підбивають сьогодні її учасники, політики, журналісти і, звісна річ, експерти. Останні — мабуть, найбільш неупереджено. Зокрема, на думку директора Центру соціальних досліджень «Софія» Андрія Єрмолаєва, в суспільстві зараз спостерігається не просто розчарування, а невдоволення владою. «Якщо говорити про перспективу, то, я думаю, головна проблема, з якою стикається зараз українське суспільство, — це панування ірраціональних мотивів. Суспільна свідомість розгублена, втрачені ті опорні, ціннісні мотиви, які були присутні рік тому. І з цим пов’язана головна небезпека майбутньої виборчої кампанії. Вибори відбуватимуться як вибори вождів, як вибори реваншованих ідей, як заперечення минулих результатів президентських виборів», — заявив А. Єрмолаєв на нещодавньому засіданні Українського клубу «Річниця помаранчевої революції: крах надій чи початок нового шляху?»
Але, вважає Андрій Єрмолаєв, Партії регіонів рано радіти, їхній успіх тимчасовий: «Зараз стало модно говорити про Партію регіонів як про конкурента влади, але я вельми переконаний, що протягом найближчих місяця-півтора ми станемо свідками падіння рейтингу цієї партії, оскільки після «маятника», пов’язаного з кризою провладної команди, розпочнеться період відносної стабілізації, розпочнеться активна агітаційна фаза, до якої приєднаються провладні сили. Я думаю, дещо стабілізується реноме Єханурова, і все таким чином урівноважиться».
Не втрачає оптимізму й керівник Центру досліджень політичних цінностей Олесь Доній. На його думку, конфлікти тільки пішли на користь помаранчевій команді. «Відсутність конфліктів характерна тільки для тоталітарного суспільства, — вважає експерт. — Нічого страшного в конфліктах немає, оскільки конфлікти можуть показати, хто насправді більше відповідає потребам суспільства, а хто, на жаль, отримує владу для самозабезпечення. Візьмімо з’їзд НСНУ, — я не вважаю, що там сталося щось жахливе. Так, з’ясувалося, що всередині партії є кілька течій, які змагаються, намагаються визначити, хто буде в керівництві. Я не вбачаю в цьому жодного приводу для хвилювань, було б набагато гірше, якби все це відбувалося таємно».
Але ось політолог Володимир Малинкович нічого хорошого в помаранчевій революції не побачив: «Люди хотіли покращання життя, хотіли покращання ситуації в Україні, а в результаті виявилося, що ті, хто стояв перед народом, борються за особисту владу і тільки. І, зрештою, рік по тому ми бачимо знову угоду між владою й олігархами. Ми бачимо, що майданівських лозунгів ніхто не виконує. Крім того пропонується амністія капіталів, що, в принципі, розумно, але не відповідає вимогам Майдану. На мій погляд, революція була не потрібна, потрібні реформи. Взагалі, будь-яка революція — це не одномоментне позитивне явище. Як правило, після революції настає розчарування. Настає економічна криза...»
Проте 22 листопада на Майдан знов прийдуть люди, яким була потрібна революція. Можливо, їх буде менше, ніж рік тому. Але багато прийдуть, щоб пригадати, якими щасливі були тоді, як пишалися тим, що здатні відстоювати свої права два місяці на морозі без бійок і п’яних бешкетів. Пригадати, як 500 тисяч в одному пориві співали на Майдані Гімн. Так, потім багато чого не вдалося. Але, можливо, заради таких моментів усе ж таки варто влаштовувати революції...
