Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Шукаємо таланти,

або «Державна» філософія Святослава Вакарчука
22 березня, 2005 - 00:00
НА ДУМКУ СВЯТОСЛАВА ВАКАРЧУКА, ЯКЩО МИ НЕ РОБИТИМЕМО РІЗКИХ КРОКІВ, ТО НІКОЛИ НІЧОГО НЕ ЗМІНИМО — ДЛЯ КРАЇНИ, ЯК І ДЛЯ ФІРМИ, ПОТРІБЕН БІЗНЕС-ПЛАН Й АНТИКРИЗОВІ МЕНЕДЖЕРИ / ФОТО МИХАЙЛА МАРКІВА / «День»

Нещодавно Святослава Вакарчука запросили провести заняття з групою управлінців Києво-Могилянської бізнес-школи. Обговорювали перспективи розвитку нашої держави, і Святослав запропонував власне бачення побудови моделі успішного суспільства. До речі, «День» уже писав про такий собі «педагогічний» досвід відомого музиканта, йшлося про секрети досягнення особистого успіху в житті («День» за 29.07.04, №132). Тепер же Святослав запропонував своїм слухачам досить-таки філософський проект успішного розвитку України, свою нестандартну формулу фізика за освітою, яка відкриває шляхи, на його думку, до нашого світлого майбутнього. Декан Києво-Могилянської бізнес-школи Павло Шеремет сказав: «Бізнес Святослава — дуже успішний, тому й про Святослава можна говорити як про хорошого фахівця у сфері бізнесу. У моєму розумінні менеджмент — це одночасно і наука, і практика, і мистецтво. Кожен менеджер створює власну систему, а творчість — це вже з області мистецтва. Святослав не виступав як фахівець з науки, оскільки у нього немає у цій сфері досліджень. Однак він непоганий практик... Родзинкою ж його системи бізнесу є творчість в управлінській сфері. Він створив філософію своєї групи і свого бізнесу. Конкуренцію в бізнесі неможливо виграти стандартними шляхами. Бізнесу для виживання необхідне підживлення інноваціями, різними творчими ідеями». Серед різних творчих ідей Святослава Вакарчука прозвучала і його позиція як художника і як громадянина.

БІЗНЕС-ПЛАН ДЛЯ КРАЇНИ

— Я з оптимізмом дивлюся в майбутнє. Україна має унікальну можливість досягти успіху завдяки тому, що вона, з одного боку — не переобтяжена законами західноєвропейської цивілізації, а з іншого — до цієї цивілізації й належить. На такому перетині можливий якісний стрибок: світова історія знає такі приклади. Це і стрімкий розвиток індустрії Голівуда, побудова Силіконової долини в Штатах, перетворення індійського кіно на прибуткове підприємництво (незважаючи на те, що воно не може служити еталоном якості і сприйматися як індустрія високого рівня). Сьогодні центром світової індустрії звукозапису є Стокгольм (Швеція). І розкрутили цей центр два звичайні хлопці — один сербського, а другий індійського походження. Послуги у Стокгольмі такі ж самі, як і в кращих студіях Лондона або Лос-Анджелеса, а от життя, побут — дешевше. Україна також могла б знайти себе в чомусь. Однак для такого прориву треба, щоб у країні з’явилося дуже багато справді талановитих людей. Система розвитку талантів держави напряму залежить від досягнення країною певного рівня демократичних перетворень в економіці та політиці, а також від рівня розвитку особистісного в особистості, де найважливішим є звільнення від стереотипів, які нав’язувалися нашою дійсністю. Я не маю на увазі шокову терапію, але, з іншого боку, якщо ми не робитимемо різких кроків, ми ніколи нічого не змінимо. Просто для країни, як і для фірми, потрібен бізнес-план і антикризові менеджери.

«Євробачення» — для України прекрасний піар-проект. Але не більше. Якщо говорити про нашу країну як про бренд, то треба замислитися над тим, що побачать і дізнаються про Україну телеглядачі. Якщо не докласти зусиль, то, по суті, нічого вони не побачать. Адже саме по собі «Євробачення» — це всього п’ять годин ефіру — і тільки. Користуючись цими п’ятьма годинами і інтересом до рекламного часу, за який зараз б’ються держави, треба привернути до України таку увагу, яка б дала щось більше, ніж просто формальний приїзд до нашої країни кількох тисяч гостей. І цим треба займатися свідомо і серйозно. Я б не запрошував західних піарників. Вважаю, що нам навколо «Євробачення» треба створювати багато невеликих проектів, розробити хорошу інтернет- підтримку, щоб уся Європа могла бачити конкурс у режимі online. Я також виступаю проти нав’язування будь-яких брендів, коли це звучить штучно і може комусь зашкодити. Наприклад, насильна українізація не є тонким і грамотним стратегічним моментом для досягнення мети.

УКРАЇНА ТА ЇЇ БРЕНДИ

«Океан Ельзи» стоїть окремо від іміджу України в Росії. На жаль, імідж України в Росії було створено нашою попередньою владою за її, скажімо так, мовчазної згоди. Основний імідж України — це такі бренди, як «Вєрка Сердючка», «ВІА-Гра», «ВВ», і з погляду продюсера, вони дуже якісні. Росіяни щиро вважають, що це краще, ніж їхнє рідне. Однак цю «якісність» вони погано співвідносять з Україною. Це дуже схоже на нашу любов до джинсів чи жуйок — ми їх дуже слабо асоціюємо з Америкою. З іншого боку, бренд України в Росії пов’язується з незвичністю українського колориту, де фігурують красиві дівчата, сало, горілка, смішні пісні під баян... Мені важко сказати, чи підсміюються вони над нашою колоритністю, чи насправді люблять наші продукти. Однак «Океан Ельзи» стоїть у росіян відособлено. Аналітики та журналісти називають її «найзахіднішою з українських груп». У Росії ми цікаві в основному людям з вищою освітою, жителям великих міст, а студенти сприймають нас як якусь американську чи англійську групу, яка співає мовою, що не є англійською, оскільки має, на відміну від російської, іншу ментальність і мелодику. В Україні ж цільова аудиторія «Океану Ельзи» — масова, від 10 до 50 років. Слухають і люблять нашу музику в Україні близько восьми мільйонів її громадян. У Росії ж для загальної маси ми не є брендом України. Якщо ж «Океан Ельзи» своїм брендом буде здатен якимось чином допомогти державі, то він зробить це. Коли ми були на Майдані, то авторитет кожної людини, яка стояла там, працював на авторитет нашої групи. У той час я дав таку кількість інтерв’ю західній пресі, якої ніколи не давав за такий короткий термін. Це стало можливим лише завдяки тим людям, які стояли на Майдані.

ПРО СЕБЕ І ПРО ПОЛІТИКУ

Я не рвуся в політику. У мене інші плани — займатися творчістю. Це те, що я вмію робити найкраще. До нової влади і нового уряду я не маю жодного стосунку, лише знаю деяких людей особисто. Водночас цього року має вийти нова платівка, коли саме — сказати не можу. А от нова музика може з’явитися через місяць-другий. Мені також хочеться пізнати і відчути всю Україну, адже Львів — це лише її частина.

Людмила РЯБОКОНЬ, «День»
Газета: 
Рубрика: