Цей інцидент напрочуд схожий на те, що сталось у Черкасах і Кіровограді. Мабуть, «антиректорський вірус» виявився активним, і тепер «захворів» Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна. Як повідомляє кореспондент Марина ГОЛІНА, двадцять професорів і викладачів, серед яких і завідувачі кафедр різних факультетів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (ХНУ), звернулися з відкритим листом до міністра освіти та науки, голови Харківської облдержадміністрації Арсена Авакова та ректора ХНУ Віля Бакірова. У листі викладачі університету звинувачують свого ректора у використанні адмінресурсу при підтримці старої влади в особі екс-губернатора Харківської області Євгена Кушнарьова та кандидата на посаду президента Віктора Януковича. Більш того, представники університету, які підписалися під листом, стверджують: «університет опинився серед слуг Євгена Кушнарьова, виконуючи його замовлення в ідеологічній та економічній сферах».
Сьогодні «День» пропонує інший погляд на ситуацію, що склалася в Харківському університеті.
Так сталось, що один із нас, немає різниці, хто, був активним прихильником оранжевої революції, а інший із певних причин у другому та «третьому» турах виборів віддав свій голос за кандидата Януковича. І ось зараз ми разом пишемо цю статтю, тому що нас об’єднувала, об’єднує та об’єднуватиме турбота про речі не менш суттєві, ніж поточні політичні пристрасті: про зберігання та примноження в нашому житті священної для кожної людини, яка прагне бути інтелігентною, триєдності — Добра, Істини, Краси.
Той, хто голосував за тодішнього прем’єр-міністра, щиро вважав, що такий вибір більше сприятиме збереженню вказаної триєдності. Той, хто обрав Майдан, був переконаний, що разом із мільйонами соратників здійснює демократичну, гуманістичну, правостверджувальну революцію. Ми обидва трималися й далі своїх головних, загальних, що забезпечують «самостояння людини», переконань і після завершення виборної кампанії. Але ось «настали інші часи, зійшли інші імена», і під загрозою опинився один із духовних стержнів нашого життя — Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, наш ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ.
Найстаріший університет України нещодавно відзначив своє 200-річчя. На жаль, у колективі, який нараховує без малого чотири тисячі співробітників і дванадцять тисяч студентів, піднесеного настрою, що відповідав би такій події, не відчувається. Причиною тому став відкритий лист двадцяти докторів наук, адресований міністру освіти та науки України, губернатору Харківської області та ректору нашого університету.
У цьому листі, витриманому в дивному для академічної спільноти дусі, в дусі, який швидше відповідає сумнозвісним «сигналам до компетентних органів», автори висувають ректору професору Вілю Бакірову набір обвинувачень справді циклопічного масштабу.
Про упередженість і тенденційність листа свідчить хоч би той факт, що висловлена в ньому думка про «значне падіння» наукового авторитету нашого університету була одразу з подивом спростована в листі семи дійсних членів і чотирьох членів-кореспондентів Національної академії наук України. Що стосується обвинувачень фінансового плану, то з ними, в разі серйозного до них ставлення, і слід би звертатися просто до відповідних органів, а не передувати цей крок інформуванням політичних керівників високого рівня.
Не треба бути особливо проникливим, щоб зрозуміти: центральним пунктом «звинувачувального акту» є те, що під час минулої виборчої кампанії В. С. Бакіров був довіреною особою В. Ф. Януковича. Адже ще зовсім недавно, в грудні 2004 року, черговий традиційний річний звіт ректора схвалили (щоправда, відкритим голосуванням) понад 90% учасників конференції трудового колективу.
І ось тепер аналогічна конференція, що відбулася 15 березня 2005 року за участі представника обладміністрації та тележурналістів і була давно запланована для обговорення проекту Статуту університету, мимоволі була вимушена відгукнутися на вказаний лист. Після п’ятигодинних палких виступів, спрямованих як проти, так і за ректора, відбулося таємне голосування з питання про довіру ректору. Із 367 тих, хто брав участь у голосуванні, ректора підтримали 83,4%, а проти було подано 15,5% голосів (1,1% бюлетенів виявилися недійсними).
Таким чином, думка вищого органу університетського самоврядування виражена, здається, більш ніж переконливо. Але становище продовжує ускладнюватися.
Зрозуміло, ми поважаємо право наших колег, які опинилися в меншості на свою власну думку. Ми визнаємо їхнє право популяризувати свою думку в ЗМІ, що вони охоче й роблять, особливо на телебаченні. Але викликає заклопотаність проголошена ними мета: змістити ректора, попри думку величезної більшості колективу.
Ми не зовсім розуміємо, якими легітимними методами колеги планують досягати своєї мети. Або ставку роблять на залаштункові інтриги, підкилимову боротьбу, психологічний терор? Адже подібні методи публічно засудили та визнали неприйнятними народ і нове керівництво країни.
І ще один момент викликає в нас сумніви. Один із підписантів на конференції заявив, що ректор є членом переможеної команди, і він повинен піти. А хіба вищі навчальні заклади, інші підприємства й організації виступають частиною системи органів державного управління? Прирівнювання керівників підприємств і організацій до керівників органів виконавчої влади суперечить нормам права, що може ввергнути економіку в стан хаосу.
Вищезазначений лист підписали 20 докторів наук. Адже в університеті працюють понад 200 докторів наук! На конференції трудового колективу, на прес- конференції ректора для ЗМІ, на факультетських зборах, що відбулися для виборів делегатів на університетську конференцію, висловлювалися й голосували на підтримку ректора сивоволосі професори, молоді вчені та викладачі, лаборанти й інженери, представники як точних і природних, так і соціально-гуманітарних наук. Говорити про маніпулювання голосами, залякування, тенденційний підбір учасників конференції просто безглуздо.
Звичайно, в будь-якому колективі, а особливо в багатотисячному, є люди, незадоволені тими чи іншими рішеннями керівника. Так і серед тих підписантів вони є, і прямо говорили про це на конференції, а потім і на TБ. Але як може бути інакше?
Тривогу викликає інше. Виявляється, думка більшості — це не аргумент, не остаточне вирішення питання. «Ми не дамо ректору жодного спокійного дня», — сказав один із активістів опозиції. Дивний пасаж — як же тоді ректору та колективу працювати?
Так, наукова істина не визначається більшістю голосів, але питання про довіру керівнику вирішується саме так, згідно з Законом України «Про вищу освіту» та Статутом університету. Проте ми стаємо свідками створення новітньої конструкції: якщо існує така значна більшість, отже вона, ця більшість, — штучна, «агресивно-слухняна», як у недобрій пам’яті комуністичні часи. І чим переконливіша ця більшість, тим гірше для неї (для більшості)! Це — типовий софізм.
Здається, диктатура меншості над більшістю вже була в нашій історії? І якщо це і є нова «демократія», то що ж тоді тоталітаризм?
Викладачі та співробітники створили громадський комітет із захисту гідності університету, очолити який погодився відомий фізик-ядерник, проректор із наукової роботи, член-кореспондент НАН України І. І. Залюбовський. Уже мала місце акція п’ятихвилинного призупинення роботи в університеті 18 березня. Але стан перманентної боротьби, та ще й під час Великого посту, — не найкращий режим функціонування нашого вищого навчального закладу.
І чи не може розпочатий «струс основ» найстарішого університету країни за певних умов послугувати поштовхом до серйозної ланцюгової реакції, що безсумнівно зачепить національну безпеку України? Це не перебільшення, це попередження з боку двох фахівців, небайдужих до долі свого університету, міста й України загалом.
