Усе змінюється, але не все минає. Програму «Документ» спершу створювали як інструмент промотування документальної продукції. Потім для більшої ефективності клуб інтелектуалів Юрія Макарова трансформувався з шоу з аудиторією в шоу з телемостами. Із настанням весни в проекті каналу «1+1» знову зміни — з 14 березня програма виходитиме чотири рази на тиждень. Із понеділка по четвер нічний ефір — територія ведучого Юрія Макарова.
— Юрію Володимировичу, чи змінюються завдання «Документа» в його нинішньому варіанті?
— «Документ» був і залишається майданчиком для дискусій. Усі інтелектуальні проблеми, що зрештою обертаються на низькому рівні цілком побутовими, відчутними проблемами, спочатку виникають у високих, дуже абстрактних сферах. І вони повинні бути десь опубліковані, представлені публіці. У нас таких майданчиків чомусь зникаюче мало. За винятком каналу «1+1», я, мабуть, подібних майданчиків більше й не знаю. Сам формат, із погляду професії, дуже важливий, але головне — як його наповнити? Усе-таки важливий контент, а не рамка. Маю сказати, що зараз цей виклик для мене набагато зрозуміліший і цікавіший, ніж я сприймав «Документ», коли його щойно починали випускати. Чесно кажучи, тоді я не цілком розумів, у що вплутуюся.
— Чи, нарешті, через два роки існування визначилися основні засади проекту?
— Можна й так сказати. Культурні люди та люди, які хотіли б відчути себе культурними, — що не завжди одне й те саме, — вони теж потребують своєрідних розваг. Просто трохи інших. Їх ми теж повинні дивувати. Але якщо масовішу аудиторію ми можемо здивувати, ну, скажімо, ВІАГрою — нічого не маю проти, чи Андрюшею Данилком, то тут треба оперувати трохи іншими фігурами. Гадаю, що зуміємо здивувати глядачів підбором гостей. В останніх наших програмах були Борис Гребенщиков, Андрій Вознесенський, Ірина Хакамада і Віктор Шендерович — люди впізнавані, непрості, а головне, вони мають що сказати, і думки кожного з них цікаві досить великій кількості аудиторії.
— І все-таки «Документ» за визначенням не може бути об’єктом уваги масової аудиторії?
— Так, не може збирати ця штука велику аудиторію. Але вона може збирати — не люблю це слово, але це вже визначення — еліту. Певне коло людей. Тому для них хотілося б не дуже обтяжливо — не весь же час міркувати про долі «неньки» та світу — створити свою атмосферу розваги. Усе-таки це телебачення, а не філософський, соціологічний чи політологічний семінар. Тому «Документ» зовсім логічно переходить у постпрайм. Ті, хто готовий слухати і обдумувати запропоновані нами теми, залишаються з нами після вечірніх новин.
— Чим пояснюється збільшення кількості випусків програми? Ви ж самі кажете, що програма має досить невелике коло глядачів.
— Так, але й аудиторія після 24.00 теж досить обмежена. Є надія, що ці два сектори збігаються. У Москві вони збігаються. Але Україна — не Росія, про що я не втомлююся нагадувати.
— Це експеримент?
— Не знаю, чи усвідомлює це хтось як експеримент. За великим рахунком — так, бо в цьому є елемент ризику. Але він є в будь-якому телевізійному проекті, і той, хто не хоче ризикувати, не повинен займатися телебаченням. Крім дискусій, інтерв’ю та документальних фільмів, ми хочемо презентувати те, що називається культурними новинами. Те, що в нас у принципі відсутнє чи існує в такому собі маргінальному вигляді. Збираємось показувати той продукт, який, за нашим відчуттям, цілком здатен бути конкурентоспроможним і про який знають не так багато людей.
— Наприклад?
— Валік Васянович одержав приз у Клермон-Феррані за свій фільм «Проти сонця». Відкриття в «Арт-Блюзі» на Андріївському узвозі виставки за підсумками, так би мовити, Майдану, де беруть участь провідні художники з прекрасним живописом. Хто про це взагалі знає?! Я вже не кажу про те, що видають надзвичайно достойні книжки і видаються в достатній кількості для того, щоб про це можна було розповідати.
— Чи не видозмінювали ви «Документ» під себе?
— Звісна річ. Усе це відбувалося методом проб і помилок. Частково змінювалася команда, концепція, коректувався список гостей, і все це було досить болюче. Але кому це цікаво? Насправді наша робота — бути цікавим. А це ніколи не буває просто. Я, наприклад, досі ніяк не можу себе переконати в тому, що це може виходити.
