Цій команді йде вже шостий рік. Згідно розробленої Федерацією футболу України системи підготовки збірних команд, чи не половина гравців нинішньої молодіжної збірної виступає у синьо-жовтій формі з шістнадцяти років. Пройшовши всі сходинки вікових груп, ці футболісти за задумом повинні були становити сьогодні головний резерв національної збірної.
Так не сталося. Юнацькі, юніорські, підліткові та молодіжні збірні України опинилися в певній ізоляції від процесів розвитку футболу. Знаходячись у прекрасних матеріальних і побутових умовах, створених для них національною федерацією, молоді «збірники» ніби не хочуть виходити із юного віку, виявляючись не готовими до «справжнього» футболу. Власне, гравцям, які виступають сьогодні за молодіжну збірну, від 20-ти до 22-х років — цілком дорослий вік, що й доводять їхні однолітки, які виступають вже за першу збірну України, оминувши систему підготовки збірних. Андрій Русол та Олег Гусєв ніколи не грали за юнацькі збірні і це не завадило їм стати у 21 рік незамінними у своїх клубах і збірній.
Чи повинні були ці хлопці допомогти «молодіжці» в іграх за вихід до фінальної частини чемпіонату Європи, чи це право мали виборювати ті, хто пройшов увесь цикл відбору? Був вибраний другий варіант. І була поразка.
Влада Маріуполя, якому було довірено прийняти гру молодіжних збірних України та Бельгії, зробила все, аби матч пройшов на найвищому рівні. Власне, місту, де є команда вищої ліги, робити для цього щось додаткове практично не потрібно. Організаційний досвід прийому гостей є, залишається забезпечити повні трибуни. У провінційному місті це не становило проблеми: народ заповнив стадіон по вінця.
Сам футбол вийшов по- справжньому молодіжним. Обидві команди йшли вперед великими силами і постійно помилялися в захисті. Не знаю, як для бельгійців, а для українців, чий тренер Михайличенко завжди відзначався прихильністю до дисциплінованої гри від оборони, це було не дуже характерно. Нічого дивного не було б, якби гра закінчилася, приміром, iз рахунком 8:6. Можливості для цього були.
На практиці гості забили три м’ячі, а наші футболісти — два. Двічі українцям удавалося відігруватися після точних ударів бельгійця Ванденберга — спочатку Пуканич зробив рахунок 1:1, а згодом Алієв установив на табло цифри 2:2. Третій гол того ж таки Ванденберга наші так і не відіграли. Хоча могли, так само як могли і пропустити ще. З огляду на це перспектива перемогти завтра на виїзді з перевагою у два м’ячі і здобути таки путівку на фінал чемпіонату Європи, виглядає для українців скоріше бажаною, чим реальною.
Чому це сталося? Виглядає так, що багаторічні лідери цієї команди, київські дублери Мілевський та Алієв так і не змогли психологічно налаштуватися на справжню чоловічу гру. П’ять років граючи у нижчих лігах та за дубль, важко здобути навички турнірного бійця. Усе йде до того, що «зіркові» хлопчики, про яких так багато говорили, так і не знайдуть себе у дорослому футболі високого рівня. Однолітки Алієва та Мілевського вже пробилися до основних складів і виживають у дорослій футбольній «м’ясорубці». Згадані ж футболісти досі залишаються футбольними «дітьми», хоча виглядають вже навіть старшими за свої понад двадцять років.
Як тут не згадати, що вийти з групи українцям допомогла виїзна перемога над Грецією, здобута без участі «золотих» хлопчиків, які в той час програвали фінал світового чемпіонату для 19-літніх. Хлопці із провінційних команд зіграли тоді грамотно, «по-дорослому». І знову сіли на лаву запасних. Може, дати їм шанс завтра? Тим більше, що це буде останній шанс цього покоління молодих українців виграти хоча б яку нагороду на юнацько-молодіжному рівні.
