Після нещодавніх подій у Лівані, які у світі назвали «кедровою революцією» (хоч нічого спільного демонстрації з революцією не мали), в Лівані відбулися вже два етапи парламентських виборів. У цілому їх заплановано чотири. Позаминулої неділі жителі ліванської столиці обрали 19 депутатів — всіх із політичного руху «аль-Мустакбаль» («Майбутнє»), члени якого є прихильниками й соратниками колишнього прем’єр-міністра Лівану Рафіка Харірі, що загинув у лютому в результаті теракту. Список очолює його 35-річний син Саад, який став політичним спадкоємцем свого батька.
Однією з головних особливостей виборів у Бейруті була відсутність реальної конкуренції. Кандидати з інших списків у виборах участі не брали. Дев’ять із 19 кандидатів стали переможцями виборів ще до їхнього проведення, оскільки їхні суперники вийшли з виборчих перегонів «під тиском місцевих та іноземних сил». Згідно із ліванським законодавством, у разі відсутності альтернативи певній кандидатурі вона вважається переможцем, незалежно від того, буде хтось за неї голосувати чи ні. Такими «переможцями» вже стали 17 кандидатів, і серед них — сестра покійного Р. Харірі — Багія. Така ситуація пояснюється тим, що ліванська виборча система передбачає виділення в кожному виборчому окрузі певної кількості місць для представників кожної конфесії, що населяє даний округ, відповідно до пропорційного чисельного співвідношення релігійних громад. При цьому в законі про вибори відсутнє таке поняття, як мінімальний рівень явки виборців. Вибори вважаються такими, що відбулися при будь-якій явці.
Ще однією особливістю ліванських виборів є те, що практично жоден з кандидатів не обтяжує себе представленням програми своєї майбутньої депутатської діяльності з метою розв’язання соціально-економічних проблем країни. У кращому разі даються загальні обіцянки сприяти поліпшенню життя народу. У основному зусилля учасників виборчих перегонів концентруються на політичних дискусіях та інтригах між традиційними кланами та угрупованнями, які визначають політичне життя в Лівані вже десятки років.
Практична відсутність альтернативних кандидатів відбилася на рівні участі виборців у виборах. У середньому по Бейруту у виборах взяли участь 27% виборців, проте на деяких дільницях, де переважно голосували християни, явка виборців склала 5— 10%. Найбільш високою була активність виборців серед сунітської спільноти, до якої належав Р. Харірі, — 45%. На думку колишнього прем’єр- міністра Саліма Хосса, низька активність виборців у Бейруті піддає сумніву законність першого етапу виборів.
Якщо вибори в Бейруті пройшли у відносно спокійній обстановці, то напередодні другого етапу виборів на півдні Лівану ситуація різко загострилася після вбивства 2 червня в результаті теракту провідного журналіста впливової газети «ан-Нагар» Саміра Касира, відомого своїми антисирійськими публікаціями. Деякі ліванські аналітики відзначають, що метою вбивства було «об’єднання опозиційних сил», з одного боку, й «нанесення удару по пропрезидентським політичним силам» — з другого. У своєму першому коментарі держсекретар США Кондолізза Райс заявила про готовність США сприяти розкриттю нового злочину в Лівані. Вашингтон закликав Європейський Союз припинити співпрацю з Сирією в рамках євро-середземноморського партнерства. Вбивство відомого ліванського журналіста ще раз продемонструвало, що ситуація в Лівані далека від стабільності й може ще більше загостритися й вийти з-під контролю в ході майбутніх двох етапів виборів — 12 й 19 червня. З другого боку, зростання напруженостi в Лівані може призвести до посилення звинувачень Сирії з боку Вашингтона в «підривних діях проти ліванської демократії» як прелюдії можливого силового тиску на Дамаск.
Результати виборів на півдні Лівану, де домінують шиїтські рух «Амаль» і партія «Хизболлах», були цілком передбачувані й відбулись без помітних порушень у відносно спокійній обстановці. Спостерігачі оцінили ці результати як прояв підтримки антиізраїльського руху опору та засудження американського втручання у внутрішні справи Лівану. Порівняно з Бейрутом активність виборців тут була значно більшою — від 45 до 50%. На всі 23 місця в парламенті, які виділяються для депутатів від півдня Лівану, були обрані представники згаданих політичних сил.
Вперше з 1943 року за проведенням виборів у Лівані стежать іноземні спостерігачі, зокрема з країн ЄС. Окрім комісій від ООН і ЄС, напередодні виборів до Лівану прибули спеціально акредитовані спостерігачі від сенату Сполучених Штатів — демократ Джозеф Біден і республіканець Джон МакКейн. Жодних грубих порушень, судячи з їхніх попередніх виступів, вони не помітили. Проте ліванські спостерігачі відзначали, що агітація не припинялася навіть у день виборів.
Очікується, що результати виборів на півночі та в долині Бекаа також можуть бути успішними для руху «аль-Мустакбаль». Проте в гірському Лівані перемога буде за християнськими партіями, а на півдні — за шиїтами. У інтерв’ю журналу «Ньюсвік» Саад Харірі заявив, що він міг би очолити майбутній уряд у випадку, якщо матиме відповідну підтримку з боку основних політичних сил у парламенті. Проте парламентська більшість після виборів може бути переважно ситуативною. Зважаючи на відсутність достатнього політичного досвіду в Харірі та його заяву про те, що його основним завданням після обрання на пост прем’єр-міністра буде усунення від влади президента Еміля Лахуда, парламентська більшість, яка залишиться практично такою, якою вона є сьогодні, швидше за все утримається від призначення Харірі на цей високий пост з метою збереження стабільності у країні. Не можна виключати, що прем’єр-міністром залишиться Наджіб Мікаті.
У цілому за підсумками виборів члени списку Харірі сформують найкрупніший блок у новому парламенті. Друге місце за кількістю депутатських мандатів займуть прихильники шиїтських партій «Хизболлах» і «Амаль», третє — прихильники лідера об’єднаної ліванської опозиції Валіда Джумблата. Парадоксом нового парламенту буде те, що в ньому залишаться ті ж політичні фігури, що й у колишньому. Новому парламенту Лівану належить розв’язати чимало завдань, головним із яких є реформування політичної системи країни, яка б не була прив’язана до конфесійного устрою суспільства. Згідно з даними останніх опитів громадської думки, за це виступає 77% населення.
Враховуючи відсутність порозуміння в рядах опозиції, усунення Еміля Лахуда з поста президента видається малоймовірним. Об’єднана смертю Харірі ліванська опозиція все ж прийшла на вибори роз’єднаною. Конфесійні та традиційні кланові зв’язки виявилися сильнішими за політичні гасла.
