«До Насті постійно йдуть гості, і під вечір вона дуже втомлюється, а сьогодні їй роблять операцію. Ні, всіма необхідними ліками вона забезпечена, їсти їй можна все, ось тіль ки хоче вона сіру мишку, а їй несуть інші іграшки, Барбі там різні, а вона все чекає мишку… Якщо ви принесете мишку, то я скажу Насті, що сьогодні прийде тітонька з довгоочікуваним подарунком», — сказав мені по телефону завідуючий опіковим відділенням четвертої Харківської лікарні швидкої медичної допомоги (ЛШМД) Аслан Цогоєв.
Про героїчний вчинок п’ятирічної Насті Овчар, яка винесла з палаючого будинку свою дворічну сестричку Люду, знає вже вся Україна. Всі телеканали, газети поспішають розповісти про маленьку рятівницю, а для цього журналісти щоденно детально розпитують замучений постійними дзвінками медперсонал харківської лікарні, де з опіками 3-4 ступеня важкості 80% шкіряного покриву і дуже тяжким опіком дихальних шляхів лежала дівчинка, про її стан і лікування. Дзвонять всі: починаючи від Президента України і закінчуючи пересічними громадянами, готовими поділитися останнім, аби допомогти потерпілій дитині. Не маючи можливості вже кілька днів нормально поспати, лікарі терпляче пояснюють черговій бабусі чи підприємцю-бізнесмену, що Настя всім необхідним забезпечена — про це потурбувалася влада на самому високому рівні. Поки я розмовляю із завідуючим опіковим відділенням, у сусідньому кабінеті професори вирішують із Міністерством охорони здоров’я питання про перевезення дівчинки до Києва, де їй можуть забезпечити вирішення всіх організаційних питань щодо порятунку її життя. З кабінету в кабінет бігає заступник начальника Управління МНС у Харківській області Олександр Валабуєв, постійно контактуючи з начальством і дізнаючись, коли потрібно буде подавати літак для Насті. Політати дівчинці поки що так і не вдалося — нельотна погода трохи завадила планам, і вже за кілька годин дитину відправили до Києва реанімобілем. Фактично я стала останнім журналістом, який відвідав Настю перед від’їздом.
БАТЬКАМ ДІВЧИНКИ ДОПОМОЖУТЬ ІЗ НОВИМ БУДИНКОМ
Багатьох дивує, як могла маленька дівчинка не злякатися, не тільки винести з вогню дівчинку, а ще й спробувати перед цим самостійно загасити його. Харківські лікарі, що безвідривно спостерігають за дитиною впродовж кількох днів, встигли помітити, що характер у Насті не по-дитячому серйозний і відповідальний. Разом із батьками і дворічною сестричкою Людою дівчинка жила в маленькому селі Воронцовка Куп’янського району Харківської області. В селі, де залишилося всього вісім будинків, жодного телефону, а до районного центру 44 кілометри, кожен виживав, як міг. Час від часу батькам дівчаток доводилося залишати їх вдома одних, і мимоволі старша сестра взяла на себе обов’язки опікунки — підкидала дрова в пічку, підтримуючи тепло в будинку, доглядала сестру, гралася з нею, клала спати, співала пісеньки і просто дуже любила. Багато відвідувачів у лікарні, запитуючи Настю, чого б їй хотілося, чули у відповідь, що вона хоче бачити Люду. Досі вона турбується, чи не обпеклася сестричка. Абсолютно неушкоджена Люда, яку Настя прикрила своїм тілом на пожежі, нині перебуває під наглядом батька — Олександра Овчара, який пообіцяв засмученій втратою даху над головою старшій дочці, що до її повернення будинок у них буде. Тим більше, що, як розповідає мати — Ольга Овчар, із цим проблем не буде, оскільки Григорій Суркіс запропонував 10 тисяч доларів на купівлю нового житла. Ті, хто знає, як виглядає село Воронцовка, кажуть, що за такі гроші там можна не тільки палац купити, а й завести велике фермерське господарство. Виїжджати з села сім’я Овчарів не хоче. Залишилося тільки дочекатися щасливого повернення в новий будинок Насті.
ШЛЯХ ДО ВИДУЖАННЯ
А до цього ще дуже далеко, і гарантувати, що це станеться, ніхто не може. Стан дитини хоч і стабілізувався, але залишається надто тяжким. Поки Настя була в Харкові, їй зробили дві операції, під час яких очистили половину обпалених ділянок шкіри від некрозів — відмерлої шкіри — та накрили штучною шкірою. Але це тимчасовий покрив, і його треба буде замінювати тільки її шкірою. Чужа, донорська, материнська шкіра не приживається. Залишати відкритими рани не можна, оскільки відбуваються дуже великі втрати білка, мікроорганізмів, і тоді починаються безповоротні реакції, які вже неможливо зупинити. Для закриття ран зазвичай використовують власну шкіру пацієнта, але шкіряний резерв у дівчинки дуже малий — це голова, ділянки на передпліччях і ділянки на гомілках зі стопами. Всі ці ділянки шкіри під час пожежі були не захищені одягом.
Існують сучасні методи медицини, що дозволяють із неураженої ділянки шкіри дитини наростити необхідний об’єм шкіряного покриву. Це трудомістка, тривала технологія, яка займає приблизно два тижні, під час якої клітини шкіри дрібно діляться і нарощуються. Для цього процесу необхідна спеціальна лабораторія, і вона є — у Донецьку, але поки що недосконала. Тому, найшвидше за все, шкіра Насті відправиться до європейських фахівців. Зараз стосовно цього ведуться переговори з МОЗ. Це колосальні витрати, які, напевно, на себе візьме держава — без допомоги влади Насті зараз не було б у живих. Залишається тільки чекати. Зараз 40% шкіряного покриву Насті після операцій накрито штучною шкірою, решта — це поки що некрози, що отруюють організм токсинами. На шляху до видужання її чекає ще багато важких операцій під загальним наркозом, і лікарі сподіваються тільки на те, що молодий організм витримає випробування. Залишаться рубці від опіків чи ні, поки що ніхто не знає.
ПРОБЛЕМА ВСІХ ОБПЕЧЕНИХ ДІТЕЙ
Коли постало питання про допомогу дівчинці, то відразу з’ясувалося, що для полегшення процесу лікування їй необхідне спеціальне повітряне ліжко «Клінітрон». Після трансплантації шкіри таке ліжко дає пацієнту можливість рухатися і захищає його від виникнення пролежнів. Виявилося, що ліжко у лікарні було, але вийшло з ладу і вже роки півтора не працює, хоч і протрималася 13 років при термінi використання в 3 — 5 років. Нерухомо лежати для дитини — просто мука, а кожен рух — біль. Тому ліжко дуже необхідне в лікуванні, і цим питанням зайнялися на рівні Президента. Обладнання для ліжка вже привезли до Харкова представники німецько-українського добродійного фонду з надання Фонду соціальної та медичної допомоги. Один комплект такого обладнання коштує 18250 гривень. Найближчим часом планується придбати ще чотири таких комплекти — для двох дитячих і двох дорослих ліжок. У нашій країні намагалися робити подібні конструкції, але необхідного ефекту не змогли досягти. В оригіналі наповнювачем ліжка є спеціальний порошок. Спеціальне простирадло, вартістю 600 доларів, прикриває пісок, по всій поверхні якого підіймається нагріте повітря. Заправляння ліжка потребує 350 кілограм піску. У 1990-ті роки одне заправляння ліжка піском коштувало 1,5 тисячі доларів. Лікарні тоді вдалося запастися чотирма простирадлами та трьома запасами піску, а їх потрібно міняти щороку. Для нормальної роботи одного опікового відділення необхідно два таких дорослих і одне дитяче ліжко. Те, що Настя так героїчно, за словами Аслана Цогоєва, переносить біль без спеціального ліжка — заслуга її сильного характеру. «Всі діти по-різному переносять біль, бояться людей у білих халатах, витримують численні уколи і біль, який мало, хто із дорослих виніс би, але ось нерухомість…Настя, наприклад, очима грається з усіма іграшками-подарунками, а рухатися не може. Діти взагалі більш мужньо переносять біль, ніж дорослі. Можливо, це пов’язано з тим, що вони ще не розуміють серйозності того, що відбувається навколо. Коли отримують травму, то відразу стають дорослими», — розповідає завідуючий опіковим відділенням.
ЯК ЇЙ ЦЕ ВДАЛОСЯ?
Як могла п’ятирічна дитина, незважаючи на дуже сильний біль від опіків, винести іншу дитину з полум’я пожежі, лікарі не можуть дати чіткої відповіді. У світовій практиці зареєстровано безліч випадків, коли люди, що потрапляли під машину і отримували дуже серйозні травми, вставали і відходили вбік. Люди діють, як у лихоманці. Працює інстинкт самозбереження. На пожежах обпечені взагалі не непритомніють, а перестають рухатися тільки тоді, коли виходять із вогню. Пожежники, як постійні «клієнти» опікового відділення, знають про таку властивість потерпілих на пожежах. Як розповів «Дню» заступник начальника управління МНС у Харківській області Олександр Валабуєв, діти дуже часто потерпають від пожеж, особливо в сільській місцевості, коли залишаються вдома без нагляду. У містах обпікаються здебільшого кип’ятком. Прецеденти, коли під час пожежі одна дитина рятує іншу, зустрічаються дуже рідко, тому випадок із такою самостійною і сміливою Настею захопив і вразив навіть бувалих людей, які знають не з чуток, що таке пекло вогню.
