Попереду два місяці канікул. А з 26 по 31 серпня уславлений колектив буде складати творчий іспит — відбудуться його гастролі у Криму (там кияни не виступали майже 20 років).
Традиційно сезон закривали виставою «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського і гала-концертом провідних артистів Національної опери. У програмі виконувались уривки з найкращих постановок поточного сезону. На одній сцені з майстрами виступали молоді артисти. Гала концерт пройшов з великим аншлагом, бо на таких вечорах сконцентровані кращі творчі досягнення театру і це завжди викликає велику цікавість публіки.
— Під завісу сезону група наших молодих танцівників повернулася з Москви, де з тріумфом виступила на Х Міжнародному конкурсі балету. Українські артисти завоювали практично всі перші нагороди у різних номінаціях, — розказав завідувач літературною частиною Національної опери Василь Туркевич. — До Києва наша молодь привезла вісім нагород (з них: гран-прі завоював Денис Матвієнко, три золоті, дві срібні, одна бронзова медалі й диплом). Це свідчить про високий рівень і якість нашої трупи, про те творче середовище, в якому працюють молоді митці, бо саме в театрі артисти можуть досягти високого мистецького рівня. Ще навчаючись у хореографічних училищах та академіях, спочатку танцівники виходять на сцену Київської опери у кордебалеті, поступово осягаючи свою майбутню професію: з невеликих ролей, якщо мають талант, вибиваються у солісти і прем'єри. У нашій балетній трупі кожен танцівник має шанс показати себе і швидко здолати школу учнівства і стати митцем...
На початку сезону режисер Дмитро Гнатюк поновив оперу «Мазепа» П. Чайковського (диригент — В. Кожухар, сценографія М. Левитської). Наш театр повернувся до оригіналу твору. Ми його виконуємо на російській мові — тобто так, як оперу написав композитор. Раніше «Мазепу» на київський сцені ставили вісім раз. Але ця постановка цікава тим, що ми більше драматизували сам твір і головного персонажа — гетьмана Мазепу. Герой постає не лише, як легендарна постать, а перш за все як людина (iз сильними і слабкими рисами). У виставі добре себе показали молоді співаки. Хочу відмітити, що до успіху опери долучилася талановита солістка Оксана Дика, яка блискуче виконала партію Марії.
Подією в музичному мистецтві стала прем'єра ораторії-балету «Київські фрески» Івана Карабиця, яка була поставлена на нашій сцені через 20 років після її написання. Хоча шкода, що автор так і не дожив до цієї хвилюючої миті. Спочатку «Фрески» збирався ставити Стефан Турчак, але через хворобу, а потім і смерть цього видатного диригента, твір на два десятиліття поклали на полицю. В архіві нашого театру збереглися лише оркестрові партії. Ноти поновлював учень Карабиця Артем Рощенко, а здійснили постановку син композитора, диригент Кирило Карабиць, хормейстер Левко Венедиктов, балетмейстер Алла Рубіна, художник Марія Левитська. «Київськими фресками» ми започаткували повернення до кращих традицій нашого театру, коли на сцені Національної опери виконуються твори сучасних українських композиторів.
Для шанувальників балету хореограф Віктор Литвинов зробив нову інтерпретацію «Лускунчика» П. Чайковського. Постановник значно змінив лібрето вистави, включив до балету дуже цікавий фрагмент — український танець. У «Лускунчику» композитор включив танці різних народів, а ми й оригінал доповнили ще українським танком, який прекрасно ліг у канву сюжету (музику взяли з «Мазепи»). Петро Ілліч любив Україну, добре знав народну музику і ми вважаємо, що український танок органічно увійшов до балету «Лускунчик».
А остання прем'єра цього сезону — опера «Фауст» Гуно, яку поставив італійський режисер Маріо Корраді (диригент Володимир Кожухар, хормейстер — Левко Венедиктов, сценографія Андрія Злобіна). Незважаючи на те, що під час народження вистави точилося чимало розмов про осучаснення твору: у виставі є деякі суперечності і вона буде ще допрацьовуватися, (у постановці є більш вдалі моменти, а є і неспівпадання з ідеями і змістом опери Гуно). Та ми вважаємо, що експеримент вдався, вiн цікавий і має право на сценічне життя. У виставі переважно зайнята молодь, і співаки справилися з цим нелегким філософським твором.
— Що побачать кримчани й гості півострову?
— Не секрет, що останні десятиліття у своїй гастрольній діяльності наш театр, як правило, орієнтувався не на українську публіку, а на закордонну. Ми багато виступали по різних країнах у кращих оперних театрах світу. Переважно всі наші гастрольні маршрути були орієнтовані на Захід. Але тепер ситуація змінюється. Закордонний глядач — це добре, й ми працюватимемо у тому напрямку, але не слід і про українську публіку забувати. Наприклад, у Криму ми не були майже 20 років! Тому поїдемо на гастролі у Ялту і Сімферополь iз хвилюванням: як нас приймуть кримчани? Ми покажемо оперу «Аїда» Дж. Верді та велику концертну програму, в якій приймуть участь майстри вокалу і балету нашого театру. Ці гастролі нам допоможе провести Міністерство культури і туризму України.
— Коли театр розпочне новий 138-й сезон? Чи плануєте робити нові редакції української класики, бо такі вистави, як «Тарас Бульба», «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», давно потребують нової редакції. Чи будуть ставитись твори сучасних українських композиторів?
— 14 вересня запросимо глядачів на відкриття сезону. За традицією ми покажемо «Тараса Бульбу» Лисенка. Так, ви маєте рацію, класичний репертуар Національної опери потребує оновлення не лише у сценографії і костюмах. Треба зробити нові режисерські постановки, щоб вистави були не архаїчні і зацікавили широке коло слухачів. Спочатку ми зробимо нову інсценізацію «Наталки Полтавки», а потім «Тараса Бульби» і «Запорожця за Дунаєм». Треба, щоб театр був не лише за назвою, а й по суті національним. Нажаль, деякий час ми цьому питанню не надавали особливої уваги. Сьогодні намагаємося йти у фарватері національної політики, яку проголосила нова влада, ставити вистави українського репертуару. Ще в цьому сезоні ми почали роботу над оперою Віталія Кирейка «Бояриня», яку композитор написав за однойменною поемою Лесі Українки. У грудні повинна відбутися прем'єра.
Кожен театр має свою виставу-візитку. У Большому театрі це — «Борис Годунов» М. Мусоргського, а у нас «Тарас Бульба» М. Лисенка, але постановку потрібно поновити. Є у нас плани поставити оперу «Богдан Хмельницький» К. Данькевича і це, можливо, стане подарунком меломанам до ювілею уславленого гетьмана, який відзначатиметься у 2007 році.
Балетна трупа працює над двома творами, написаними сучасними композиторами. Юрiй Шевченко написав музику до балету «Піноккіо», а Михайло Чембержі до вистави, яка розкаже про народження балету, як жанру (поки що з точними назвами балетів ми не визначились). До 250-річчя Моцарта у нас є плани поставити балет на музику цього класика і, можливо, звернемось до однієї з опер композитора.
— У вашому театрі розпочалася реорганізація. Цей процес дуже болючий, бо він веде за собою скорочення штату, а це — долі артистів. Як у наступному сезоні зміниться структура трупи? Наприклад, у провідних оперних театрах на Заході у штаті працюють оркестранти, хористи, кордебалет, технічний персонал і адміністративна служба, а солістів запрошують на конкретні проекти. Яким шляхом піде Національна опера?
— З огляду на новий Закон «Про театр», який нещодавно прийняла Верховна Рада, в усіх театрах країни мають відбутися кардинальні зміни. Новий закон зобов'язує дирекцію театру перевести весь творчий склад на п'ятирічні контракти або трудові угоди. Це дає змогу адміністрації уважно подивитися на актора, проаналізувати його творчість: і продовжити з ним контракт або ж розпрощатися. Не всім такі новації подобаються, але, щоб театр мав гарну трупу, тільки такий шлях вірний. Актори повинні постійно тримати себе у творчій формі і звітувати кожні п'ять років перед художньою радою, що можуть працювати на першій оперній сцені України. Зараз у нашому театрі працюють 1200 чоловік (це технічний і творчий склад). Маємо прекрасний репертуар — понад 50 оперних і балетних вистав. До речі, в жодному театрі нашої країни немає такого великого і різноманiтного репертуару. Він вимагає мобілізації творчих сил і зміни виконавців, тобто кількість і якість повинні збігатися.
— Репертуар Національної опери дійсно великий, але є вистави, наприклад «Катерина Ізмайлова» Шостаковича, які йдуть дуже рідко. Чому так відбувається?
— На останній художній раді театру ми саме про це говорили. Нам потрібно більш динамічно і оптимально використовувати потенціал трупи. Не повинно бути такого, щоб вистава йшла один раз на місяць. А для того, щоб артисти були у формі і вистава мала гарний вигляд, вистава повинна йти мінімум тричі на сезон. Нам потрібно осмислено ставитися до репертуару.
