Під такою назвою в Чернівцях вийшла книжка, де вперше під однією обкладинкою зібрано дитячі твори видатного українського письменника ХIХ століття Юрія Федьковича.
Юрій (Осип) Адальбертович Федькович народився в 1834 році у с. Сторонець-Путилів (тепер м. Путила Чернівецької обл.), коли Буковина входила до складу Австрійської імперії. А вже в 1848 році Федькович брав участь у повстанні під проводом Лук’яна Кобилиці проти австрійського гніту. Батько майбутнього письменника й етнографа був дворянин, але дуже збіднілий, а мати — з українських селян. Вона й говорила — і з сином, і з чоловіком, мовою свого краю, свого народу, вчила сина народних пісень (він згодом ті пісні записав, а вже його молодший побратим, поет і композитор Сидір Воробкевич видав «Співаники Федьковича»).
Батько мріяв про офіцерську кар’єру для свого сина, відправив його до цісарського війська, в складі якого Федьковичу довелось воювати проти національно-визвольного руху Італії під проводом Джузеппе Гарібальді. Саме в далекій Італії й написав Ю. Федькович свій перший вірш українською мовою, записавши його на папері чеською абеткою. Вірш називався «Звізши на небеснім граді». З нього й розпочався український Федькович, який зіграв видатну роль у творенні й розвитку української літератури на Буковині. Недаремно його назвали «буковинським солов’єм». Він мав неабиякий літературний талант, і чимало творів написав німецькою мовою, що відкривало йому шлях у європейську літературу й про що просили його друзі. Однак ані Відень, ані тим паче Чернівці не могли заступити для нього сині Карпати, в яких народився й виріс. «Нема кращого світа понад гуцульські гори», — писав він. Повернувшись на Буковину, він покинув службу в армії. Його друзі, зокрема, Ернест Нойбауер, дещо болісно сприйняли українство Федьковича, намагались навернути його до панівної австрійської літератури, але марно...
Юрій Федькович не мав великих статків, щоб займатися лише літературною творчістю. Працював навіть інспектором народних шкіл Вижницького району й добре познайомився з побутом і навчанням маленьких буковинців. До речі, на Буковині було вже тоді чимало шкіл українських. Саме для цих шкіл Федькович написав «Буквар». Але чиновники освіти не допустили підручник до шкіл...
Протягом свого недовгого життя Юрій Федькович написав чимало творів для дітей: вірші, казки, байки, фрашки, оповідання, короткі п’єси. Особливо захоплюючі його казки. Всі вони були опубліковані Осипом Маковеєм у п’ятитомному зібранні творів на початку ХХ століття. Але окремо вони не виходили жодного разу!
У радянські часи творчість Юрія Федьковича вивчали в школі, але тільки те, що мало гостро соціальний зміст, зокрема, вірш «Пречиста Діво, радуйся, Маріє!». В новітні часи деякі вчені-літературознавці прийшли до сумного й сумнівного висновку про те, що без Федьковича шкільна програма нічого не втрачає — мовляв, це поет «регіональний», мова його творів важка, застаріла...
Справді, Ю. Федькович писав про життя гуцулів і про свій край, але тематика його творів загальнолюдська, загальноукраїнська. Власне, це тема окремої розмови, яка й велась на науково- практичній конференції, яка відбувалася в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича з нагоди 140-річчя від дня народження Юрія Федьковича. А що стосується творів для дітей, то вони високохудожні й високогуманні та дуже зрозумілі навіть молодшим школярам, про що й варто сьогодні говорити.
Чернівецька вчителька початкових класів Ольга Козьмик — ось уже 15 років апробує дитячі твори Юрія Федьковича в шкільній програмі 1—4 класів. Діти з задоволенням вивчають напам’ять вірші поета, розігрують сценки з його байок, фрашок і придабашок. Люблять читати казки, в яких діють сильні, мужні, справедливі герої, що перемагають зло. Прискіпливий критик може зауважити, що в чомусь деякі казки Федьковича перегукуються з казками інших європейських письменників — Гофмана, Андерсена. Але ж це закономірне явище, вже достатньо досліджене й аргументоване вченими-компаративістами: вони не вбачають гріха навіть у запозиченнях. Головне — на якому художньому рівні вирішено тему, розкрито сюжет.
Герої Федьковича — це жителі Карпат, звичайні гуцули, які люблять свої гори й хочуть, щоб ніхто чужий не зазіхав на них. А якщо такий знайдеться, — будуть боротися з ним і перемагати. Казки, як і решта творів Ю. Федьковича для дітей, несуть у собі глибинну ідею любові до вітцівщини, а в це поняття автор вкладає родину, землю, батьківщину. Казки вчать бути правдивим і справедливим, не лінуватися працювати та вчитися.
Ольга Василівна Козьмик, вже маючи досвід роботи з творами Юрія Федьковича в молодших класах, довгий час виношувала мрію про те, щоб створити для дітей щось на зразок читанки. Але в наш час дуже довго треба когось просити, щоб щось зробити. І вона набралась мужності й сама сіла за роботу — незвичну й складну. Допомагав чоловік Василь Дмитрович, допомагали друзі. Знайшлися й видавці. І вийшла чудова книжка під назвою: «Щоби знали руські діти», в якій зібрано всі дитячі твори Юрія Федьковича. Він постає перед читачем поетом, письменником, казкарем, який надзвичайно глибоко розуміє дитячу душу, вміє розмовляти з дитиною, шанує в ній людину, від якої залежить майбутнє нашої землі. Він дотепний, а часом насмішкуватий, але за цим усім відчувається його добре серце. Повернення Юрія Федьковича дітям розпочалося з антології творів буковинських письменників ХIХ—ХХ століття, яку відкриває казка Юрія Федьковича «Глогорожечка», яка й дала їй назву. Книжка «Щоби знали руські діти», впорядкована Ольгою Козьмик, принесе дітям радість спілкування з чарівним світом казок, байок, прозових і поетичних творів і навчить любити рідне слово й рідну землю.
