Неначе люде подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..
…І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві…»
(Тарас Шевченко. «І виріс я на чужині…»)
Конституція — це основний закон держави. На підставі Конституції будується вся система державного управління. На підставі Конституції формується влада. Від Конституції залежать відносини між людьми в суспільстві. Від Конституції залежить, хто судитиме нас і за що. Конституція може зробити людей рівноправними громадянами або залежними кріпаками.
Проте у статті 118 діючої Конституції України зазначається: «Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації», а у пункті 4 статті 119 тієї ж Конституції зазначається: «Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: …підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів». У перекладі з юридичної мови на звичайну, це, без перебільшення, означає, що влада в Україні здійснюється за класичним феодальним принципом «сюзерен-васал», а саме:
1. Вся територія України розподілена на феодальні вотчини — м. Київ і м. Севастополь, області, райони та АР Крим.
2. Місцевими феодалами є голови місцевих державних адміністрацій.
3. Місцеві феодали в межах своїх вотчин використовують і розподіляють гроші, землю, житло, комунальні приміщення та майно. Також вони збирають побори з купців та ремісників, чинять «праведний» суд з допомогою безпомічних кріпаків-суддів, а через викуплених кріпаків-журналістів місцевих ЗМІ справно повідомляють про свої доброчинні справи і закликають населення сумлінно трудитися на панщині.
4. Місцеві феодали та удільні князі мають своїх кріпосних опричників- наглядачів: місцеву прокуратуру і місцеву міліцію, які вірою та правдою служать своєму пану. Вони охороняють владу феодала від будь-яких сторонніх зазіхань і розправляються з кріпаками, які наважились відстояти свої права або отримати інформацію про будь-які справи, які кояться на території феодальної вотчини. Непокірні кріпаки, в тому числі поодинокі місцеві депутати, які критикують феодала чи влаштовують мітинги і пікети, караються та переслідуються особливо жорстоко і безжалісно.
5. Кріпаки-лизоблюди, які зуміли догодити феодалу, призначаються на різні посади у місцевій державній адміністрації чи стають депутатами місцевої ради, або навіть чиновниками і місцевими депутатами в одній особі, що в Україні тотально узаконено. За вірну службу вони можуть від феодала отримати якесь матеріальне заохочення — панщину з кріпаками, кіоск або інший бізнес: чи то будівельний, чи то промисловий, чи то торгівельний.
6. Всі інші кріпаки, які, хоча й стомлені та обтяжені роботою, проте покірні та віддані своїм панам, мають «привілею» — спостерігати через засоби масової інформації олігархічні заколоти і партійні інтриги придворних феодалів та високоповажних бояр.
Органи місцевого самоврядування, представницькі органи від людей на місцях, що в розвиненій Європі є основою життєдіяльності суспільства, запорукою свободи та добробуту пересічних громадян і опорою уряду, відповідно до сучасної Конституції України, є повністю залежними від голів місцевих державних адміністрацій, що суперечить не тільки Європейській хартії про місцеве самоврядування, а й елементарним принципам народовладдя та верховенства права.
Така от Конституція і такі от закони ніби успішно діють в сучасній і так званій демократичній Україні, а нова і ніби прогресивна вища українська влада чомусь не поспішає чи, можливо, не збирається взагалі будь-що змінювати.
Як не дивно, на відміну від Конституції України, де закріплюється феодально-ієрархічна система влади на місцях, у сталінській Конституції було закладено незрівнянно більше можливості для народу по-справжньому здійснювати своє право на самоврядування. У статті 72 Конституції УРСР від 30 січня 1937 року зазначається: «Органами державної влади в областях, округах, районах, містах, селищах, станицях і селах УРСР є Ради депутатів трудящих». Зверніть увагу — органами державної влади на місцях є не місцеві державні адміністрації, не партійні органи, а саме Ради депутатів, що обираються населенням!
Таким чином, вихід вбачається в докорінній зміні саме гнилої феодальної системи влади в Україні. Адже від перестановки олігархів сума не зміниться.
Тому мною, як депутатом місцевої ради, 30 березня 2005 року була заявлена та офіційно зареєстрована Декларація про місцеве самоврядування, в якій врахований найкращий досвід місцевого самоврядування Великобританії, Австралії, Франції, США, скандинавських країн тощо.
Цією декларацією чітко і просто визначаються конкретні заходи щодо реформування місцевого самоврядування в Україні, забезпечення дотримання прав і свобод громадян та позбавлення їх від наслідків правління тоталітарно-олігархічних режимів, що призвело до нагнітання страху за особисту безпеку, паралізувало елементарні громадські ініціативи та можливості контролю над місцевою владою, спричинило повну відчуженість людей від організації місцевого самоврядування. Децентралізація влади, зменшення перевантаження центру, поліпшення і прискорення урядових дій, подолання корупції з допомогою надання широким верствам населення можливості доступу до участі у місцевій політиці, причому незалежно від наявності будь-якої партійної чи громадської приналежності, майнового та соціального стану, справді наблизить місцеве самоврядування в Україні до європейських стандартів місцевого самоврядування.
Крім того, в Декларації передбачається такий інститут місцевої влади і демократії як виконавчий комітет місцевої ради, який повинен здійснювати свої виконавчо-розпорядчі повноваження в інтересах місцевої громади та відповідно до чинного в Україні законодавства. Виконавчий комітет місцевої ради підпорядкований, підконтрольний та підзвітний місцевій раді, а також підзвітний місцевій громаді. Також з метою гарантування дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина та Конституції України на місцях, забезпечення територіальної цілісності та внутрішнього суверенітету держави в областях та у місті Києві запроваджується інститут Державного Намісника. Державний Намісник є державним службовцем і підзвітний Верховній Раді України, підпорядкований Кабінету Міністрів України та підконтрольний Президенту України.
Згідно з Декларацією припиняють своє існування такі структури державного регулювання як місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування вищого рівня з дублюючими і керуючими функціями.
Зважаючи на крайню необхідність та нагальну потребу суспільства в цілому та громадян зокрема у кардинальному реформуванні місцевого самоврядування в Україні, втілення у життя зазначеної Декларації про місцеве самоврядування відкриє шлях до свободи і добробуту українського народу.
І саме це має стати першочерговою українською ідеєю.
ІНША ДУМКА
«Ліквідація райадміністрацій погіршить ситуацію»
Денис БАЛУХ, депутат Одеської міської ради, юрист:
— Ваша думка з приводу сучасного стану місцевого самоврядування?
— Стан місцевого самоврядування я б назвав плачевним. Те, що сталося, зокрема у нас, в Одесі з комунальною та територіальною реформою, вкрай негативно позначилося на структурі управління. З управління райадміністрацій було виведено питання житлового господарства. Не стало механізму тиску на ЖЕКи, точніше, на їх приватних наступників — ДЕЗи. Відповідно, притягнути недбайливих господарників до відповідальності просто не є можливим. І якщо сьогодні, в ході територіальної реформи, буде вирішено ліквідувати райадміністрації і передати їх повноваження районним радам — колегіальним органам, ситуація ще більше погіршиться.
— Чи відповідає місцеве самоврядування вимогам чинної Конституції?
— Серйозних розбіжностей із Конституцією, на мій погляд, немає, якщо не рахувати окремих ухвал місцевих рад. Основні порушення стосуються виділення земельних ділянок, нерухомості і особливо соціально- економічних програм міської ради. Більшість таких ухвал виноситься на сесії без узгодження з депутатським комітетом регуляторної політики — органом, покликаним визначати думку громадян з даних питань, здійснювати зворотний зв'язок. І тут виникає ще одна проблема — ангажованості прокуратури та інших силових структур, покликаних відслідковувати законність і об'єктивність ухвал органів місцевого самоврядування.
— Яким має бути сучасне місцеве самоврядування?
— На мій погляд, нам потрібно піти шляхом, відпрацьованим у Москві, де функціонують префектури, наділені реальними повноваженнями для розв'язання насущних проблем громадян. І одночасно посилити контроль та відповідальність органів місцевого самоврядування за ухвали, які приймаються.
«Принципи європейські, але їх не дотримуються»
Говорячи про місцеве самоврядування та його законодавчу базу, міський голова Дубна Віталій НИКИТЮК зупиняється на проекті нового закону «Про місцеве самоврядування». Підґрунтя для подібних змін готується не один рік і ті, хто працюють над цією законодавчою базою, просто зобов'язані брати за основу практичний досвід, який є на цей час в Україні, переконаний співрозмовник «Дня».
Причину недосконалості функціонування місцевого самоврядування міський голова Дубна вбачає у тому, що увага до задекларованого закону насправді мінімальна. Обговорюються різні форми правління, й існує переконання, що це — найголовніше. Хоча й у Хартії і на прикладі європейських демократичних держав ми бачимо, що ставка робиться в першу чергу на місцеве самоврядування. У цих державах голова всьому — громада, а місцевий орган є найголовнішим. У цьому, на думку Віталія Никитюка, й полягають кроки назустріч демократії. Президентське правління в тій чи іншій державі — це насаджена форма, що формує вертикаль згори донизу. Натомість місцеве самоврядування — родзинка, що сповідує принцип знизу догори.
На жаль, у нашій державі цей принцип не спрацьовує. Приклад — бюджет, який у прямому сенсі насаджують. До уваги беруться не проблеми конкретного міста, а теоретична формула, яка відображає лишень кількість населення. Ніхто не цікавиться фінансовою базою органу місцевого самоврядування, громади.
Сьогодні країна в очікування адмінреформи. Позитив у подібній реформі пан Никитюк вбачає в декларуванні принципу самозабезпечення громади. Водночас він наголошує на тому, що бюджет міста також повинен формуватися знизу догори на основі потреб тієї ж громади.
На сьогодні задекларовані Конституцією положення є в багатьох сенсах застарілими, вважає Віталій Никитюк.
Не останню роль у ефективному функціонуванні органу місцевого самоврядування відіграє належне фінансове забезпечення. Віталій Никитюк не відкидає участі держави, проте переконаний, що втручання держави у процес місцевого самоврядування мусить бути мінімальним. Орган місцевого самоврядування та міська громада повинні зосередити увагу на пошуку шляхів стовідсоткового забезпечення процесів життєдіяльності міста. Одним із етапів реалізації подібного задуму є створення плану стратегічного розвитку міста, який нині має Дубно. Місто намагається жити за цим планом, щоправда, існує ряд законів, які щороку обмежують місцеві податки та вносять не зовсім позитивні корективи.
Що стосується інших державних інститутів і, зокрема, адміністрацій, то міський голова переконаний, що відмінність між головою адміністрації та мером міста полягає у тому, що останній покликаний працювати на громаду. Це свого роду індикатор, адже, якщо міська влада не спрацювала, це блискавично позначиться на реакції громади. Результати, як то кажуть, не на пана, а на пересічну людину. Прикро, та радянський принцип «матрьошки», про який модно говорити, спрацьовує й донині.
Говорячи про розподіл бюджетних коштів та перспективи економічного зростання міста, голова Дубна відзначає, що про подібне зростання нині залишається лишень мріяти, адже практично 90% коштів, закладених у бюджеті — видатки на заробітну плату. На потреби залишаються мізерні 10%, що аж ніяк не вирішують проблем міста.
Міський голова робить акцент на неспроможності одного органу, що керує громадою, виконувати всі функції, покладені на нього законом «Про місцеве самоврядування». Водночас принцип народовладдя, задекларований у Законі, повинен не просто проголошуватись, пасивність громади — великий мінус у цьому питанні, вважає Віталій Никитюк.
