Недавно одна із газет Дніпропетровської області з жалем мене повідомила, що не може розмістити у своєму виданні надіслану мною статтю, бо в ній вживається слово «націоналізм», і, мовляв, його читачі таких термінів не вживають, і вважають його за «підривний».
Я б на це не звертав уваги, якби ця відповідь не була від людини з академічним ступенем, iз середовища високоосвічених людей.
Саме слово «націоналізм» є у світових академічних довідниках означенням суспільно-політичних і культурних процесів народів, що встановлювали і встановлюють свою національну окремішність і політичну незалежність. Будь ласка, введіть це слово у «Google» і перед вами з’явиться безліч праць про націоналізм і поміж ними також книжка «Ukrainian Nationalism» Армстронга, видана в Америці у п’ятдесятих роках минулого століття.
Більшість дослідників погоджуються, що націоналізм найяскравіше почав виявлятись у народних культурах на початку ХIХ століття. В операх, як синтезі всіх галузей мистецтва, їх творці панорамно представляли життя свого народу в усіх його виявах. Недаремно історія музики назвала цей період тріумфом націоналізму в народних операх.
Для прикладу дозволю собі вказати на кілька з них, які вплинули на національну свідомість народу і служили йому немов дзеркалом і ментором у щоденному житті.
У 1858 р. у Варшаві була вперше виконана опера «Галька» в чотирьох актах композитора Станіслава Монюшка. Слов’янські мелодії і культура польського народу у всій її красі естетично представлені у цій композиції і сприймається вона з захопленням не лише польським народом, а також любителями опери у цілому світі. Опера «Галька», починаючи з її прем’єри стала для польського народу гордістю національної культури.
Чеський композитор Бедржих Сметана жив у Празі, але ж його творча естетика тяжіла до німецької культури. У 24 роки життя він виявив себе талановитим композитором, але це не давало йому заробітку. Пригноблений морально і фізично, він звернувся до славного композитора Ліста по матеріальну підтримку і дав йому також на розгляд свої композиції. Ліст першу частину прохання Сметани відхилив, але його композиції оцінив дуже високо.
Підбадьорений відомим композитором, Сметана сміливо продовжував писати музику. Але він почував себе іммігрантом y своїй країні. Чеської мови не знав, як і культури й історії свого народу. Невдовзi вiн збагнув свої національні недоліки, і він взявся вивчати чеську мову та історію. Лише тоді він знайшов джерело своєї творчості. У перших двох операх він талановито представив історичних героїв і фольклор своєї вітчизни. Вибаглива празька аудиторія із захопленням привітала свого національного творця музики. Біографи Сметани підкреслюють, що його творчість відзначається яскравим виявом націоналізму у музиці, а композитор Ліст заявив, що «Сметана є композитор з дійсно чеським серцем».
Данієл Аубер, широко знаний французький композитор дев’ятнадцятого століття, написав багато опер, серед яких оперний твір «Нерозумна дівчина з Портічі», також знаний як «Манасієло». 25 серпня 1830 року він виконувався у Брюсселі й своєю повною палітрою романтичних експресій цього часу зачарував публіку. Але найбільше вона зреагувала на слова в дуеті «Раб не відчуває страху смерті, бо вона краща, ніж життя у кайданах». Бельгійці належали до голландського князівства і сприймалися як нижчий клас. Отже не дивно, що цього вечора, одразу після опери, народ ринув на вулиці, скандуючи патріотичні гасла, зайняв державні установи і вимагав самостійності. Сьомого лютого 1831 року Бельгія була самостійна і прийняла свою конституцію.
Український співучий народ дочекався своєї національної опери аж у 1863році. «Запорожець за Дунаєм» був уперше виконаний у Петербурзі, а роль Карася грав сам композитор Семен Гулак-Артемовський. Його твір насичений українськими народними піснями і танцями, які зачарували публіку. На жаль, «Запорожець» ішов на сцені лише до 1865р. Царський режим заборонив його постановку, і партитура була віддана до архіву.
В 1884 р. М. Старицький поставив «Запорожця за Дунаєм» у Ростові-на-Дону, і від цього часу Україна ставила його у всіх театрах. Уперше український народ дістав змогу любуватися цим твором і пізнавати себе у ньому.
Мабуть сьогодні не має в Україні оперного театру, який би не включав у свій сезон «Запорожця». Це — українське багатство. Від себе не втечеш...
Восени 1944 року через моє село Молодич, Ярославського повіту, переходив спецвідділ НКВД, який ми прозвали «Червоною Мітлою». Вішав він плакати по стінах iз написом «Соціалізм поборює націоналізм». Були це молоді хлопці, не старшi за двадцять років. Якось сіли вони відпочивати на сільському пасовиську, почули акордеон у пастуха, покликали його до себе. Один з них взявся грати на ньому і чудово співав арію Карася із «Запорожця», а як почав грати танці, бійці скидали шинелі й вихром подались танцювати. Крутились всі, як веретена, і не мали часу збирати фуражки.
Молодичани стояли зачаровані. Відтак приносили їм молоко, хліб, пироги, і це затягнулось аж під самий вечір. Потім, одягнувши шинелі та фуражки з відзнаками серпа і молота, під наказ лейтенанта «шагом марш» бійці рушили через поля в бік сонця, що заходило.
Усім нам здавалось, що вони нам чужі, але коли почали співати арії із «Запорожця» і виконувати його танці, не одному пригадалась мудрість Шекспіра про те, що троянда під іншою назвою пахнутиме також як троянда...
