У Києві — «Євробачення». Це помітно, в основному, по центру міста, куди тепер городяни вибираються, як у парк атракціонів — святково одягнутими і з розширеними від готовності захоплюватися очима. Проте найцікавіше відбувається не в Палаці спорту, затягнутому в зелену маскувальну сітку, ніби готувалися чи то до бомбардування, чи то до ремонту, а на Трухановому острові.
Більш того, хай дарують мені екологи, без Труханового весь цей зірково-спортивний захід взагалі навіть близько не був би схожим на свято. Тому що пускають сюди всіх і безкоштовно. І сцена — просто неба, зі справжніми зорями. Виступають на ній всі, хто хоч щось уміє заспівати, зіграти або написати, в тому числі й дуже талановиті, а не тільки безголосі самовдоволені поп-ляльки, відібрані не знати за якими критеріями. І серед публіки, як і серед артистів, зустрічається досить багато юних, красивих і розумних облич. І нехай часом зі сцени звучить казна-що, і комарі докучають — дихається тут легко, а денні печалі залишаються по той бік мосту.
Ще в тутешньому пейзажі є одна малопомітна, але цікава деталь. Я її, принаймні, помітив з другого чи третього відвідування острова, що й не дивно, адже цей елемент ландшафту сам по собі влаштований так, аби його якомога менше помічали. Це — сіра, металева, заввишки приблизно метр, якраз до пояса, огорожа. Вона тягнеться, починаючи, до речі, прямо від того ж мосту, біля входу на острів, і обгороджує розрекламований у пресі наметовий табір, принаймні з парадного боку, де проходить найбільше туристів і гостей.
То й що тут такого? Огорожа як огорожа. Тим більше прикрашена у міру фантазії організаторів — прапорами країн Європи, безліччю наклейок «Пори» (на молодих революціонерів офіційно покладено відповідальність за підтримку порядку на острові) і всілякими іншими карнавальними картинками. Та й розглядати картинки та написи — особливе задоволення, яке можуть зрозуміти тільки люди, які щодня мають справу з масою букв, слів, одним словом, написаних і ненаписаних текстів — своїх або чужих...
І ось у сірому проміжку поміж милих політичних і естрадних витівок врізається в очі аномально суворе, чорно- біле, зроблене явно на принтері, вкладене в прозорий поліетиленовий файл і потім приліплене скотчем: «Вхід до ЦВК». І стрілка кудись у бік Дніпра.
Звідки? Пожартував хтось?
З’ясовується (не злічити дивацтв на шляху в Європу!) швидко. Виявляється, огорожа — це те саме міліцейське загородження, яке стояло навколо нашого палко любимого Центрвиборчкому, в ті самі дні — жовтень-листопад минулого року, — коли більшість населення країни не дуже розуміла, що всередині цього самого «ЦВК» відбувається. А в самому... тобто самій... комісії думали про що завгодно, тільки не про населення. Потім огорожу зняли — разом із тими, кого це сіре іржаве залізяччя покликане було захищати. Тепер ось — знадобилося.
Маю на увазі — залізяччя.
