Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Сміття і свято

28 вересня, 2005 - 00:00

Це нарешті відбулося і в Києві. Вперше в політичній історії України пройшов марш «Антикапіталізм-2005». Тому замітки про цю подію будуть побудовані за діалектичним принципом: теза— антитеза—синтез. Отже, подія ця є сенсаційною одразу з кількох причин. По-перше, вітчизняні ліві молодіжні організації досьогодні перебували на маргінесі, лишаючись вельми малочисельними й непомітними. По-друге, саме з цієї причини весь лівий сегмент політики окупували нікому не цікаві, безпробудно «совкові» прибічники Симоненка й Вітренко. По-третє, ще жодного разу новим лівим не вдавалося хоч щось зробити разом, забувши про міжпартійні суперечки.

Нарешті, до цього часу всі подібні акції лишалися в рамках суто політичної балаканини, без естетичного забарвлення — при тому, що загалом ліві завжди вміли вибудовувати свій рух досить яскраво й оригінально саме з художньої точки зору. А тут після маршу обіцяли цілий рок-концерт.

Уже підготовка до «Антикапіталізму-2005» справила враження — весь центр, більшість вагонів метро і підземних переходів були заклеєні листівками-стікерами з маршрутом, часом початку і гаслами акції. Кольорові, з яскравим дизайном, великого формату стікери — то справжня розкіш навіть для великих партій. А тут — молоді нонконформісти; невже така велика партійна каса? Причина з’ясувалася згодом.

Отже, у призначений день — теплий, сонячний — я, згоряючи від цікавості, піднявся ескалатором метро «Арсенальна». Колона вже вирушила. Незвично чисельна — не менше тисячі чоловік — і вельми різношерста. В хвості йшла «соціал-демократична молодь» — похмурі обличчя, ані пари з вуст. Далі трохи краще — комсомольці з скандуванням «Ленін, партія, комсомол!» Ближче до голови колони зовсім гарно — веселі й розкуті ліваки «Че Гевара» і «Ліва ініціатива», — панки, репери, анархісти, приємно подивитись — iшли по офіціозній вулиці Грушевського, повз набундюченi державнi установи…

Сонячний день, молоді голоси, кумачові полотнища… Гарно. Свято.

Дійшли до Контрактової площі. Там уже стояла сцена, а перед нею — чекали теж iз червоними прапорами — сумнозвісні провокатори «Братство» і націонал-більшовики. Які до лівих мають відношення хіба що за кольором знамен.

Почалися промови, які виголошували дорослі дядьки в офіційних костюмах. Комсомольці розгорнули транспарант «Орденоносна Черкащина вітає киян!» Простора площа одразу стала скидатися на затхлу залу звітно-виборного зібрання.

Беру газету «Антикапіталізм-2005». На шпальтах — маніфест акції і статті про кожну з організацій-учасників. А ще помітка, що ця газета — «спецвыпуск газеты «Новый понедельник». «Учредитель — Дмитрий Джангиров». Так, той самий Джангіров — уособлення журналістської беспринципності, перетворювач телеефіру на замовне сміття… І ще мене познайомили з одним з організаторів акції — російським політтехнологом зі звучним прізвищем Мілосердов. Котрий ранiше інтенсивно працював на наших президентських виборах — і аж ніяк не на опозицію.

Дивний «антикапіталізм» — коштом найгірших капіталістів-злодюжок, які тільки є в колишньому СРСР…

Аж раптом на сцену вийшов хлопець і без зайвих церемоній сказав чисту правду: що на мітингу знаходяться люди з фашистською символікою, — «нацболи» і «братчики», і якщо вони не згорнуться, то їх витіснять примусово. Ті відповіли матюками. Тоді справжні ліві — згадані смішні панки й анархісти — вишикувалися в лаву і посунули на супротивників зі скандуванням «Фашизм не пройде!» Ті, як будь-яка нацистська потолоч, почали вимахувати кулаками. Цікаво, що надпринципові комсомольці одразу згорнули свою «орденоносну Черкащину» і зробили вигляд, ніби вийшли. Штовханину розборонив «Беркут». «Братству» нічого не лишилося, як піти геть — не послухавши концерт чудової рок-групи «Приключения Электроников». Які вийшли і заграли під хеві-метал (!) дитячі радянські пісні — и про «Прекрасное далеко», и про «Проскакал по городу олень».

Вже треба було йти — але не хотілося.

Бо навколо сцени витанцьовували хороші й чесні діти, хором співаючи «Крыла-атые качели летят, летят, летят!..»

Сміття відпало — лишилося свято.

На таку революцію, воля ваша, я згодний.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК «День»
Газета: