Власникам нафти, бензину та меткомбінатів висунули ультиматум. Учора уряд, очолюваний Юлією Тимошенко, приблизно половинним економічним складом (не було віце-прем’єра Анатолія Кінаха, міністра економіки Сергія Терьохіна та голови Мінпромполітики Володимира Шандри), «посиленим» віце-прем’єром із питань гуманітарної політики Миколою Томенком, звітував перед центральною та регіональною пресою про соціально- економічну ситуацію в Україні.
Природно, у вустах уряду вона мала якнайкращий вигляд. Прем’єр-міністр доповіла пресі, а через неї і країні вже не лише про обіцянки, а й про втілені в реальність десять рішень уряду. На першому місці, звичайно ж, фігурували підвищені пенсії (міністри відмахувались від запитань журналістів про те, чому про це не знає влада на місцях і не має грошей для відповідних виплат). Далі уряд шукав любові, докладаючи про диференційоване та плавне, без стрибків, підвищення зарплат бюджетникам, про допомогу дітям-інвалідам, інвалідам із дитинства та сім’ям на народження дітей (допомагатимуть новонародженим не якимись чеками, а готівкою, але при цьому від сусідів та інших громадян прийматимуть повідомлення про нецільове витрачання цих коштів). А загалом усе це і, схоже, ще до того, як потрапило до зголоднілих за грошима рук (учора до відділень Ощадбанку в Києві вишикувались багатолюдні черги пенсіонерів), призвело до того, що в середньому доходи населення виросли на 40%. Чи треба коментувати цей природний крок уряду, безумовно, спрямований на те, щоб зменшити негативне враження в суспільстві від стрибка інфляції, що рвонула ще до всіх цих підвищень?
Так само можна залишити без коментарів і рапорт про перевиконання аж на 1,4 мільярда гривень прибуткової частини бюджету. Тут ще треба з’ясовувати, чи сталось це завдяки уряду, чи ж, навпаки, всупереч його діям.
А ось боротьба з тінню та контрабандою — цього вже, як кажуть, не забереш. Учора Тимошенко ще раз звинуватила власників українських нафтопереробних підприємств у картельній змові та пригрозила, що уряд жорстко контролюватиме рівень рентабельності їхньої роботи, вилучаючи надприбутки та штрафуючи порушників.
Прем’єр повідомила про відповідну постанову уряду. У разі виникнення штучних монополій на ринку нафтопродуктів, згідно із законом про ціни та ціноутворення, уряд вживатиме жорстких заходів. «Усе підвищення цін понад норму вилучатимуть до держбюджету та стягуватимуть штраф», — сказала вона, наголосивши, що монополія на ринку нафтопродуктів вже існує. Дивно лише, що стосовно цього відсутнє будь-яке рішення Антимонопольного комітету, роль якого полягає в тому, щоб за відповідною процедурою встановлювати подібні факти. Цікаво, чи передбачає антимонопольне законодавство України таке поняття, як презумпція невинності? Але це запитання зараз, коли посівна, як кажуть, на носі, мало кого цікавить. «Хочу попередити монопольних власників НПЗ, щоб вони не гралися з населенням і аграрним комплексом. Ми не дозволимо спонтанних спекулятивних надбавок на пально-мастильні матеріали», — заявила прем’єр. Схоже, вона зустріла з боку нафтотрейдерів жорсткий опір спробам збити ціни на пальне.
Ще гостріший конфлікт виник в уряду з власниками підприємств гірничо-металургійного комплексу. Їх звинувачують у тому, що все ще використовують побудовані раніше тіньові схеми, завдяки чому отримують надприбутки. Це дозволяє прем’єру протистояти їхнім спробам не допустити перегляду тарифів на залізничні перевезення. Використовуються обіцянки з допомогою силових органів ретельно перевірити сплату ними податків. «На 13 квітня готується з’їзд усіх олігархів України під кодовою назвою «збори металургів України». Ми чудово знаємо, що п’яти сім’ям внаслідок роботи президента Кучми належить майже весь металургійний комплекс України. Там намагатимуться зламати рішення уряду про підвищення тарифів вантажоперевезень «Укрзалізниці» на 50%», — стверджує Тимошенко і додає, що ні перегляду, ні надприбутків не буде. За її словами, з понеділка відправлені групи на кожне підприємство, які ретельно перевірять, скільки грошей залишається в офшорних зонах. Схоже, прем’єр це добре знає й без перевірок...
Що в принципі відбувається? Уряд Віктора Ющенка вже проводив, використовуючи знання Тимошенко, політику чистих рук в енергетиці. Зараз процес пішов далі й ось-ось наблизиться до соціалістичної планки. Про це, зокрема, можуть свідчити й учорашні одкровення Тимошенко, яка як ніколи критично оцінила процес приватизації в Україні. За її словами, набагато легше сказати, скільки об’єктів в Україні були приватизовані законно, ніж говорити про кількість тих, на яких були допущені порушення. Тобто в цьому випадку горезвісна цифра (три тисячі об’єктів, які повинні бути реприватизовані) доведена практично до нескінченності. І тут уже не до інвесторів та їхню реакцію на такі заяви...
Утім, можна залишатися в цілковитій упевненості, що до соціальної революції справа в будь- якому випадку не дійде. Хоча політичні наміри в усьому цьому легко проглядаються. Хто ж напередодні вирішальних виборів залишить політичним противникам і бізнес-конкурентам такі сильні аргументи, як власність на меткомбінати та дуже великі гроші, та ще й, можливо, зароблені шляхом мінімізації податків із допомогою офшорів? На це може піти лише безвільна людина або просто боягуз. Але ні в чому такому нашого прем’єра не помічено. Навіть на другій ролі в уряді вона свого часу примудрилася заслужити славу єдиного чоловіка в ньому. А тепер і поготів. Жіночі руки жорстко взялися за кермо економіки. Але заперечують, що керують нею в ручному режимі. Інша справа — наводити порядок. За твердженням Тимошенко, цим тільки в такому режимі й можна займатися.
Революційний порив — діло, звісно, хороше. Особливо, коли робиться з розумом і коли прораховують не тільки перші кроки, а й їхні наслідки. Наприклад, на вчорашній зустрічі уряду з пресою лише побіжно згадували про інфляцію (як відомо, тільки за перший квартал вона перевищила 4,4%, що, на думку багатьох економістів, дуже небезпечно) та зовсім нічого не говорили про зростання ВВП. Це дозволило автору зробити логічний висновок про те, що в цьому питанні похвалитись нічим. Але якщо ВВП (порівняно з минулим роком) падає, а обсяг надходжень до бюджету зростає, то це означає не що інше, як посилення податкового тиску на бізнес. Відповідати на відповідне запитання «Дня» взявся міністр фінансів Віктор Пинзеник і лише непрямо підтвердив ці побоювання. За його словами, «імпорт у натуральному обчисленні в нас знижується, а доходи митниці різко зростають». Міністр пишається тим, що уряд почав оподатковувати тіньову економіку, та цитує свого колегу Томенка: «Багаті теж плачуть. Заплакали». Він стверджує, що уряд знає також десятки інших схем, де просто не платять податків. Що стосується зниження ВВП, то уряд, за словами Пинзеника, загубивши лише за березень 5,5%, схоже, сподівається владнати справу, але при цьому переважно покладає надії на розроблювану програму будівництва житла, згідно з якою вирішено переобладнати так звані хрущовки на сучасне упоряджене та ще й недороге житло. Це — з одного боку, мовби злегка оновлений варіант радянської програми, що обіцяла нову квартиру кожній сім’ї до 2000 року... З іншого — це вельми ефективний передвиборний крок. Якщо до виборів хоч кілька десятків таких будинків реконструюють, то нам розповідатимуть, що ними буде всіяна вся країна. Плюс надії на те, що, працюючи на потреби будівельників, підтягнуться й інші галузі. Усе було б добре, але, за словами Тимошенко, квартири для відселення нинішніх мешканців із хрущовок будівельники будуть зобов’язані спорудити за свій рахунок. Чи не пахне й тут додатковим оброком? І чи витримає бізнес таке «соціальне» навантаження? Наслідки «виховання» капіталу урядом «День» попросив прокоментувати президента Центру економічного розвитку Олександра ПАСХАВЕРА:
— Металургія перебуває в сприятливому ціновому просторі з погляду світових цін, і тому не потребує тієї стартової підтримки, яку їй надали. Питання полягає в тому, наскільки доцільне підвищення тарифів. Щоб підвищити тарифи на залізничні перевезення, необхідно знати, чи є витрати, що входять до них, обґрунтованими. Доводи про те, що в нас низькі тарифи, не є головними аргументами на користь їх підвищення. Потрібен якийсь аудит витрат. Відомо, що залізниця — це ціла країна, куди входять сотні підсобних підприємств («підсобних» із погляду основної мети залізниці — перевезень) із різних галузей народного господарства. Яким чином вони впливають на тарифи — завищують їх чи занижують, які витрати на утримання цих підприємств — усе це треба розглянути. Це має знати суспільство та зацікавлені сторони. Але якщо все ж виявиться, що тарифи на якусь величину слід підвищити, то це треба робити таким чином, щоб знизити шокувальний вплив на економіку. У нормальній економіці тарифи підвищують еволюційно та в невеликих розмірах. А якщо уряду доводиться виправляти викривлення, що нагромадилися за багато років (якщо це так), то в будь-якому випадку він повинен потурбуватися, щоб його дії не мали для економіки шокового ефекту та не «перевертали» бізнес-планів підприємців. Резюме: обґрунтованість і максимальна турбота про зниження негативних наслідків — ось що зобов’язаний зробити уряд. Цих двох речей я сьогодні не бачу.
Що стосується реприватизації, то вона, на мою думку, можлива та необхідна там, де порушений закон. Коли кажуть про повернення державної власності при недотриманні інвестиційних зобов’язань або за доведеної змови сторін (продавця та покупця) — тут немає запитань, це елементарне правило поведінки держави. Якщо ж йдеться про те, що комусь не подобається угода, але вона все ж укладена формально законно, то реприватизація в цьому випадку призводить до дуже великих ризиків. Насамперед сама методологія такого переслідування приховує в собі високий корупційний потенціал. Вона також призводить до неконтрольованого поширення цього процесу, неповаги до власності й інших негативних наслідків. Якщо ж суспільство щодо якихось «найяскравіших» випадків вимагає відновлення справедливості, то я б обмежив ці настрої якимсь дуже коротким терміном позовної давності — не більше двох років — і законодавчо закріпив, що це стосується тільки дуже великих угод. У цьому випадку в списку об’єктів реприватизації залишився б десяток великих підприємств. Якщо розглядати ситуацію з погляду уряду, то слід би провести міжнародну оцінку, яка заслуговувала б на довіру, так званої справедливої ціни на момент угоди по цих об’єктах, а потім законодавчо встановити можливість доплати. Така процедура, хоч вона мені дуже не подобається, закрила б питання про неконтрольоване поширення реприватизації.
