Натхненні західними прикладами мегауспішних серіалів і нескромною популярністю «Друзів» на нашому ТБ, вітчизняні виробники здійснювали не одну спробу створити ситуативну комедію в рідних умовах. Але, як зізнався один із «батьків» сіткому «Моя прекрасна сім’я», продюсер Олександр Роднянський, знімати смішно дуже складно. Але можна. Стала ж суперхітом, який цитують у громадському транспорті й на робочих місцях, «Моя прекрасна нянька». Багатосерійна комедійна цитадель потроху піддається, про що свідчить хоча б «сімейний» проект «1+1». Усі зйомки 40-серійної історії сімейства Шевченків проходять у павільйонах кіностудії Довженка. У безпосередній близькості від компанії-виробника «Української медійної групи» та її керівника Миколи ШЕВЧЕНКА . Однофамільця героїв серіалу. Йому й слово:
— Є попит, а попит породжує пропозицію. Це закон життя. Оскільки «Няня» пройшла дуже добре, ми зі свого боку думали — що ж зробити таке схоже? Щоправда, у нас було зовсім небагато часу на підготовку. Для порівняння, «Няню» — відомий американський формат — готували півтора року. Ми все зробили за 4—5 місяців.
— Не було ідеї звернутися до сценаристів, які писали для «Няні»?
— Спочатку ми хотіли працювати з нашими авторами. Але з нашими, київськими, на жаль, не склалося. У нас був тендер із київських і московських авторів. Ми дивилися, хто більше підходив за тими параметрами, які нам були потрібні. Адже це дуже важкий жанр. У результаті знайшли — це «багатоверстатники», хтось із них писав для «Няні», хтось для «Солдатів».
— А чому така інтернаціональна група сім’ї Шевченків — українці, москвичі, білоруси?..
— У нас не було завдання зібрати колектив із різних країн. Так об’єктивно склалося. Дідуся, роль якого грає Валерій Прохоров, ми шукали довго, оскільки там об’ємна роль, має бути дуже тонкий актор. Крім того, у нас багато знімальних днів, а отже це не повинен бути актор, який паралельно суміщає багато проектів. Тому що зараз усі працюють саме в такому режимі. Наш знімальний період — 4 місяці, й увесь цей час актор мусить постійно бути на знімальному майданчику. Тому ми й вибирали за талантом, і наскільки можливо — того, хто може на такий термін присвятити себе «Моїй прекрасній сім’ї».
— Ви з самого початку розглядали кандидатуру Ігоря Забари як режисера?
— Річ у тім, що в сіткомі немає режисера в загальноприйнятому понятті, як є в кіно. Там є режисер-постановник, який відповідає за все. Тут крім режисера є креативний продюсер, є режисер, який займається технологією, монтажем, камерами. Немає такого, коли одна людина відповідає за все. Колективна відповідальність.
— Вірніше, більше вирішує продюсер — кого вбивати, кого одружувати…
— Не тільки в сіткомі, а й у будь-якому іншому кіно, яке знімається не на державні, а на залучені кошти, продюсер відповідає за кінцевий продукт.
Режисер «Моєї прекрасної сім’ї» Ігор ЗАБАРА «кінцевим продуктом» цілком задоволений:
— Я взагалі задоволений — ми склали сім’ю. Але шукали її довго. Розкажу такий секрет: коли я взяв касету з пробами, де було шість претендентів на тата (пройшло їх близько 30), шість на маму й на дітей, я повіз їх до Мінська. Там не знають тутешніх акторів. Ми дивилися великою компанією, й коли на екрані з’явився Дмитро Лаленков, усі дівчата вигукнули: «Який чоловік!» Для мене це було показово — у них око незамилене. З «мамою» в нас були дуже великі проблеми, тому що коли доля серіалу стала більш масштабною — адже спочатку він планувався для показу тільки в Україні, а потім його захотіла й Росія, то вже нам потрібна була не зірка, але зірочка. Це була одна з умов продюсерів, щоб не був хтось дуже розкручений. Так чи інакше на роль «мами» ми обрали Олену Бірюкову, яку я знаю вже 17 років, ми працювали ще в Мінську. Причому її кандидатуру запропонував Олександр Роднянський. На зустрічі він сказав: «Так, з «мамою» проблеми… слухайте, а ось тут дівчина, яка знімається в Росії в серіалі «Саша і Маша»?.. І я зрозумів, що це доля. Витримав паузу й кажу: «Ви знаєте, я її знаю особисто». Роднянський каже: «Так ідіть, зателефонуйте».
— Як ви вважаєте, майбутнє — за ТБ?
— Ні, не вважаю, що за телебаченням майбутнє. Воно все одно за театром. Тому що це живе. Але й у телебаченні, й у театрі, й у кіно є хороші продукти, а є погані. Відсоток поганого на ТБ, напевно, такий самий, як у кіно і в театрі. Я стараюся робити свою роботу на всі сто і там, і там. Потім, коли вже сил не буде, лежатиму біля телевізора й кнопочки клацати, зупинюся на хорошому продукті й порадуюся: ось, молодці, зробили!
— Тобто ви отримуєте задоволення від зйомок серіалу?
— Поки так. Не знаю, чим це закінчиться. Тому що втома накопичується. Працюємо по 12 годин. Навіть актори в перервах можуть іноді розслабитися, адже вони не завжди в кадрі. А я не можу розслабитися, відволіктися ні на хвилину.
