Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Українська еліта:

нові завдання та старі помилки
16 липня, 2005 - 00:00

Здавна вважається, що політична еліта — це найосвіченіша, найкультурніша, морально-етична та сильна частина суспільства, яка бере на себе відповідальність за індивідуумів, які довірили їй керування країною. Після помаранчевої революції Україна опинилася на порозі революційних змін у внутрішній і зовнішній політиці, змінюються вектори її направленості. Сьогодні в Україні, разом із поступовим розвитком демократичних принципів, на політичному небосхилі з’являється нова еліта, яка повинна буде вирішувати питання реалізації задекларованих раніше євроатлантичних прагнень (вступ до ЄС, НАТО, СОТ). Але не менше проблем накопичилося й у внутрішньополітичному житті країни.

Багато експертів і політологів до виборів президента України не сподівалися на різкі зміни в суспільно-політичному житті. Але події осені й зими 2004 року розбудили в суспільстві прагнення до змін і демократичного розвитку, яке матеріалізувалося в помаранчеву революцію, довели, що українська нація чогось-таки варта. Сповзання у прірву, з якої немає вороття, і стагнація в економічному та політичному житті суспільства завершилися. Але внаслідок застосування певних передвиборних технології українське суспільство розкололося. Тож найголовнішою проблемою для нової еліти є проблема консолідації української нації. Для її вирішення доведеться прикласти чимало зусиль для синхронізації своїх дій із суспільством, врахування суспільної думки в різних регіонах (соціологічні опитування повинні проводитися більш- менш регулярно для того, щоб вловлювати тенденції суспільної думки) та запровадження нових механізмів прийняття політичних рішень.

Для того, щоб повністю зрозуміти всю глибину ситуації і зробити правильні висновки, проведемо невеличкий аналіз дій попередньої політичної еліти, враховуючи також вплив на ситуацію в Україні з боку політичної еліти Росії.

Певну характеристику діяльності попередньої політичної еліти на чолі з Леонідом Кучмою дає вже сам факт помаранчевої революції. Основним чинником, який її викликав, стала фальсифікація результатів виборів. Це призводить нас до першого висновку: політичній еліті не вдалося побудувати демократичну країну. Закритість влади від народу, непрозорість приватизації стратегічно важливих підприємств, створення заангажованих ЗМІ — також стали чинниками, які підштовхнули народ до революції. Все це дозволяє зробити другий висновок: попередня політична еліта не змогла, а може, й не дуже хотіла синхронізувати свої дії з суспільною думкою. Але що є найголовнішим, так це те, що перші ознаки стагнації попередньої еліти, її недієздатність як демократичної були помітні ще під час переобрання Леоніда Кучми в листопаді 1999 року. Щоправда, тоді перед суспільством стояв нелегкий вибір: або шлях до реставрації комунізму, або болісний період псевдодемократії. Суспільство вибрало останнє, хоча й не без допомоги російських політтехнологів, які повторили в Україні «російський сценарій» 1996 року.

Цікавий факт — восени 1999 року на одному з українських телевізійних каналів демонстрували мультфільм — прототип російських «Кукол» — про президентські перегони в Україні. В ньому Леонід Кучма постав у ролі «хрещеного батька», який спілкується зі своїми міністрами, як голова нью-йоркської мафії зі своїми підлеглими. А щоб посилити враження, все це супроводжувалося музикою із кінофільму «Хрещений батько». І хоча слово «мафіозі» в той час вживалося майже до кожного бізнесмена, навряд чи хтось міг подумати, що українська політична еліта вистроєна за моделлю мафіозного клану. На запитання, чому так сталося, що Україна стала випробною моделлю дуже відомого фільму, є лише одна відповідь — це відлуння старої командно-адміністративної системи. В радянській політичній еліті кадрове питання вирішувалося таким чином, що партійні керівники, у своїй більшості, не були професіоналами своєї справи, іншими словами, вони були не на своїх місцях. Люди, які більшу частину життя провели, працюючи на землі чи на заводі, на гребні революції стали займати керівні посади, але не знали, як діяти в тій чи іншій ситуації і для відчуття особистого комфорту запрошували своїх родичів, друзів на керівні посади, не враховуючи їхні професійні якості. Це призвело до непотизму, іншими словами — кумівства, що стало, як уже зрозуміло, прообразом мафіозних кланів.

Усе це — відомі факти, але чому нинішня еліта почала повторювати цей же шлях? Чи сприятиме це вирішенню найважливіших проблем, які постали перед українським суспільством? Питання, звичайно, риторичне...

Анатолій ШАРА, Херсонська обл.
Газета: 
Рубрика: