У нас є «золоті голоси», є рекордсмени з продажів дисків, є чемпіони з заробляння шалених грошей з продажу відвертого кітчу, що поскуповували ефіри національних каналів задля необмеженої ротації того ж таки несмаку. Однак вони ж самі напевно знають, що любов неможливо купити за гроші. Цей крилатий вислів великих «Beatles» буде актуальним в усі часи. Маючи величезну кількість «мильних бульбашок» від шоу-бізнесу на наших телеекранах, нам усім було б дуже сумно, якби ми не мали Явища на ім’я Ніна Матвієнко.
Вихід прекрасного альбому співачки «Найкраще», що містить 25 пісень, які ілюструють 35 років професійної творчої діяльності, не був помічений у мас-медіа. Причина цього проста: мас-медіа рефлекторно реагують виключно на «продукти» шоу-бізнесу, високе мистецтво традиційно залишається за лаштунками. Творчість народної артистки України Ніни Матвієнко не є продуктом шоу-бізнесу, не є об’єктом бізнесової діяльності. Її творчість — надзвичайно рідкісне природне Диво. Коли говорять, що її голос — це «Голос народу», то це не є перебільшенням. Враження цілковитої досконалості її співу йде від щирості, чистоти, глибини і краси, що в сумі і створює архетип народної пісні. А людей, що здатні втілити архетип культури цілого народу на всій планеті — одиниці.
Основу диску складають якісно оркестровані народні пісні, серед них особливою родзинкою є «Віночок українських народних пісень» — своєрідна колекція пісень, записаних співачкою від її матері Антоніни Матвієнко. Поряд з фольклорними тут представлено найкращі авторські твори композиторів, з якими Ніна Матвієнко співпрацює вже кілька десятків років. Передусім це справжні «перлини» Ігоря Поклада на вірші Юрія Рибчинського, Дмитра Луценка, Бориса Олійника, пісні, що вже давно увійшли в золотий фонд української естради: «Чарівна скрипка», «Дикі гуси», «Пісня про матір», «Як я люблю тебе» та інші. Мимоволі порівнюючи фольклор і авторську музику наших сучасників, доходиш висновку, що через «енну» кількість років твори того ж Ігоря Поклада сприйматимуться як народні. Адже не варто забувати, що за висловом «народна музика» стоять реальні автори, а зовсім не безлика маса. Естафета передачі усної творчості від покоління до покоління передбачала не лише високий «фільтраційний» бар’єр (час просіював і зберігав лише справжні діаманти), але й цілковиту анонімність. Так само, як в іконописному мистецтві та в інших жанрах, споріднених зі сферою духовності. Варто зазначити, що всі пісні записувалися з найкращими колективами, а це Оркестр народних інструментів хору ім. Г. Верьовки, Естрадно-симфонічний оркестр Українського радіо, Інструментальний ансамбль під керуванням В. Смогителя, ансамбль «Мрія». Є тут і пісні, записані співачкою у складі тріо «Золоті ключі». На обкладинці свого «найкращого» Ніна Матвієнко зображена в авторському костюмі художника- модельєра Галини Забашти «Будяк». Цікаво, що модельєр сконструювала цей костюм за мотивами творів Марії Приймаченко.
Мистецький шлях Ніни Матвієнко щонайменше нагадує історію Попелюшки. Казковість її долі лише в тому, що народившись на Житомирщині у простій сім’ї, вона з дитинства переймала від мами і бабусі безцінне ремесло співу. Пізніше Ніна сама збирала й записувала старовинні пісні, велика кількість яких через роки увійшла до книги, що за формою нагадує автобіографічний роман. «Мої пісні, — говорить співачка, — це інтерпретація українського духу. Цей дух закодовано в інтонації народної пісні, яку без відчуття генетичної цілісності з моїм народом не можна співати. Останнім часом я дедалі більше думаю про тайну народної пісні, однак і досі цю пісенну магію збагнути не можу — просто співаю те, що хочу, і те, що люблю. І не стільки слова вражають, бо слова — це тільки спосіб комунікації, мелодія виявляється сильнішою. Мелодія проникає в кров, у серце, мелодія є носієм духу людських прагнень до світлого і чистого. Пісенна інтонація — то журлива, то весела, але завжди змістовна, мудра. В «Мелодії» Мирослава Скорика немає слів, але вона витягує з буденності, змушує рухатись. Не остаточно ми загрубіли, десь іде по роду до нас живлячий сік, і ми починаємо зеленіти гілочкою древнього дерева-роду. Кожна гілочка понесе свої плоди і кожна відповідатиме за свій рід…»
У 1966 році Ніна Матвієнко вступила до вокальної студії Державного академічного народного хору ім. Г. Верьовки. Невдовзі стає солісткою. Протягом 1967—1968 років тривають тріумфальні гастролі хору багатьма країнами світу, серед яких США, Франція, Канада, країни Латинської Америки. Маючи дуже активний комунікативний характер, Ніна співпрацює з ансамблем «Кобза», «Березень», «Мрія», львівським хором «Дударик», академічною капелою «Думка», співає у вокальному тріо «Золоті ключі». Поряд з народними обрядовими, побутовими та ліричними піснями її репертуар поповнюють твори композиторів-сучасників: Євгена Станковича, Лесі Дичко, Ігоря Поклада, Ірини Кириліної, Мирослава Скорика, Олександра Білаша та інших. Своїми піснями Ніна Матвієнко озвучила величезну кількість кінофільмів, телевистав, радіоп’єс. До речі, деякі фільми можна побачити і в наш час на каналі «Культура» («Перший національний»), трансляція розпочинається після… другої години ночі (?). І це, на мій погляд, яскраво демонструє ставлення наших телебізнесменів та теленачальників до рідної культурної спадщини. І нехай вони хоч до ранку розказують про «рейтинги» та «моніторинги», але в жодній країні світу ви не зустрінете такого зневажливого, брутального ставлення до найціннішого, що має кожна країна, — її національної скарбниці.
З 1991 року Ніна Матвієнко стає солісткою камерного оркестру «Київська камерата». Протягом 1995—1997 років співачка здійснила два великі міжнародні проекти: з американським Театром «LAMA TA», зіграла 16 музичних вистав у Нью- Йорку та разом з японським танцівником Тадаші Ендо створила музичну виставу «Під сонцем» (режисура — Сергій Проскурня). На початку 2000 р. Ніна Матвієнко разом з композитором Ганною Гаврилець та лібретистом Софією Майданською створила грандіозну ораторію «Золотий камінь посіємо». З 1999 го співачка викладає в Національному університеті культури та мистецтв, а в 2000 му стала президентом українського відділення Міжнародної ради організацій фольклорних фестивалів та народного мистецтва. Ніна Матвієнко має безліч призів, нагород і премій, зокрема є лауреатом Державної премії ім. Тараса Шевченка. Однак найголовнішим є інше — в її особі ціла нація має колосальні сили модератора і ретранслятора народної мудрості. Крихточку явища на ім’я Ніна Матвієнко ми знаходимо на диску «Найкраще».
