Небувалі терористичні акти в Іраку напередодні доопрацювання іракським парламентом останніх штрихів до конституційного проекту, який відкидається багатьма лідерами арабських сунітів, жахають своїм цинічним ставленням до чужого людського життя. Водій-самогубця, симулюючи бажання найму, наблизився у вантажівці до місця в Багдаді, де три тисячі робітників-будівельників збираються щоранку, аби знайти роботу на день. Повний список убитих у столиці Іраку склав понад 150 осіб. За кожною насильницькою смертю незнайомих нам іракців стоїть велика трагедія родини убитих. Абстрактний гуманізм не спрацьовує в цьому випадку, коли кольорове зображення з телеекрана не може передати всього жаху трагедії народу, котрий виявився беззахисним перед проявами ісламських терористів.
Останнім часом звістки щодо терактів в Іраку надходять практично щодня, й виглядає таки чином, що це вже сприймається багатьма як явище цілком буденне. Наразі виробляється страшне явище звикання до тероризму, котра притупляє співчуття. Мовляв, це відбувається десь далеко — за тисячі кілометрів від нас. Нічого такого екстранадзвичайного не сталося, інша справа — теракти в Іспанії чи у Великій Британії. Справа в тому, що ті катаклізми, котрі відбуваються далеко від одержувача інформації, сприймаються ним, великою мірою, відсторонено, й це цілком природно з погляду психології людини. Мається на увазі не стільки, можливо, географічна віддаленість від місця трагедії, як віддаленість саме в емоційному сприйнятті співпричетності до горя іншого. Оскільки ті точки земної кулі, котрі ближчі культурно, ближчі за співпрацею, ближчі інформаційно, сприймаються більше, певною мірою, як свої.
Звикання світової спільноти до іракської трагедії притупляється, як не дивно, від повсякденної негативної інформації з цієї країни, котру подають світові інформаційні агенції та мас-медіа. Іракська тема фактично не сходить зі шпальт провідних газет світу, і, можливо, саме від того відбувається процес певного звикання. Однак, говорячи про подібне сприйняття, варто виокремити той факт, що подібне сприйняття звикання до іракських подій притаманне більше для західного світу чи суспільств, котрі ближчі до західної культури. Арабський світ, котрий дивиться на події в Іраку через об’єктив камер телеканалів «Аль-Джазіра» чи «Аль-Арабія» реагує на муки своїх «одноплемінників» болісніше і жорсткіше. Матеріали арабських кінооператорів істотно відрізняються від подібних сюжетів західних суперпрофесіоналів, у першу чергу, співпереживанням і співчуттям до того, що відбувається в Іраку. Західні телеоператори, ймовірно, більш фахово готують сюжети, котрі часто транслюються безпосередньо з місця подій. Проте, відчувається певна інформаційна спотвореність. Оскільки не дивлячись на те, що світ став глобальним й інформація про події у будь-якій точці планети поширюється миттєво, в інформаційному плані існує дистанційна відстороненість, коли йдеться про елементи, чужорідні ментальності поширювачів інформації. Це, власне, відбувається саме тому, що існує великий культурний і цивілізаційний бар’єр, котрий виступає потужним інформаційним фільтром.
Але це стосується не лише споживачів західної інформаційної продукції. Для пересічного представника арабського світу та навіть жителів Іраку недавні катаклізми в Новому Орлеані чи віддалені за часом у Південно-Східній Азії є також абстрактними явищами вторинного порядку. І це зовсім не значить, що для представників однієї чи іншої сторони людське життя повністю девальвувалось. Великою мірою, це є природним сприйняттям, бо так влаштована психологія людини.
Те ж саме можна закинути й західному суспільству. Як можна оцінити нехтування інтересами інших країн, ставлення до проблем бідності та відсталості? Очевидно, що від цих проблем страждає набагато більше людей, аніж від терактів, які відбуваються по всьому світу. Це діти, котрі помирають від голоду в країнах третього світу. Це африканські країни, які вимирають від СНІДу та інших серйозних захворювань. Власне кажучи, сюди цілком можна зарахувати й українців, котрі вимирають від економічних і соціальних негараздів, які й самі сприймають це вимирання досить абстрактно та приречено.
На жаль, чужа іракська біда (а інколи навіть і своя) входить у звичку. І це мусить викликати найбільше занепокоєння у світі. Тому, що в такому разі дуже низько опускається моральна планка, особливо, коли це стосується гіркої долі інших. Й тут не можна не згадати отой вираз, який зародився в нелюдських умовах ГУЛАГу серед певної частини гулагівських «мешканців», котрі говорили — «умри ти сьогодні, а я завтра». Цей принцип, на жаль, певною мірою сповідується сьогоднішньою цивілізацією, котра сьогодні може процвітати, а завтра зіткнутися з дуже серйозними катаклізмами. Про що, власне кажучи, й не задумується. Це, мабуть, і є діагноз сприйняття терактів в Іраку та інших точках світу мешканцями віддалених від місця трагічних подій регіонів.
