Лідія Борисенко — цікава співрозмовниця, інтелігентна й дуже моложава. Навіть якось дивно читати її солідний «послужний список», а він у художниці відомо який: участь у виставках. У Лідії це число наближається до двадцяти, і це — лише найбільш помітні та значущі. А розпочалося все в 86-му, зі Всесоюзної молодіжної виставки в Москві (дозволю собі нагадати, що тоді на ці огляди потрапляли лише най-най, і для багатьох молодих художників це був дійсно гарний старт). І все ж таки це, так би мовити, зовнішній, публічний бік біографії. Головне — Лідія Борисенко вже двадцять років створює монументальні текстильні роботи. В основному, гобелени. Хоча так само успішно художниця працює і в техніці вишивки, батику, графіки, писанки, живопису... А запорука успіху — поєднання давніх традицій і сучасних способів передачі задумів — саме те, що сьогодні найбільш цінується в декоративному мистецтві в усьому світі. І неповторність, скажімо, гобеленів Борисенко в тому, що в них по-авторському осмислений і європейський досвід власне створення гобеленів, і українські традиції ткацтва й писанкарства. Звідси — свій стиль.
«Робота над гобеленом, — розповідає Лідія Борисенко, — триває, як правило, рік-півтора. Це — дуже копітка праця, яка вимагає повної віддачі. Але попутно народжуються окремі образи й композиції, від яких доводиться відмовлятися заради цінності загального задуму. Однак ці образи не зникають і ніби вимагають: втіль нас. За роки їх зібралося багато. Це свого роду варіації на тему... І ось я вирішила звернутися до живопису та графіки, аби їх частково матеріалізувати...»
Перша виставка робіт Лідії Борисенко в цій техніці — «Варіації» — завершується в галереї «Фокстрот» на Андріївському узвозі. Проте за своєю формою вони настільки незвичайні, що художниця не випадково називає цю виставку «поствишивальним синдромом». У деяких роботах вона живописними способами створює ілюзію вишивки, в деяких — використовує вишивку у вигляді окремих елементів. Ефект, треба сказати, приголомшуючий. Ці твори ніби випромінюють тепло, коли вам мимоволі хочеться до них торкнутися. Багато в чому це відбувається завдяки майстерності роботи з матеріалами. Наприклад, із папером ручної роботи (поки що художниця використовує зроблений в Індії, але мріє створювати сама) або льоном (віддає перевагу — вітчизняного виробництва), на якому вона «малює» свої полотна.
Як признається Лідія Борисенко, смислове наповнення її творів — це вічний пошук гармонії Неба й Землі в людині. В них — безліч знаків і символів, які надзвичайно цікаво «читати». І ще — «слухати». Особливо графічні роботи, здається, підлеглі суворому, вивіреному ритму, хоч і залишають відчуття легкої невагомості. Можливо, це відбувається тому, що ще в юності Лідія Борисенко довго вагалася, ким стати — музикантом чи художником (навчалася в музичній школі, закінчила Республіканську художню). І хоча зрештою вибрала «текстиль», проте музика продовжує в ній звучати.
