Вплив на хід виборчої кампанії та результати виборів партій другого ешелону не можна применшувати. Як правило, такі партії спроможні впливати на схему міжпартійної конкуренції, змінювати електоральний ландшафт, «втручатися» в будівництво коаліцій. Але, мабуть, головна їх властивість — та, що завдяки певній гнучкості вони спроможні досягнути статусу політичної сили, яка встоялася і має свою історію та партійні традиції, з якою рахуватимуться партії-лідери. Стійкість таких партій свідчить про те, що вони не є тимчасовими передвиборними проектами, а їхня послідовність у відстоюванні своїх інтересів у політиці може бути пояснена опорою на певну ідеологічну базу. В Україні до таких партій можна зарахувати, принаймні, три партійні сили: соціалістів, комуністів та об’єднаних соціал-демократів.
«ПОРЯД, АЛЕ НЕ РАЗОМ»
Соцпартія напередодні виборів-2006 має досить міцні позиції як у політичному (посади у виконавчій владі, фракція в парламенті та інше), так і в електоральному полях (широка оргструктура, високий рейтинг, популярність лідера). Увійшовши до правлячої коаліції після підтримки на президентських виборах В. Ющенка, СПУ змогла, проте, залишитися за рамками урядової кризи. Це сталося у значній мірі тому, що партія не була інтегрована в правлячу команду повністю, а, маючи напівавтономний статус, могла апелювати безпосередньо до Президента й у разі необхідності «підставити йому плече», таким чином виявившись корисною та необхідною. Ця напівавтономність чи позиція «поряд, але не разом» у стосунках iз владою дає соціалістам ту незаперечну перевагу, яка їм необхідна на виборах: партія має велике поле для маневрів під час виборчої кампанії як у електоральному позиціонуванні, так і в міжпартійній співпраці. У той же час ця напівавтономність може грати й «у мінус» партії: у СПУ відсутній стрижень, який міг би бути мобілізуючим стимулом для прориву в сферу прийняття стратегічних рішень на найвищому рівні. Дійсно, соціалісти пройшли довгий шлях від опозиції до режиму Кучми до «відкритих дверей» у виконавчу владу, але поки що залишаються на других ролях. Помічене багатьма прагнення О. Мороза повернутися до спікерського крісла, мабуть, занижує планку претензій соціалістів. Після урядової кризи й розвалу тандему Ющенко— Тимошенко у Мороза з’явився реальний шанс виступити привабливою альтернативою. Залишилося лише вибудувати ефективну стратегію, яка необов’язково має за свою мету отримання міністерських посад. Тим більше, що в постреформенних умовах нової взаємодії виконавчої та законодавчої влади, за які довгий час боролися соціалісти, важелі впливу необхідно шукати не лише у виконавчій владі. Внаслідок цих обставин вибори-2006 для соціалістів будуть архіважливими. Усвідомлюючи це, СПУ перебуває в пошуку мобілізуючої ідеї і в роботі передусім iз елітами, які сьогодні опинилися у вакуумі стосунків із владою.
Сильним стратегічним ходом можна вважати роботу з великими вітчизняними промисловцями. Включення менеджерів індустріальних гігантів до прохідної частини списку дозволить вийти на формування в майбутньому складі парламенту промислового лобі, налаштованого на збереження вітчизняного промислового потенціалу від продажу, висловлюючись мовою лівих, до рук «компрадорської буржуазії». Приклад реприватизації «Криворіжсталі» наводить на два важливих для промисловців у стосунках iз владою у сфері власності висновки: по-перше, влада, скоріше за все, орієнтуватиметься і надалі на приватизацію великих державних індустріальних підприємств, по-друге, до приватизації цих підприємств можуть бути не допущені вітчизняні олігархи, яким через «підмочену» репутацію було відмовлено в участі в конкурсі щодо «Криворіжсталі». Якщо їх і буде допущено, то все одно буде ущемлено інтереси промислової еліти. Звідси може вирости гасло передвиборної кампанії соціалістів: «Не допустимо розпродажу промислового потенціалу країни». Перетягуючи промислову еліту на свій бік, соціалісти можуть вирішити багато питань: по-перше, отримати серйозну галузеву підмогу під час виборчої кампанії (фінансову в тому числі), по-друге, об’єднавши в парламенті великих промисловців, партія отримує серйозне лобі для впливу на владу, по-третє, з опорою на лобі спробує вибудувати альтернативну лінію в політиці приватизації, по- четверте, знизити трохи завищений статус так званих олігархів в українській політиці.
У партійному полі позиції соціалістів почали зміцнюватися після розвалу коаліції Ющенко—Тимошенко, однак після оформлення Народного блоку В. Литвина в партії з’явився новий конкурент. Незважаючи на те, що О. Мороза та В. Литвина вже охрестили головними конкурентами в їхніх опорних регіонах — у Центрі і на Південному Сході, ці сили не такі тотожні, як може здатися. СПУ, роблячи ставку на промисловців, намагатиметься посісти міцні позиції в містах, таким чином розширюючи свою електоральну базу, яка, за досвідом минулих виборів, була більш сільською. Блокові В. Литвина (якщо аграрний ландшафт можна вважати в деякій мірі «зораним») міський електоральний ландшафт доведеться орати «заново». І тут цікаво буде подивитися, чия технологія виявиться ефективною. Але головна битва між цими двома «заклятими» суперниками вестиметься «за парламент» — за вплив на більшість, за спікерське крісло, за розмір свого коаліційного прибутку та інше. Якщо висловитися мовою політичної науки, це буде боротьба за статус медіанної партії, тобто такої партії, яка має «золоту акцію» в коаліції і без якої влада не зможе сформувати політичну більшість.
«ПРОФЕСІОНАЛИ ПРОТИ НЕПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ВЛАДИ»
Об’єднані соціал-демократи вступають у виборчу кампанію вперше в незвичному для себе статусі — опозиційної політичної сили. Проте можна говорити, що період адаптації партії до нового позиціонування вже завершено. Про це свідчить повернення до публічної політики партії загалом та її беззмінного лідера Віктора Медведчука зокрема. Партія за цей час «цеглинка за цеглинкою» намагалася вибудувати свою опозиційну доктрину. І сьогодні вже можна розглянути головні її складові.
По-перше, червоною ниткою в позиції партії проходить теза про непрофесіоналізм і некомпетентність влади. Звідси СДПУ(О) будує свій образ як конструктивного професійного критика дій влади. Можна пригадати оприлюднені 7 помилок влади, які, в принципі, були очевидні, принаймні, в середовищі експертів, але саме есдеки взяли на себе сміливість відкрито їх сформулювати. Крім цього, партія наполягає на своєму кадровому арсеналі професіоналів та прагматиків, спроможних піднятися на рівень державних інтересів і залишити якісь кон’юнктурні та бізнесові інтереси «за бортом». Власне, це може означати потенційну готовність до співпраці в рамках великої коаліції, якщо така відбудеться за результатами виборів, або до можливої ролі впливового фігуранта у випадкові, якщо більшість або коаліцію не буде сформовано.
По-друге, партія вже виступила ініціатором декількох ідей, які можуть скласти порядок денний її майбутньої виборчої кампанії. Зокрема йдеться про пропозицію провести референдум із питань вступу України до НАТО і відносин у рамках ЄЕП. Очевидно, есдеки зроблять саме інтеграційний вибір України своєю козирною картою у виборчій кампанії. Враховуючи, що Україна за минулий рік не досягла якихось значних проривів у зовнішній політиці, позиція есдеків, причому підкріплена апеляцією до громадської думки, може стати мобілізуючою ідеєю на виборах.
Ще одна складова стратегії партії — це взаємовідносини з партіями, близькими за опозиційним духом, і формат участі в майбутній кампанії. Головною партнерською партією виступає Партія регіонів та її лідер В. Янукович. У взаємовідносинах із регіоналами есдеки «намацали» їхню політичну слабкість, яка полягає у великій залежності партії від бізнесу та від конкретної регіональної фінансової групи, яка в результаті й визначає мінливість позицій регіоналів. Проводячи демаркаційну лінію між собою та регіоналами, есдеки наполягають на послідовності й непримиренності своїх поглядів щодо неприйняття «революційних технологій» зміни влади. У зв’язку з цим есдеки збираються поборотися і за прихильників В. Януковича.
Що стосується формату участі партії у виборчій кампанії, то очікування від заявленого громадського форуму «Об’єднаймо Україну!» Л. Кравчука як прообразу майбутнього блоку партій виявилися завищеними. Власне, форум не зміг реалізувати себе як майданчик для партійного діалогу, оскільки інтереси різних партій виявилися спрямованими на вирішення власних завдань і реалізацію своїх амбіцій. Цілком можливо, що й невисокий на даний момент рейтинг есдеків не дав їм можливості стати лідером у середовищі партнерських партій. Однак останні ухвали СДПУ(О) про самостійну участь у виборах і пропозиції Л. Кравчуку очолити список, а також відмова від ідеї створення блоку проілюстрували, що партія, порівнявши шанси блоку і партії, віддала перевагу більш організованому та відмобілізованому форматові, у якого цілком може бути свій електоральний потенціал.
«І ОДИН У ПОЛІ ВОЇН»
КПУ сьогодні, мабуть, єдина партія, яку слабко представлено в публічному просторі. Основними ресурсами партії залишаються фракція у Верховній Раді (57 осіб) та її активний лідер П. Симоненко, який традиційно викриває недоліки «антинародних режимів». На традиційному ентузіазмі працюють і регіональні партійні осередки. Незважаючи на достатній рейтинг у соціологічних дослідженнях — 5—8%, позиції партії не виглядають такими, що подають велику надію. Головних втрат комуністи зазнали не лише внаслідок появи нових партій чи передвиборних проектів, налаштованих на протестний електорат, але й від втрати політичної гнучкості. Відсутність мобільності та гнучкості робить партію надзвичайно інертною, позбавленою спроможності як пробивати нові політтехнології, так і шукати фінансових донорів.
Політичну активність КПУ на майбутніх виборах буде зосереджено на критиці як влади, так і опозиції. У зв’язку з цим комуністи, власне кажучи, залишаються в позиції «один у полі воїн», перекреслюючи співпрацю з іншими більш-менш рейтинговими партіями. У деякій мірі конкурентом КПУ на Південному Сході можна вважати Партію регіонів, але головним активним суперником у боротьбі за голоси буде альянс ПСПУ— «Держава» з Н. Вітренко. Останні вже засвідчили свою активну позицію під час ходи ветеранів УПА в Києві на Хрещатику, певним чином відтіснивши комуністів. Проте говорити про політичну слабкість КПУ на найближчих виборах ще зарано. У них є ще певний запас ресурсів, який цілком може їх наблизити до заповітного бар’єра в 3%.
