Учора для більше ніж п’яти мільйонів українців почався новий рік — навчальний. Уперше до школи прийшли 400 тисяч першокласників. Цього року для молодших школярів за ініціативою Міністерства освіти та науки темою першого уроку була «Моя рідна школа», для учнів 5— 11 класів — «Україна — держава європейська». Багато високопосадовців і політиків не втратили такого інформаційного мотиву, як 1 вересня, і провели перші уроки у «своїх» школах. Кореспонденти «Дня» побували в чотирьох звичайних українських школах, а також у Національному університеті «Острозька академія». Див. стор. «Репортаж «Дня»»
Київ: наука перемагати
«Політики сьогодні не буде, — так учора розпочав свій урок для десятикласників київської школи №69 чемпіон світу з боксу Віталій Кличко. — Я розповім вам, як я вчився в цій школі понад 17 років тому. Мій улюблений предмет — географія. З нього в мене завжди були відмінні оцінки. Вчителі припускали, що з мене виросте великий мандрівник... Боксерської майстерності поза рингом я ніколи в житті не застосовував. У школі були якісь сутички, але назвати це бійками не можна. Не любив англійської, хай вибачить мені за це мій улюблений класний керівник. Ми тоді не бачили сенсу в її вивченні: була залізна завіса, і про спілкування із закордоном ми навіть не мріяли. Сьогодні, коли я читаю щось англійською і доводиться зазирати до словника, я жалкую, що в школі втратив нагоду вивчити мову краще... А бокс прийшов у моє життя 20 років тому і зовсім несподівано. Коли я вчився в 8-му класі, до нас зайшов тренер із боксу та запросив до своєї секції. Ми записалися всім класом, а через деякий час залишилися тільки одиниці. Я в шкільні роки не мріяв про кар’єру відомого боксера. Тоді я хотів бути льотчиком, бути військовим, як мій батько. Але мене не взяли — сказали, що в країні не роблять таких величезних літаків, у які я міг би вміститися». Закінчуючи свій урок, Віталій побажав учням більше мріяти, ставити великі цілі і до них прагнути, а також не забувати встигати все робити вчасно.
Вчителі Віталія розповідають, що спершу тренер навіть сумнівався в тому, що такий високий худорлявий хлопчина може підійти для такого жорсткого виду спорту, тим паче, що був надзвичайно скромний і навіть занадто сором’язливий. Кажуть, що в шкільні роки жодними особливими здібностями від однолітків не відрізнявся. Класний керівник Віталія Лідія Василівна Тарасюк (педагог із 45-літнім стажем) вважає, що незвичайний життєвий успіх її вихованця пояснюється наявністю в нього великої сили волі. Учителька російської літератури Євгенія Володимирівна Кузьміна згадує, що з Віталієм було дуже комфортно спілкуватися і що він завжди дуже привітно усміхався. Це було тоді. А сьогодні всесвітньо відомий чемпіон у спілкуванні з директором рідної школи вникав у її проблеми. Насамперед він пообіцяв допомогти належно упорядкувати шкільний спортивний майданчик.
Спілкуючись після уроку з журналістами, Віталій пригадав, як, коли йому було 14 років, він з однокласниками дивився матч із Майклом Тайсоном, який у 1986 році став наймолодшим чемпіоном світу серед професіоналів. «І тоді я сказав, — розповідає Віталій, — що коли-небудь зустрінуся на рингу з цим спортсменом, виграю в нього — і стану чемпіоном світу. Тоді мені не повірили. Сьогодні я вже володію тим титулом, яким тоді володів Тайсон. Можливо, нам і вдасться з ним зустрітися в квадраті рингу. Днями він запитав мене по телефону: «То коли ж ми боксуватимемо?». Не знаю, чи вдасться зустрітися, оскільки я сьогодні вилітаю до Німеччини. Думаю, що цей поєдинок був би дуже цікавим... На мій погляд, на сьогодні найсильнішим бійцем у важкому дивізіоні є Хасім Рахман. Наступний мій бій проти нього стане найсерйознішим поєдинком у моїй кар’єрі», — сказав Віталій.
Одеса: «Україна знаходиться тут»
«Що потрібно людині для щастя?» З такого питання почався перший урок 5-Д класу одеської гімназії №5. Двадцять дев’ять хлоп’ят і дівчат вовтузилися за довгими партами, старанно морщили лоби, намагаючись зрозуміти, чого від них хоче вчителька. І мовчали. «Без чого сумує душа людини, куди її тягне?», — намагалася допомогти вчителька. І тут, осяяний раптовою здогадкою, затряс рукою один хлопчина.
— Я знаю, знаю. Для щастя потрібен свій будинок!
— Правильно, — похвалила вчителька. — Свій будинок, своя Батьківщина, своя Україна. А де знаходиться Україна?
— Тут! — здивовано знизуючи плечима, повідомили ще погано знайомі з географією п’ятикласники.
— В Європі, — поправляє вчителька.
«Україна — європейська держава». Так цього року звучить тема першого уроку в усіх школах країни. Як пояснити дітям, чому шукати свою долю, за словами Президента, Україна повинна саме в Європі, якщо навіть батьки це не до кінця розуміють? Я тихо сиджу в класі на задній парті і спостерігаю, як немолода вчителька, що називається на пальцях, розтлумачує дітлахам основи великої політики.
— Ви поїсти смачно любите?
— А як же!
— А що потрібно для того, щоб батьки могли купувати їжу?
— Гроші! — повідомляють натхненні власною здогадливістю діти.
— Ось так і державі, щоб ситно і добре жити, потрібні гроші. А для цього потрібна розвинута економіка. Адже якщо ми будемо весь час просити в когось, — чи добре це буде?
— Ні, потрібно самим заробляти, — мало не хором кричать дітлахи.
— Ось ми мешкаємо в Одесі, на морі. Як ви гадаєте, що означає вихід до моря для України?
— Це означає, що ми можемо ловити багато мідій! — вигукує білявенький хлопчина з останньої парти. Жодного натяку на усмішку, всі міркують вкрай серйозно.
— А ще нам потрібні порти, — тихенько вступає в бесіду його сусідка. — Мені тато розповідав.
Ось так і котиться перший урок європейської політики в 5- Д класі. А в цей час у шкільній концертній залі навчені шкільним досвідом старшокласники влаштовують своєрідну прес- конференцію. Тема все та ж: «Україна — європейська держава». Ролі представників міжнародного співтовариства, іноземних журналістів, українських політологів та економістів грають самі школярі. При цьому більше половини розмови точиться англійською чи німецькою, тому я лише здогадуюся про зміст. Цим хлопцям та дівчатам не вперше вести полеміку на такі глобальні політичні теми. Вже три роки команда учнів одеської гімназії репрезентує Україну на Міжнародній учнівській конференції «Модель ООН». Тому я звертаюся до них вже як до експертів: «Що, по-вашому, заважає вступові України до ЄС?»
— У нашій країні все якось неорганізовано, — міркують одинадцятикласники. — Все відбувається так, неначе про це щойно повідомили, а ніхто й не чекав. Може, це тому, що Україна ще дуже молода країна, бо ні ми самі, ні народи Європи не вірять в Україну як європейську, демократичну державу. Коли ми зустрічалися зі своїми однолітками з європейських країн, нам навіть заздрісно було, що так вони пишаються своїми країнами, так вірять у їхнє майбутнє. Може, пройде ще небагато років — і ми також навчимося так пишатися своєю Україною».
Донецьк: урок застережень
«Ми не є сусідами Європи, ми є центром Європи. Але правда полягає в іншому: ми сусіди Європейського Союзу, а хочемо бути членами Європейського Союзу», — ці слова Віктора Ющенка обрали епіграфом до першого уроку нового навчального року на тему «Україна — європейська держава». Урок відбувся вчора в 11-му класі загальноосвітньої школи № 69 міста Донецька. Утім, цій темі були присвячені всі перші уроки для учнів 5—11-х класів школи, але саме уроки старшокласників і їхні розмірковування про інтеграцію України до Європи та головні події, що відбулися в нашій країні в недавньому минулому, виявилися найсерйознішими й найусвідомленішими.
11-Б клас — один із кращих класів у школі, він нараховує аж шість претендентів на золоту медаль. За плечима його безумовно сильних учнів — повний курс економіки та новітньої історії України, проте їхні міркування про місце України у світі та своєрідність її історії далекі від висловлених у підручниках і загальноприйнятих. У кожного свій погляд і своя думка, що нерозривно зв’язані з їхнім власним життям, освітою, світовідчуванням. Це вже по-справжньому дорослі люди, яким залишився останній шкільний рік, і більшість яких уже свідомо вибрали свій майбутній шлях. Але майже ніхто з 29-ти учнів класу не вірить, що вже в найближчому майбутньому він житиме в Європі.
Вони знають основні віхи історії Євросоюзу, його склад і його специфіку, знають, що Україна має всі шанси стати членом ЄС — і за своїм географічним положенням, і за економічними передумовами, і за багатьма іншими параметрами, необхідними для цього. За словами старшокласників, сьогодні наша країна справді відповідає безлічі вимог, що дозволили б назвати її європейською державою. Наприклад, грамотність населення України становить майже 100%. Однак, на думку одинадцятикласників, усе це тьмяніє на тлі низького рівня життя, відсутності почуття спокою та стабільності в країні. І тому на перше ж запитання вчителя «Чи вважаєте ви нашу країну європейською державою?» клас дружним хором відповідає: «Ні». Причин для такої відповіді безліч — і в кожного вони свої.
«Щоб отримати можливість вступити до ЄС і взагалі стати європейською державою, потрібно, щоб Україна стала країною з ринковою економікою та конкурентоздатними товарами. Потрібно, щоб у нас була стабільна система освіти, а дипломи цінували в усьому світі...», — починає наводити свої аргументи одна з відмінниць класу Надія Хабло. Клас, на початку уроку ще налаштований насторожено і трохи збентежений від присутності кореспондента «Дня», погоджується і додає ще кілька «офіційних» причин: «У нас поки ще низький рівень життя для європейської держави. Наші заробітні плати не відповідають європейським. Ми поки не бачимо змін на краще...»
І вже потім, коли почнеться дискусія, — жвава настільки, що учні навіть не почують дзвоника, який оголошує про кінець скороченого з нагоди свята уроку, — буде висловлена безліч обміркованих, пропущених через себе причин й аргументів на користь того, що Україні ще далеко до здобуття статусу справді європейської держави.
Школярі вважають, що в Україні ще погано розвинена правова система, існує дуже серйозне протиріччя між рівнем зарплат і цін, відсутня нормально розвинена житлово-комунальна сфера: «Як можна говорити про європейську державу, якщо в нас елементарно немає гарячої води? Люди звикли до такого життя, деякі навіть не здогадуються, що можна інакше!» — каже Ганна Бобровська.
Більше того: як з’ясувалося в ході уроку, більшість школярів, учнів 10—11-х класів, сьогодні не відчувають, що вони — європейці.
«Ми європейці настільки, наскільки ми українці», — каже вчителька, Тетяна Миколаївна Євсєєва. «Але ще дуже багато громадян країни по-справжньому українцями себе не вважають», — відповідають їй діти. Як сказала наприкінці уроку Ганна Бобровська: «Нам треба усвідомити себе, почати з власної країни, а вже потім прагнути до Європи. Не буде нічого поганого в тому, якщо ми спершу станемо українцями — по-справжньому — і цим пишатимемось, — а потім уже всі разом подумаємо про вступ до Євросоюзу».
Ось деякі інші думки:
Андрій САМОРОДОВ : «Я думаю, що, якщо ми хочемо стати по-справжньому європейською державою, нам треба не прагнути до Євросоюзу, а почати з себе. Зробити так, щоб всім українцям жилося добре, щоб вони одержували гідні зарплати... Тільки потім можна починати рух».
Віктор ГРОМОВ : «Зараз ми ще ні на крок не підійшли до того, щоб інтегруватися в Європу. Усе в нас як було, так і залишилося. Я відчуваю, що в країні щось змінюється, але поки що чомусь більшість змін — на гірше. Одразу вступити до ЄС нам буде неможливо. Рівень життя залишиться таким самим низьким, а ціни різко підскочать, ми просто не впораємось із цим».
Катерина МАРКОВСЬКА : «Ми не хочемо до ЄС. Нам рано це робити. Нам треба змінити саме життя наших людей, їхній світогляд, щоб він став європейським не на словах, а на ділі. Коли європейці бачать, як ми живемо, вони дивуються: «Як ви можете жити в такому болоті?» А ми звикли до цього, і навіть не зауважуємо».
Тетяна ЄВСЄЄВА , класний керівник: «Мене дивує те, що вони всі говорили насамперед про гроші. Але, повірте, у школі вчать не тільки цьому! Однак для них насамперед важлива саме ця тема. Мене насторожує те, що жоден учень під час уроку не сказав, що хоче до Євросоюзу, не сказав, що це потрібне нашій країні. Я думаю, 11-й клас — це вже цілком самостійні особистості, і їхня думка не просто випадкова, вона ґрунтується на своїх власних причинах. Я думаю, керівництву країни треба прислухатися до неї».
Ужгород: пафос доречний?
Як і у всіх школах України, на Закарпатті у старших класах перші уроки почалися під стандартною назвою «Україна — європейська держава». Певна річ, всі класні керівники готувалися до такого уроку, тим більше, що для більшості він став справді несподіванкою: що говорити дітям? Які дані їм подавати? На чому наголошувати? Адже ще якщо 10—11 класи бодай мають уявлення про те, що таке Європа і чим умови життя у нас відрізняються у ній, то як, наприклад, роз’яснити п’ятикласникам складні поняття?
Автору довелося побувати на уроці у 8 класі в загальноосвітній школі №17 м. Ужгорода. «Не уявляю, як було підготувати урок нефахівцям, якщо навіть мені, історику, довелося витратити купу часу для того, аби підготувати всі дані, цифри тощо, — розповіла перед початком уроку «Дневі» Олеся Михайлівна Філіп, класний керівник, історик за фахом. — Головне ж — не просто зачитати дітям основні поняття, а зацікавити їх, дати базові знання про Європу, пояснити відмінності між умовами життя там і тут, а також, що найважливіше, — чому все-таки наш Президент, наша країна обрали такий курс. Тим більше, діти у 8 класі — це саме той вік, коли вже стає зрозумілою політика, з’являється власне бачення різних подій, виникають свої питання».
Урок вчителька розпочала з викладу історичного матеріалу. Насамперед Олеся Михайлівна повідомила, що Україна завжди прагнула до незалежності, що споконвіку вона бореться за свою свободу. Відтак нею були зачитані слова Президента України Віктора Ющенка про те, що наш курс — на Європу, й названо основні віхи співпраці України з Європейським Союзом (починаючи з 1991 року, з підписання декларації ЄС до України й закликa підтримувати конструктивний діалог).
Дітям у формі гри було запропоновано розповісти, що вони знають про Європу, назвати основні країни європейської унії, окреслити географічні аспекти ЄС тощо. Доволі потішив підготовлений однією дівчинкою віршик (у неї мама — викладачка в школі і також готувала відповідний урок). Щоправда, вірш має аж занадто пафосний зміст і дуже вже нагадує радянські часи: так само щиро колись говорилося про партію, яка нас веде до світлого майбутнього:
Європейський союз для нас — майбуття,
Де забудемо про злиденне життя,
Де не буде міграцій, збережеться сім’я,
Разом ми не відчуєм жах у слові «війна»...
Як потім, після уроку розповіла вчителька, вірш підібрано з методичних рекомендацій, які є у багатьох вчителів шкіл.
Чесно кажучи, урок нічим не відрізнявся від радянських часів за пафосом та оспівуванням рідної країни. Хоча, можливо, саме цього нам і не вистачає — віри у власну країну, патріотизму та переживання за долю рідного народу. Після закінчення уроку кореспондент «Дня» запропонувала восьмикласникам висловити свої думки про Європу та ЄС.
Анатолій ДЕРЕВІЙ : «Про Європейський Союз я знаю лише те, що ми, тобто Україна, з ним межує. Вірніше, кордони проходять з Закарпатською областю. Розширення меж ЄС я розумію як одне: що нас приймуть до цього союзу. Однак що воно дасть — я не маю уявлення».
Тетяна СВІТЛИК : «Може, ми, на Закарпатті, й більше знаємо про Європейський Союз, ніж інші діти Україні. Маю на увазі те, що особисто мені з батьками доводилося неодноразово їздити до Угорщини, і я мала можливість побачити, як там живуть. Хоча, чесно кажучи, особливої різниці не відчувається, хіба що там чистіше...»
Мар’яна ДІДИК : «А мені добре відомо, що саме Закарпаття розташоване у центрі Європи. У нас у Рахівському районі є пам’ятний знак, який свідчить про те, що саме в тому місці знаходиться географічной центр Європи».
Віктор ШУТКО : «Учора батько роз’яснював мені, що напрям до Європейського Союзу — це напрям до хорошого заможного життя, яким живуть, наприклад, у Німеччині, Англії, Австрії. Дивлячись фільми про ці країни, справді хочеться вірити, що й ми колись так будемо жити».
