«Президія ради партії «Народний cоюз «Наша Україна» ухвалила рішення про створення партійної групи НСНУ в складі уряду... Створення групи має сприяти посиленню координації діяльності міністрів- членів партії, а також оптимізації взаємодії Кабміну з Президентом і Верховною Радою... До партійної групи НСНУ в уряді ввійдуть голова ради НСНУ, віце-прем’єр Роман Безсмертний (керівник групи), член ради НСНУ, віце-прем’єр Олег Рибачук, члени президії ради партії — міністр культури й туризму Оксана Білозір, міністр із питань надзвичайних ситуацій Давид Жванія, міністр у справах молоді та спорту Юрій Павленко, міністр юстиції Роман Зварич; члени ради НСНУ — міністр транспорту та зв’язку Євген Червоненко, міністр із питань промислової політики Володимир Шандра, міністр із питань охорони навколишнього середовища Павло Ігнатенко».
Це повідомлення агентства Інтерфакс Україна з посиланням на прес-службу НСНУ одразу нагадало про ті часи, коли, згідно з шостою статтею Конституції СРСР, КПРС була «керівною та направляючою» силою радянського суспільства. Парторганізації, великі та маленькі, тоді існували буквально всюди, — пригадується, для створення деінде партосередка вистачало наявності в цьому місці трьох членів партії...
Горезвісну статтю Конституції СРСР про керівну роль комуністичної партії скасували 15 років тому — на III позачерговому з’їзді народних депутатів СРСР. Протягом 14 років незалежності та багатопартійності статус «партії влади» був чимось на зразок перехідного вимпела, і нікому з представників структур-претендентів на цей приз у попередніх урядах не спадало на думку створювати там свої осередки. Утім, можливо, попередники нинішніх міністрів просто уважніше читали шосту статтю Конституції України, в якій чорним по білому записано, що створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої влади НЕ ДОПУСКАЄТЬСЯ. Задля справедливості слід зазначити, що сама по собі заява про наміри створити в Кабміні свою партгрупу — ще не порушення Конституції. Можливо, заявники й справді планували лише «психологічну атаку» на прем’єра, з яким (якою) в них різна партійна приналежность? І потім — що мається на увазі під словом «група»? Звідки ми взяли, що йдеться про «організаційну структуру»? Може, навпаки, про такий собі гурток аматорів НСНУ?
Непокоїть, що нинішня влада, роблячи однією ногою крок до європейських стандартів (коаліційний уряд; президент, який спирається на політичну партію), водночас дає підстави підозрювати її в незнанні українського законодавства. А що думають із цього приводу наші експерти?
Володимир ФЕСЕНКО, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Рішення про створення партійної групи НСНУ в уряді має вигляд незграбної та не дуже вдалої спроби публічно закріпити вплив Народного cоюзу «Наша Україна» на діяльність Кабінету Міністрів.
У самому прагненні проводити партійну політику через уряд і забезпечувати вплив партії на Кабмін через своїх представників у його складі немає нічого поганого, протиприродного та незаконного. Проблема — у виборі коректної форми й ефективного змісту.
У цьому випадку є проблеми й із формою, і зі змістом, і з негативними наслідками такого рішення.
Якщо таке рішення справді було офіційне прийняте, то таким чином були порушені ст. 37 Конституції України і ст. 6 Закону «Про політичні партії в Україні», що забороняють створювати організаційні структури політичних партій в органах виконавчої влади.
Публічно означити свій вплив на діяльність уряду НСНУ міг інакше, у коректнішій правовій формі, наприклад, через рекомендацію своїм представникам у Кабміні щодо висунення тих чи інших ініціатив і проектів рішень. У зв’язку з цим, могло відбутися обговорення цього питання між керівництвом НСНУ та представниками партії в уряді.
Але однією лише коректною формою проблема не знімається. Де-факто, але не де-юре уряд є коаліційним, у ньому представлені члени одразу кількох партій, що підтримали В. Ющенка на торішніх президентських виборах. Проте сформований уряд не політичними партіями, а Президентом. І за Конституцією (у її нинішньому вигляді) Кабінет Міністрів несе відповідальність перед Президентом.
У цих умовах постановка питання про партійний вплив на діяльність Кабміну означає, щонайменше, створення небезпечного прецеденту. Адже завтра, вслід за НСНУ, свій вплив на уряд почнуть окреслювати «Батьківщина», СПУ, УНП. А політичних і правових механізмів забезпечення коаліційності в діяльності уряду, в прийнятті його рішень і відповідальності за них, на сьогодні немає. Виникає проблема узгодження партійних політик на рівні уряду, одночасно посилюється й загроза міжпартійних конфліктів усередині Кабміну. При цьому партії не нестимуть жодної прямої відповідальності за діяльність уряду.
Оптимальне вирішення проблеми партійного впливу на діяльність уряду пов’язане з проведенням політичної реформи, в рамках якої необхідно сформувати прозорі та демократичні процедури коаліційності та політичної відповідальності й на рівні парламенту, й на рівні уряду. Політичні партії повинні мати право на формування уряду, але одночасно повинні нести відповідальність за його роботу. Тоді і партійний вплив на уряд сприйматиметься нормально.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Напевно, вперше за останні роки проблеми, що виникають у відносинах між групами впливу у виконавчій владі, починають набувати вираженого політичного характеру. Якщо раніше ми мали справу зі слабоорганізованими групами впливу, що переважно користувалися телефонним правом, то зараз групи впливу партизовані та структуризовані. Сам факт того, що партія починає формувати свої осередки в структурах влади, свідчить про те, що рівень конкуренції став на порядок вищий. Проштовхувати свій інтерес можна, лише маючи таку лобістськи оформлену групу. Поява «групи НСНУ» в уряді означає також, що зараз у «Нашої України» — як президентської партії — є проблема впливу на урядову політику. Бо лідер уряду представляє свою партію «Батьківщина», а її найближчі соратники представляють партії, дружні БЮТ. І ще один важливий момент: спорадичні спроби НСНУ зібрати до свого активу деякі групи впливу супроводжується зворотним процесом — внутрішнім розколом. У багатьох регіонах, зокрема, у Вінниці, на Полтавщині тощо, НСНУ має великі проблеми, пов’язані з приходом нової хвилі прихильників — як правило, це бізнес і кар’єрна бюрократія — та присутністю «старої гвардії», представленої суспільними діячами, активістами, які тягнули на собі «революційний віз» ще з осені 2002 року. Природно, на тлі цього конфлікту без мобілізаційних заходів не обійтися — необхідні якісь грубі організаційні заходи: формування осередків, дисципліна. Ми це добре пам’ятаємо з історії ВКП(б) 1920 х років. Тобто цямобілізація відбувається не через хороше життя. Вона свідчить про те, що партія втрачає вплив і вимушена йти на такі нестандартні заходи самомобілізації. На мій погляд, цей крок не буде продуктивним, оскільки питання треба вирішувати не в структурах влади, а у власне партійному середовищі — формувати ідеологію, командний стиль роботи, виразний актив, а також уникати кулуарщини й інтриг, що, на жаль, дуже властиве НСНУ.
Якщо говорити про подібне явище з погляду світової політичної практики, то у світі практикується інше — нормальна коаліційна робота. Там немає потреби групуватися, бо сам уряд формується як коаліційний союз партій, де кожен міністр представляє свою політичну силу — несе зобов’язання, захищає програму, з якою він приходить до міністерства тощо. У нашій ситуації, коли коаліційність як така проігнорована, а уряд формувався за принципом переділу портфелів і сфер впливу виборчої команди, щоб контролювати політику партії, вдаються до методів створення таких собі таємних суспільств. Формується буквально лобістська група впливу членів партії, які на основі партійної дисципліни починають координувати свої дії в рамках уряду. Це псевдопартійний підхід.
Костянтин МАТВІЄНКО, корпорація «Гардаріка»:
— Відбувається природня партійна структуризація уряду, що відповідає духу прийнятих Верховною Радою поправок до Конституції, відомих під назвою «проект №4180». Вони, нагадаю, передбачають формування правлячої коаліції на основі парламентської більшості. Отже, сам по собі цей крок є природним, хоча й певною мірою формальним. Позаяк ми розуміємо, що уряд, все ж таки, працює під керівництвом прем’єр-міністра. І ця партійна група може координувати свою діяльність, якимось формальним чином «засвічувати» свою позицію, все одно лишаючись при цьому в підпорядкуванні прем’єра.
Тобто я розцінюю це явище як закономірне. Чи не є створення в уряді партійної групи Народного союзу «Наша Україна» засобом тиску на голову уряду? На мій погляд, прем’єр-міністр — самодостатня особистість, яка має хороший досвід у політиці і в управлінні, і взагалі — тиснути на неї не так- то і просто. Тому ті, хто розглядає цей крок саме як засіб тиску, нехай не сподіваються на його ефективність. Є одне питання, — воно стосується не тільки власне створення в уряді партійної групи НСНУ, але й уряду в цілому. Насправді станом на сьогодні коаліційний уряд не має беззастережної більшості в парламенті. І от це, мені здається, набагато більш серйозна проблема і для прем’єра, і для всіх членів уряду, включаючи партійну групу Народного союзу «Наша Україна». Фактично урядові законопроекти проходять через Верховну Раду із великим скрипом, або ж не проходять взагалі. Причому часто це є результатом не зовсім, скажемо так, моральних торгів — як це було, наприклад, у випадку зі схваленням закону щодо права 150 депутатів брати на поруки притягнутих до кримінальної відповідальності осіб... От на цю проблему — відсутність у Верховній Раді «проурядової» більшості — я звернув би набагато більше уваги.
Я не думаю, що партійна група НСНУ в Кабміні буде здатна заявити суб’єктну, окремішню позицію, особливо в питаннях економіки, яка б кардинально відрізнялася від позиції, скажімо, прем’єр-міністра...
Уляна КИРІЄНКО, заступник директора Інституту глобальних стратегій (ІГЛС):
— Створення партійної групи в уряді можна розглядати як консолідацію кадрових ресурсів партії на майданчику виконавчої влади. Чому виникла така необхідність? Заявлена група, швидше за все, вирішуватиме кілька видів завдань — і насамперед політичні. Оскільки група виникає в Кабміні, а прем’єр не є членом партії НСНУ, то, очевидно, що саме він (точніше, вона) відіграватиме роль політичної мішені. Останні події ілюструють, що гра проти Юлії Тимошенко — як можливого лідера списку провладного блоку — триває вже не лише повним ходом, а й публічно. Крім Петра Порошенка, найактивнішого опонента прем’єра, до неї приєднуватимуться і нові гравці. Цікаво, що майже одразу на це повідомлення відреагувала й сама Ю. Тимошенко, заявивши, що її амбіції не перевищують планки прем’єра. Цілком можливо, що одним із завдань групи стане «вирощування» можливого «першого номера» для партії або блоку, якщо В. Ющенко вирішить відмовитися від почесного лідерства.
Які можуть бути ризики від створення цієї групи? По-перше, цілком імовірно, що така група вважатиметься вищою лігою в політраді НСНУ, що може викликати невдоволення інших членів. По-друге, цілком можливо, що регіональні адміністрації перейматимуть цей досвід, а подібні штампи вже точно нагадуватимуть партійні осередки часів правління однією «керуючої та направляючої».
Якщо не брати до уваги різні глибокі значення, то можна сказати, що на фальстарті виборів будь- які об’єднання створюють, кажучи словами дитячої приказки, з однією метою — «проти кого товаришуватимемо».
Вікторія ПОДГОРНА, директор Центру соціально-політичного проектування:
— Створення партійної групи НСНУ в складі уряду, на мій погляд, зумовлене, передусім, зміною політики Народного Cоюзу «Наша Україна» та спробою партії визначитися у своїй передвиборній стратегії. По- перше, це пов’язано з тим, що існує висока ймовірність того, що Віктор Ющенко таки не очолить передвиборний список НСНУ і залишиться у ролі Президента, який підтримуватиме свою партію, але не очолюватиме список. І за цих умов (а їх не можна не враховувати лідерам партії) необхідно якимось чином показати, що в партії є перші особи, які потенційно можуть розглядатися як перша десятка у списку, якщо не буде єдиної коаліції з БЮТ та Народною партією Литвина.
По-друге, для НСНУ дуже важливо показати, що він може існувати як єдине утворення у перспективі 2006 року. І я думаю, що важливу роль у прийнятті рішення про створення партійної групи зіграла спроба відділитися від інших членів коаліції, яка становить нинішній уряд. Передусім — від Юлії Тимошенко та соціалістів. Тобто НСНУ намагається таким чином показати, що він існує на даний момент як повноцінна політична партія, що в уряді є окрема партійна група, що може розглядатися, хоч і не в цьому складі, як прообраз формування коаліційного уряду. Навіть якщо БЮТ і, ясна річ, СПУ підуть на вибори окремо. Тобто вони показують, що навіть у разі самостійної участі у виборчій кампанії вони готові в перспективі створювати коаліційний уряд, вибудовувати модель партнерства і бути самостійними політичними фігурами.
