За прогнозами ООН, до 2050 року в Україні проживатиме 36,2 млн. людей. Однією з основних причин майбутньої демографічної кризи фахівці називають неповноцінне харчування, а звідси простежується прямий зв’язок зі станом сільського господарства країни взагалі. За словами віце-президента Української академії аграрних наук Антона Третяка, за чотирнадцять років земельної реформи уряду так і не вдалося досягти поставленої мети — сформувати принципи прибуткового й екологічно безпечного використання землі. Крім того, ліквідувавши колективну і суспільну власність на землю, господаря для неї так і не знайшли, тому що передача у приватну власність часто відбувалася фіктивно.
Усе це призвело до того, що впровадження короткострокової оренди землі породило небачене до цього явище — безробіття на селі, відлучивши власника від процесу використання власності. Результати були плачевними — ціна на землю зменшилася в три рази (за винятком ділянок, що виділяються під забудову промислових об’єктів. — Авт.).
За словами А. Третяка, основна причина криється в недостатній кількості законодавчих актів, що працюють: для ефективної дії Земельного кодексу необхідно було прийняти 28 законів, а прийняли лише 11, а із необхідних 90 підзаконних актів затверджено лише 30. На думку заступника директора Київського інституту земельних відносин Леоніда Новаковського, ми сьогодні перебуваємо на тій сходинці розвитку, коли основні документи є, але вони не розкривають особливостей земельних правовідносин. І влада, основне завдання якої — стояти на варті законів, дивиться на це крізь пальці. З цієї причини практично у кожному місті з’являються свої пущі-водиці, ліквідувати які можна, лише створивши ефективний орган з управління використання землі.
Однак не лише у законодавстві криється причина низької продуктивності нашого агросектору. Як відзначив начальник департаменту Міністерства охорони навколишнього середовища Ярослав Мовчан, ми приречені отримувати з гектара 20—40 центнерів урожаю, вкладаючи туди чималі ресурси доти, доки не встановимо норми використання земель невисокої врожайності. На його думку, в Україні є 5— 10 млн. га землі, які потрібно вивести з обігу: землі, уражені ерозією, схили пагорбів і просто низьковрожайні ґрунти. Використовувати їх за сільськогосподарським призначенням невигідно, тому що на схилах можуть рости лише певні культури, уражені ерозією ґрунти відновлюються дуже довго, а після посіву соняшника грунт автоматично стає низьковрожайним і потребує періоду відновлення. Тому набагато практичніше зробити на таких територіях луки чи заповідники. Окремо потрібно сказати про останні. За словами Я. Мовчана, один долар, вкладений у заповідник, приносить дивідендів на сотню (здоров’я населення, сировина, цілісність екологічної системи регіону). Крім того, за даними екологів, у тих областях, де «природи» більше, і люди живуть довше, а якість життя значно вища. Однак, пішовши таким шляхом, держава неминуче стикнеться з проблемою компенсаторного фонду, з коштів якого потрібно буде викупляти неврожайні землі у їхніх власників. Де взяти на це кошти, невідомо.
У принципі, до браку коштів зводяться багато проблем агросектору, в тому числі й видача державних актів на землю. Як заявив директор львівського приватного підприємства «Земсервіс» Михайло Лавейкін, кількість актів, які щорічно видаються, значно зменшилася. А за даними академії, загальна площа незапитаних земельних паїв сільськими жителями становитиме 2,37 млн. га. Через невпорядкованість процедури видачі актів бізнес поставлено у залежність від влади, яка здає в оренду землю, що не має особливого економічного значення, однак заборонену для здачі з погляду екології та безпеки, наприклад, ділянки вздовж залізниці, вузькі смуги поблизу лісопосадок.
Проте відшукати гроші все ж можна. Так вважає завідувач відділу Інституту землеустрою Анатолій Юрченко, який пропонує знайти кошти за рахунок земельного податку на відновлення земельних ресурсів і розв’язання проблем, пов’язаних з управлінням землею. Однак для втілення такої ідеї в життя необхідно ухвалити не одне законодавче рішення, а тим часом кількість посівних площ в Україні, як і раніше, скорочуватиметься.
