Перший президентський термін Джорджа В. Буша позначився односторонніми діями та військовою владою. Сполучені Штати були єдиною наддержавою у світі, тож інші мусили дотримуватися того самого курсу. Результатом став драматичний спад «м’якої» або привабливої влади в Америці. Міністр оборони Дональд Рамсфельд сказав, що він не знає, що таке м’яка влада. Тепер вона у Вашингтоні знову в моді.
Друга промова Буша при вступі на посаду була присвячена владі свободи й демократії. Таке красномовство не є новим для американських президентів. Гаррі Трумен говорив про захист вільних людей повсюди, а Вудро Вільсон говорив про розбудову демократії. Неоконсерватори в першій адміністрації Буша дотримувалися цієї традиції, але ігнорували той факт, що і Вільсон, і Трумен були також будівниками структури, які давали поради іншим країнам. Відмовившись від цієї половини підходу Вільсона, вони підірвали свою власну ідею, зменшивши її ефективність.
Стиль початку роботи другої адміністрації Буша інакший. Як сказала нещодавно в Парижі держсекретар Кондолізза Райс: «Я широко використовую слово «влада», бо важливіша за військову й, безсумнівно, економічну владу — влада ідей, влада співчуття й влада надії». Буш не лише обрав метою свого візиту Брюссель, столицю Європейського Союзу, під час своєї поїздки до Європи в лютому, а й заявив, що для того, що «ми прагнемо досягнути в світі необхідно, щоб Америка та Європа залишалися близькими партнерами». Навіть Рамсфельд намагається бути примирливим!
Чи матиме успіх новий підхід Буша? Під час моєї нещодавньої поїздки до Європи я зіткнувся як із підтримкою, так і зі скептицизмом. Багато людей вітали новий стиль, але хотіли знати, чи не є він лише прикрашеним цинізмом. Слова мають відповідати діям, щоб люди повірили в них.
Те місце, куди потрібно заглянути, щоб пересвідчитися, чи будуть дії, — це останній бюджет Буша. Бюджет знижує дискреційні витрати (крім витрат на оборону й безпеку батьківщини) майже на 1% і скорочує цілих 150 національних програм. І все ж у такій обстановці фінансової суворості він закликає збільшити пожертвування міжнародним організаціям, Фонду «Виклики Тисячоліття», щоб надати допомогу тим країнам, які взяли на себе зобов’язання зробити крок уперед із скороченні бідності, і Глобальній ініціативі з проблеми ВІЛ/СНІД.
До нового бюджету Буша також входить збільшення фінансування на суспільну дипломатію. Асигнування на програми освітнього й культурного обміну Державного департаменту, включно із закордонними дослідницькими центрами, бібліотеками й програмами гостей, підвищені майже на 25%. Як викладено в бюджетній заявці Буша Конгресу: «Рідко необхідність у тривалих зусиллях, спрямованих на забезпечення розуміння нашої країни й суспільства іншими країнами, буває такою очевидною». Це сталося після першого терміну, під час якого суспільна дипломатія була забутим пасинком, а консультативна група Пентагону охарактеризувала ситуацію як «кризу».
Навіть із такими надбавками в Америки попереду ще довгий шлях, щоб поліпшити свій статус. Остання неупереджена доповідь Ради суспільної дипломатії закликала до створення нового Агентства суспільної дипломатії в рамках Державного департаменту, цілодобового радіомовлення «Голосу Америки» англійською й чотирикратного збільшення бюджету протягом наступних п’яти років. Адміністрації Буша все ще потрібно багато зробити для здійснення своїх цілей, але перші ознаки припускають перехід від недбалості першого терміну.
Але для Буша недостатньо почати свій другий термін із пишного красномовства про цінності та збільшення інвестицій у суспільну дипломатію. Привабливість або м’яка влада країни частково є результатом її культури та цінностей (чи привабливі вони для інших), але вона також виростає з політики країни, яку вважають законною, консультативною і такою, що зважає на інтереси інших. Якщо політика не відповідає цінностям, така невідповідність започаткує обвинувачення в лицемірстві. Щонайменше Бушу треба проводити політику — у більш консультативний спосіб, — що прагне до політичного вирішення в Іраку та прогресу в мирному ізраїльсько- палестинському процесі.
Тут перші ознаки також обнадійливі. Участь 60% населення в січневих виборах дає можливість сподіватися на те, що політичне врегулювання в Іраку є можливим. Вибори — лише перший крок; повстання триває; громадянська війна все ще можлива. Проте вибори, можливо, пом’якшили частину відчуття беззаконності, що кинуло тінь на політику Буша в Іраку.
Так само й щодо мирного процесу на Близькому Сході — зміна Ясіра Арафата Махмудом Аббасом, палестинські вибори та зустрічі між Аббасом й Аріелем Шароном є кроком уперед. У важких ядерних питаннях, таких як Північна Корея та Іран, Буш проводив багатосторонні наради й узгодження з іншими державами.
Звісно, інші багатосторонні проблеми, такі як Міжнародний кримінальний суд і глобальна зміна клімату, все ще залишаються невирішеними. Невеликою є перспектива того, що Буш скасує свою відмову від Кіотського протоколу, але буде цікаво побачити, наскільки сильно він готовий змінити свою позицію внаслідок спроб прем’єр-міністра Тоні Блера зробити проблему зміни клімату пріоритетним питанням у той час, поки Велика Британія головує у «великій вісімці».
Зарано ухвалювати вирок політиці другого терміну Буша. Поки що він ще має отримати вирок історії, він, здається, усвідомлює, що лише жорстка влада не зміцнить його репутації, але він залишається заручником інцидентів і нещасних випадків, які можуть відхилити від курсу навіть його найкраще продумані плани. Проте найбільш вражає у другому терміні Буша його запізніле усвідомлення важливості дипломатії та м’якої влади.
Джозеф С. НАЙ — колишній помічник міністра оборони Сполучених Штатів.
