Ще не відійшовши у всіх значеннях цього слова від виснажливої виборчої кампанії виборів президента, Україна практично відразу опинилася на порозі нових виборів — парламентських. Де-факто вони розпочалися відразу ж після обрання глави держави. І ознак того — безліч. Це й походи «в народ» представників політичних сил, які програли президентські вибори, і численні з'їзди політичних партій з визначенням «порядку денного- 2006»... Прагненням підтримати і наростити свій електоральний потенціал частково пояснюються й численні так звані «популярні» кроки нової владної команди — поспішна заява про розкриття «справи Гонгадзе», гучна боротьба з корупцією, соціальні бонуси окремим категоріям населення тощо.
Яку країну ми обиратимемо в березні наступного року? Що нам можуть запропонувати політики? Що вони обговорюватимуть, у чому конкуруватимуть? І яку Україну ми маємо шанс отримати в результаті? Кореспонденти «Дня» поставили ці запитання і майбутнім кандидатам, і їхнім потенційним виборцям.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, народний депутат, фракція «Наша Україна»:
— Говорячи про вибори до парламенту, ми зазвичай аналізуємо, хто туди пройде — які постаті, які політичні сили. Але більшість громадян ніколи не читає жодної програми жодної політичної партії. Я переконаний — якщо зараз не розгорнеться серйозна дискусія про те, які засади своєї діяльності та чи інша політична сила буде пропонувати у Верховній Раді, вибори знову робитимуться за напівзачиненими дверима. Гадаю, сьогодні слід починати розмову про те, якою є перспектива розвитку України. Сьогодні Президент України багато говорить і робить, та й команда починає працювати над тим, щоб це був європейський вибір. Але дуже важливо було б детальніше розповісти, що цей європейський вибір означає на рівні конкретної людини. Бо так чи інакше, колись справа таки дійде до референдуму про вступ і до НАТО, і до ЄС. Зрозуміла річ, що без чіткого усвідомлення суспільством всіх плюсів і мінусів європейського вибору годі сподіватися на якийсь результат. Будуть, безумовно, темою для суспільної дискусії стандарти нашого життя, і передовсім — стандарти культурного плану. Якщо ми не створимо висококультурне суспільство з новою європейською ментальністю, нам дуже буде важко говорити про якісь зміни, навіть після виборів до парламенту 2006 року. Майдан нам дав дуже добрий сигнал — що люди хочуть жити не тільки добре в матеріальному плані, але водночас вони хочуть жити в духовно розвиненому суспільстві, суспільстві, яке цінує передовсім свободу людини, особистість, її людську гідність. То ж політичні сили, які зараз будуть брати участь у боротьбі за депутатські місця, повинні пам'ятати, що важливі не тільки соціальні стандарти, а треба ставити питання про соціогуманітарний вимір розвитку суспільства.
Георгій КРЮЧКОВ, народний депутат, фракція КПУ:
— Інтрига майбутніх виборів буде полягати в тому, що політичні сили, які нині прийшли до влади, будуть прагнути зміцнити свої позиції у парламенті. Сили, які їм протистоять, теж будуть боротися за вплив у парламенті. Але для них ситуація складніша, бо та частина суспільства, яка підтримувала кандидата «не Ющенка», зараз значною мірою деморалізована. То ж поки опоненти Ющенка визначаться та згуртуються, мине час. А його до виборів залишилося мало.
Щодо змісту передвиборних дискусій, я б сказав так: буде демагогія навколо соціальної спрямованості кожної політичної сили. Нашого виборця ні ЄЕП, ні ЄС не цікавить, йому це все «по барабану». Люди бачать, що нова влада збрехала — про те, що будуть розмежовані влада і бізнес (такого бізнесового уряду, як зараз, не було ще в історії України), про те, що будуть «чисті руки», що буде строге дотримання Конституції. Є ще один момент. Уряд Януковича досить високо підняв планку соціальних очікувань для народу. Спуститися нижче не можна. Новий уряд намагається піднятися ще вище. Але чи витримає це економіка? Від цього багато в чому залежатиме зміст дискусії напередодні виборів 2006 року.
Сергій ТОКАРЄВ, голова Політвиконкому Партії Свободи:
— Майбутні парламентські вибори ще напередодні президентських прогнозувалися як дуже жорстка конкурентна боротьба. Зараз лише приблизно вимальовується, хто з ким піде на ці вибори, які можливі блоки будуть створені. Дуже багато виборців ще не визначилися зі своїм вибором. А проблеми існують сьогодні й у влади, яка, на мій погляд, поступово втрачатиме свій електорат унаслідок об'єктивних причин і своїх численних помилок. Так само й опозиція, яка на сьогодні досить неоднорідна, з безліччю проблем, окресленими тенденціями розколу та все ще негативним іміджем, втрачатиме електоральну силу.
Вибори 2006 року не дадуть чіткої відповіді на запитання, якою Україні бути далі, але в їх результаті ситуація може покращитися, а може залишитися такою ж — із жорстким протистоянням Заходу та Сходу. Саме з цієї причини Партія Свободи розвивається зараз дуже активно, особливо на регіональному рівні: бо на сході неоднозначно сприймають владу й ті політичні сили, які її підтримують, а на заході — бажаючі стати опозицією сили, які програли президентські вибори. Тим паче, що Партія Свободи — це не просто новостворена партія. Це партія з монолітною командою, що пройшла випробування виборами 1999 року, і сильним авторитетним лідером — Євгеном Марчуком. На тлі протистояння Сходу та Заходу електоральним полем буде запитана третя нейтральна сила, яка, на мій погляд, може отримати непогані результати на виборах. Нас часто запитують: із ким ви — з владою чи опозицією? Ми — з суспільством. І головне, що нас відрізняє від багатьох наявних в Україні партій, — це те, що ми готові нести відповідальність за кожну свою обіцянку.
Іван ЗАЄЦЬ, народний депутат, фракція Української народної партії:
— Гадаю, домінуючими будуть теми соціального та економічного розвитку. Мають вийти наперед і питання духовного відродження українського народу. Останніми роками ці питання перетворилися на своєрідну змію міжусобиць, яку запускають в українське суспільство ті чи інші політичні сили. Зокрема, ті політичні сили, які сповідують сепаратизм. Мається на увазі, зокрема, мовний сепаратизм, тобто пропозиції змінити конституційний статус мов. Хоча Майдан показав, що українське суспільство сьогодні не вимагає зміни мовного статусу, що люди задоволені тим, що українська мова має бути державною, а російська — розвиватися як мова інших національних меншин. Але якщо говорити про глибинний порядок денний 2006 року, то це буде боротьба за демократію з одного боку та за повернення назад до авторитарного режиму — з іншого. Демократичні сили, які перемогли на виборах 2004 року, дуже зацікавлені у закріпленні тенденцій по встановленню в Україні демократичного суспільства. Сили ж, які «жирували» в епоху авторитаризму, будуть тягнути суспільство назад. Тобто це буде запекла боротьба двох ідеологій, двох світів — світу тих, хто сповідує демократію, і тих, хто тягне країну назад до авторитарного режиму.
Ярослав ФРИНДАК, голова Закарпатського обласного відділення Комітету виборців України:
— У першу чергу варто сказати, що досі невідомо, за якою ж системою будуть проходити майбутні вибори. Пропорційна система, на жаль, на сьогодні не здатна забезпечити міцний зв'язок виборця з вибраною особою, і є ризик подальшого відділення цих двох суб'єктів виборчого права. По-друге, політична структура на місцях настільки невпорядкована й не розвинута, що навіть найбільші політичні бренди («Наша Україна» чи СДПУ(О)) асоціюються не з власне партіями, а з конкретними особистостями (політичними лідерами). У цьому контексті краще було б, якби Верховна Рада на регіональному рівні ініціювала можливість «змішаної мажоритарки», як це свого часу зробила Польща, з подальшою рейтинговою системою всередині списків партій (це дасть можливість обирати реально працюючих кандидатів незалежно від їхнього номера у списку).
На сьогодні основним завданням Президента є наповнення реальним змістом соціальної сфери, а нова законодавча влада усіх рівнів повинна забезпечити подальший ґрунтовний розвиток державницького та суспільного механізму. Це означає, що шаблонні та заїжджені «соціальні» обіцянки народові повинні трансформуватися в реальність.
Юрій КОЛОКОЛЬЦЕВ, заступник голови громадської організації «Міська громада Житомира»:
— Після парламентських виборів 2006 року хотілося б отримати прогнозовану Україну, яка б рухалась у демократичну Європу. Зараз парламент фактично не може виконувати цю функцію, оскільки обирався в зовсім інших економічних і політичних умовах. У той же час у результаті наступних виборів ми можемо отримати конфліктну Україну, коли принципи, задекларовані помаранчевою революцією, не будуть реалізовані в повній мірі, може відбутися певний відкат. Небезпека такого перебігу подій частково може бути спричинена досить нестабільною політичною ситуацією, оскільки нема відпрацьованих механізмів формування політичних партій. Навіть Народний союз «Наша Україна» утворився по суті в останній момент, а Українська народна партія та Народний Рух залишились на своїх окремішних позиціях. Тому майбутній парламент може бути непрогнозованим. Щоб події розвивалися в напрямку стабільності, до виборів широкі маси людей в Україні повинні відчути конкретне покращання як у соціальному плані, так і щодо морального очищення суспільства. Останнє передбачає необхідність розкриття резонансних злочинів. Люди повинні побачити, що злочинці будуть покарані. Перед виборами політики пропонуватимуть Україну з певними перспективами на покращання. Але сили, які зараз заявляють про свою опозиційність до нинішньої влади і обіцяють із своїм приходом до влади гарні перспективи, можуть маскувати свої справжні наміри та імітувати турботу про її майбутнє. Проте після помаранчевої революції обманювати людей значно важче.
Максим ЛЕПСЬКИЙ, декан факультету соціології й управління Запорізького національного університету:
— Яку Україну ми могли б отримати внаслідок парламентських виборів та яку можемо отримати? Це запитання викликає спонтанну, зрозумілу всім відповідь — сильну, економічно могутню, соціально спрямовану Україну, в якій кожна людина може забезпечити свою сім'ю за рахунок чесної праці. Та існує одне «але»… Політичні події, як правило, мають свою логіку, в основі якої — боротьба за владу. В Україні, на жаль, ще не сформувалася культура «спільної справи», тієї, що лежить в основі демократичної республіки та є загальним правилом для всіх політиків, як для тих, хто при владі, так і в опозиції. Останні вибори показали, що виборна кампанія не лише загострює і виводить із тіні весь комплекс протиріч, а й створює конфліктну ситуацію між політичними гравцями, що впливає на відносини між верствами та навіть регіонами України. Для розвитку України просто необхідна «зв'язаність» регіонів і центру (вибори Президента показали зв'язаність центру та Західної України), органів місцевого самоврядування різних рівнів (в іншому разі ми отримаємо безвихідні міжрівневі конфлікти «район — місто — область — Верховна Рада»).
Не менш важливим є глобальний сценарій розвитку України: подолання «золотої завіси Європи» та збереження стратегічних відносин із Росією. Хотілося б також отримати дієвий механізм узгодження політичних позицій різних сил в інтересах України, а не нескінченну боротьбу конфліктуючих фінансово-промислових груп.
Яку Україну нам пропонуватимуть? Нам пропонуватимуть соціально орієнтовані програми партій, при цьому знову зіткнемося з війною компроматів і чорного піару, традиційними обіцянками швидкого досягнення «земного раю». Висока ймовірність ситуації загострення політичного протистояння при позитивному укрупненні політичних блоків і скороченні дефрагментації політичного поля. Тобто основними гравцями стануть 7-8 партійних об'єднань, решта сил носитимуть технологічний характер скорочення електорального поля основних гравців.
Ігор ФАРАМАЗЯН, заступник головного редактора газети «Московский комсомолец в Донбассе»:
— Яку Україну ми хотіли б отримати внаслідок парламентських виборів, у принципі, зрозуміло. Якщо не мудрувати, а виходити з потреб «маленьких українців» (за Президентом), то з'ясується, що ми хотіли б отримати країну, в якій відтепер влада справді буде прозора та відокремлена від бізнесу. Бізнес зможе вільно дихати, не згинаючись до землі від усіляких поборів. У парламенті будуть гідно представлені політичні сили, які відображають інтереси не лише всіляких груп впливу, не лише вибудувані, скажімо так, під владу, не тільки ліву опозицію, а й опозицію в особі респектабельних непрезидентських сил. І щоб ця опозиція діяла в рамках законодавчого поля, спеціально для неї, але для користі насамперед влади, створеного. А головне — щоб люди, які мають бізнес, але опонують владі, не мали серед ризиків ризику морального, фінансового, а іноді й фізичного знищення.
Природно, є й регіональні побажання, які також слід враховувати. І якщо комусь, скажімо, не подобається ідея федералізації або підвищення статусу російської мови до «другої державної», то це ще не означає, що треба записувати всіх її (ідеї) носіїв у божевільні. Треба просто спокійно обговорювати різні варіанти. Адже цілком може статися, що федералізація не знадобиться, а російська мова буде надійно захищена без підвищення статусу. Але опонуючим силам слід, ще раз повторюся, спілкуватися, а не дивитися одна на одну вовком.
А ось що ми можемо реально отримати внаслідок парламентських виборів — це вже зовсім інша історія. Судячи з того, що частина переможців президентських перегонів із величезним задоволенням і величезною ж шкодою для нового Президента продовжує діяти в режимі «революційної необхідності», а частина тих, хто програв, із величезною шкодою для опозиції взагалі, — в режимі «реваншизму», ми можемо отримати нову виборчу «війну», після якої — перманентне непримиренне протистояння до чийогось переможного кінця. А вже дуже хочеться миру та спокою.
Дарій ФУТОРСЬКИЙ, заступник директора Інституту післядипломної освіти Львівського національного університету ім. І. Франка:
— Говорити сьогодні про стан справ в Україні та її перспективні завдання надзвичайно складна річ. Однак говорити потрібно — й говорити відверто. Мені б дуже хотілося, щоб Україна найближчим часом стала справді незалежною державою, а не полігоном для ігор закордонних розвідок. Щоб вона повела свою власну, серйозну гру на перемогу. Що за існуючих умов нам потрібно? Величезна витримка і внутрішня перебудова, відмова від старих стереотипів, коли процвітав мало не державний закон про систему хабарів. Майдан дав нам добрий ґрунт для соціального оздоровлення нації, для добра. І сьогодні надважливе завдання — плекати, активно кувати кадри, здатні на альтруїзм, коли наше внутрішнє Я — це потреби розвитку Держави. І це ставлення має стати не випадковістю, що нині є, а завтра зникла, а регулярністю, гарантованою новими життєвими правилами.
Майдан подарував нам ще дві важливі речі — те, що об'єдналися українці та росіяни, столиця і провінція, бідні та багаті (а точніше, люди із середнім достатком та без такого). Ми повинні формувати себе самі, а не погоджуватися з умовами, коли формують нас. Рости та вдосконалюватися — як люди, як громадяни. Особисто я сповідую дві цінності, які мене ніколи не підводили: взаємодопомога та взаємопідсилення для досягнення спільних цілей. Не треба нам бути подібними одне до одного. Краще, розуміючи свої можливості, доповнювати власні зусилля сильними сторонами іншого. За цієї умови немає розбрату, а є спільні устремління на шляху до міцної держави.
На зорі незалежності, після дарованої нам свободи (треба і в цьому давати собі звіт), коли я став депутатом першого демократичного скликання парламенту, в нас було чимало завзяття та віри, та не було інструменту, хоч якоїсь потужної державної інституції, відданої ідеї побудови незалежної держави. І саме тому ми не досягли мети. Сьогодні виникла реальна можливість перемоги. Зраджувати її злочинно.
