Напередодні виборів практично всі сфери життя суспільства стають інструментом пропаганди. Не винятком можуть стати і ціни на газ, які для споживачів соціальної та бюджетної сфер ось уже сім років залишаються незмінними. Інтересів виробника в цьому випадку практично не враховують. Політики, як правило, міркують так: сьогодні ми отримали додаткові голоси, не підвищуючи вартості газу для бюджетників і населення, а завтра потурбуємося про галузь. «Завтра» ніяк не приходить.
Компанія НАК «Нафтогаз України» щорічно реалізовує для населення, підприємств комунальної теплоенергетики, бюджетних організацій понад 33 млрд. «кубів» газу (власний видобуток плюс плата за транзит російського газу). Для споживачів промислової групи щорічно прямують 32 млрд. кубометрів газу середньоазіатського походження, отриманого за зовнішньоекономічними контрактами. Унаслідок заморожених цін щорічно компанія від реалізації вищезазначеним споживачам недоотримує понад 4 млрд. грн. І це при тому, що тільки в Росії за цей період ціни для аналогічної категорії споживачів зросли в 3,2 раза.
Прагнення не підвищувати ціни на газ обертається ще однією проблемою: ціновим тиском на переговорах із Росією. Не буде підтримки — «відключимо газ». Звісно, що в такій ситуації оптимальний вихід — почати приводити рівень цін на газ усередині України до нормативів, прийнятих у світі.
НАК «Нафтогаз» запропонувала поетапно підвищувати ціни на газ для споживачів соціальної та бюджетної сфер, підвищивши з 1 липня 2005 року ціни на 25% для населення і підприємств комунальної теплоенергетики, а для бюджетних установ встановити з 1 січня 2006 року ціни, що дорівнюють собівартості. У принципі, таке підвищення мало вплине на населення, оскільки зараз кожна людина платить у середньому за газ на місяць 7 гривень 84 копійки. Крім того, завжди залишається можливість скористатися пільгами та субсидіями для незахищених верств населення, оскільки НАК, почавши нарешті отримувати адекватні гроші за свої послуги, матиме можливість забезпечити баланс статті в держбюджеті, що стосується цієї проблеми.
Компанія вже внесла на розгляд до НКРЕ та Мінекономіки свої пропозиції про рівень економічно обґрунтованих цін, які дадуть можливість забезпечити збільшення фінансування програм із видобутку газу, а також дадуть можливість вчасно та повністю платити податки. Від цих відомств вимагають розробити та затвердити до нового року графік підвищення цін на газ. НКРЕ компанію підтримала, а ось Мінекономіки, погоджуючись, що ціни на газ повинні відповідати економічно обґрунтованому рівню, сказало «ні». Пояснення крилося в горезвісному рівні інфляції: зростання цін спровокує стрибок інфляції, що не відповідає річному плану. Причина, швидше за все, суто політична.
Як слід діяти державі в такій ситуації? Про це — в коментарях експертів.
Ростислав ІЩЕНКО, віце-президент Центру дослідження корпоративних відносин:
— Що стосується промисловості, то минулого року ціни на газ для неї вже піднімалися. З огляду на те, що тоді спостерігалося безпрецедентне зростання ВВП, а раніше ціна газу для підприємств деяких галузей була суттєво занижена та становила на початку 2004 року 70—80% від його реальної вартості, то таке підвищення було виправданим. Тим паче, воно мотивувалося тим, що з політичних і соціальних міркувань підвищити ціну на газ, споживаний населенням, неможливо.
Зараз соціально-політичні ризики підвищення цін на газ для населення залишилися — наближаються парламентські вибори, ціна яких для основних політичних гравців украй висока. Однак через економічну кризу, коли в частині галузей зафіксоване від'ємне зростання ВВП, підвищувати ціни для промисловості неможливо. У зв'язку з цим найдоцільнішим вирішенням проблеми здається підвищення цін на газ для населення. Водночас уряд має виходити з того, що на світовому ринку встановилася стійка тенденція до підвищення цін на енергоносії, в тому числі й на природний газ. Тому, якщо цього року ціни на газ для промисловості вдасться втримати на нинішньому рівні, це не означає, що аналогічне питання не виникне вже в першій половині наступного року. Треба виходити з того, що вже в найближчому майбутньому ціни для всіх видів споживачів підуть угору, і уряду треба готувати комплексну програму, що забезпечує виживаність національної промисловості в умовах перманентно зростаючих цін на енергоносії. Краще це починати робити зараз.
Павло КАЧУР, народний депутат:
— Тут є два аспекти. Перший — дешевий газ для промисловості. За статистикою, Україна споживає на одиницю виробленої продукції дуже багато газу. Це наслідок того, що ми тривалий час користувалися дешевим російським газом і не піклувалися про енергоощадні технології. Тому я можу сказати суто на побутовому рівні: якщо газ почав наближатися до своєї реальної ціни, багато людей почнуть його економити.
Друге — вартість газу для населення. Поки ми всі не зрозуміємо, що система дотацій — це допомога багатій людині, в нас будуть проблеми. Зверніть увагу: щойно порушують питання про ціну на газ і дотації, багаті люди дуже швидко витягають калькулятори, рахують, а потім стверджують: «Ні, не вигідно для бідної людини». Але насамперед система дотацій вигідна багатим. Саме таку лжепідтримку бідної людини через систему дотацій ми повинні припинити. Але всі ці тонкощі треба дуже детально пояснити людям. І взагалі, я б запропонував таку схему. У нас є стандарти забезпеченості житлом в Україні — 21 метр на людину плюс 10 метрів на сім'ю. Це може бути той стандарт, коли треба вводити систему дотацій. Якщо твоя квартира більша — треба платити адекватну ціну за газ.
Знов-таки, підвищення ціни має відбуватися поетапно, особливо для промислових споживачів. Тоді економіка та підприємства плавно зможуть увійти в роботу з новими тарифами. Якщо подивитися на структуру промислового споживання газу, то 60—65% — це споживання газу підприємствами чорної та кольорової металургії. Й у цій галузі абсолютно реально можна провести поетапне підвищення ціни на газ без болісних наслідків для економіки. Не виключено, що прибутки власників цих підприємств можуть трохи скоротитися, але поетапно це реально ввести.
Ціни на природний газ для населення в Європі
(за 1 тисячу кубометрів з урахуванням тарифів на транспортування та податків)
Німеччина — $463,1
Польща — $217,2
Молдова — $114,5
Росія — $37
Україна — $34,1
