Екологи, грунтознавці б’ють на сполох iз приводу різкого падіння родючості українських нив, деградації грунтів та інших «кризових грунтово-екологічних ситуацій». Від водної і вітрової ерозії страждають 70% від загальної площі чорноземів. Гадаєте, для того, щоб кардинально змінити ситуацію, треба побільше добрив і мільйонні інвестиції в модернізацію техніки?
У роки радянських п’ятирічок усе це вже проходили. Тільки чомусь валовий збір продукції рослинництва не підвищувався, а в окремі роки навіть падав. Теоретичні концепції ведення землеробства не витримали зіткнення із посухою. Головною їх помилкою є недооцінка стану грунту як основного засобу сільськогосподарського виробництва. Що ж треба було робити?
Виявляється, лише не орати. Про це «Дню» розповів академік Української екологічної академії наук Микола ШИКУЛА, що розробив наприкінці минулого століття технологію безплужної обробки грунту, яку сьогодні використовують і в США, і в Бразілії, і в Канаді, і в Німеччині.
— За моїми підрахунками сьогодні в Україні 50—60% земель не зорюють. І в основному не тому, що землероби вірять у мою ідею, а тому, що пальне коштує дорого. А починалося все так. 1990—1993 роки. Приїжджаєш до господарства, дивишся — половина поля зорана, половина — ні. На питання «чому?» господар реагує болісно, очі відводить. Мовляв, пального не вистачило. От якби ви перейшли на безплужну обробку землі, палива вистачило б і посіяти, і зібрати.
— Чому ж цю систему обробки грунту не використовують в Україні повсюдно?
— Немає державної політики. Політика така: приходить начальник райадміністрації й заявляє: ти що землю поганиш? Аграрії часто не розуміють, що відбувається, і бояться нового. Зовсім інша річ, якщо б це був указ зверху. Але я не можу вийти ні на кого з «верхівки». Навколо Президента і прем’єра глуха стіна з Мінагрополітіки і Аграрної академії наук: не пропускають.
Iз представниками Аграрної академії наук у мене «забавний» випадок був. 2002 року три головних інститути АгроНАН (грунтознавства, механізації та землеробства) і два монстра-агропідприємства взяли мою технологію, випробували, отримали результати й вирішили її запатентувати і продати. Без втручання правоохоронних органів не обійшлося.
— Чому Європа не застосовує No-Till так само активно, як Америка, Канада або Бразилія? Там не вірять в цю технологію?
— Європу узагальнювати не варто. Безплужні технології активно застосовують у Іспанії, Італії, менше — у Великій Британії. Загалом, на Заході надто вперед просунулися щодо впровадження грунтозберігаючих технологій. Нас давно обійшли.
Річ у тім, що в Європі дуже погані грунти. Дерново-підзолисті, як у нашому Поліссі. На них важче все робити, гірше зростають рослини. А німці примудряються збирати по 80 центнерів урожаю з гектара. Секрет простий: вкладають вони туди стільки праці, що нам і не снилося. Не тільки органічні добрива вносять, але й бінокулянти, біопрепарати, ростові речовини, мікроелементи. А в нас звикли: сіяв — не сіяв, земля сама все дає. А земля багата. Якщо б вона була бідна, у нас би за 90-ті роки не один раз був би голод. Загалом, врожайність можна підняти, але потрібна висока культура господарювання.
— А може, тому бояться нового, що вкладати кошти треба в оновлення матеріально- технічної бази, у трактори і сівалки, іншими словами? А імпортувати техніку нині дорого.
— Є два українських заводи, що виробляють техніку під цю технологію — «Голещинамашзавод» (вже 27 років працює в Полтавській області) і «Хмельниксільгоспмаш». Я їм ставлю агротехнічні вимоги, які повинні бути машини, півроку перевіряю, а потім рекомендую. І машини розходяться «залюбки». З них я знаю, що розкуповують, тому що легше, дешевше і т. ін. Адже, щоб садовити, треба 40 літрів пального. У той час, як за звичайною технологією — 80 літрів. Ось і рахуйте, дорого йому чи ні.
— Виходить, ламати психологію аграріїв треба?
— Я знаю, як це робити. Дайте мені зустрітися з Ющенком, я йому доведу. І головний аргумент тут — ми не порушуємо законiв природи, ми керуємо грунтоутворюючим процесом агроценозу. Офіційна наука навіть не порушує питання: чи можна там чимось керувати, а ми керуємо.
При використанні технології безплужної обробки грунту щорічно на гектарі не те що затримується, а асимілюється чотири тонни вуглекислого газу, які потім переходять у гумус. А гумус — це запорука доброго врожаю.
— За рахунок чого це відбувається?
— Іншими словами, за рахунок чого ми нічого не вносимо, але отримуємо високий урожай? Ми керуємо мікросвітом (тобто мікробами). У чорноземному грунті близько 4—5 мільйонів живих організмів, а ми доводимо їх до 1,2 мільярда. Поле хоче їсти. Ми даємо йому їжу, залишаючи на полях солому або пожнивні залишки. А коли їх так багато, вони все, що ми вносимо, перетворюють на мікроелементи і т. ін. Готове добриво. За старої технології цей процес розтягується на чотири роки, а тут щорічно поле готове. Жодних добрив практично не треба. Там, де багато вдобрюють, поле після зими — жовте від браку азоту, а в нас аж синє від надлишку. Мікроорганізми його виділяють. Земля — це система, яка зобов’язана природою годувати рослини. І коли ми їй не заважаємо, вона годує.
— Виходить, зовсім не будуть потрібні заводи, що виробляють добрива?
— Не зовсім так. Просто добрив треба буде в два-три рази менше. А втім, я автор біологічної системи землеробства, за якою взагалі не треба вносити мінеральних добрив і отрутохімікатів. Урожай виходить у два рази вище, продукти екологічно чисті. Ось вам приклад: ферма 70 тисяч гектарів. Господарі скрізь розкидають гній. Самі судіть, наскільки вирощені там фрукти й овочі можна назвати екологічно чистими.
Солома ж і навіть бадилля соняшника і кукурудзи — природні органічні добрива. Порівняймо їх із гноєм. На ріллі потрібно 12 тонн гною, а за безплужної обробки — 7—8 тонн гною. А ми виходимо на 30 тонн гною, фактично його самого не вносячи. Тому що одна тонна соломи плюс азот (N10) — це те ж саме, що п’ять тонн гною. У результаті виходить дуже високий баланс добрива, і тим самим забезпечуємо рослини потрібними речовинами.
Хтось допомагає — удобрює. А ми керуємо — просто знаємо, що треба зробити, щоб отримати результат. Ми Україну поділили на 8 регіонів, і для кожного — свої технології. Тому що різний склад грунту, різні культури вирощують.
Якось 28 академіків мені заявили, все це добре, але ми не можемо повірити. Порушується закон збереження матерії та енергії. Але річ у тім, що ми своїм керуванням грунтоутворення прискорюємо в 4—5 разів малий біологічний кругообіг речовин і енергії в природі. Ми керуємо часом. Ми його витрачаємо спочатку в п’ять разів більше, щоб потім набагато швидше отримати гарні результати. На оранці ми втрачаємо піввідсотка гумусу, при безплужній обробці додаємо піввідсотка гумусу. І таким чином випереджаємо процес самовідновлення природи на 60%. Головне — не боятися починати.
