Завтра в Молдові відбудуться парламентські вибори. Потім, згідно з Конституцією країни, парламент повинен обрати президента. Уже давно лунають голоси, які передрікають Молдові «виноградну революцію» або «революцію лози». Однак більшість експертів сходяться на думці, що правляча Партія комуністів переможе з великим відривом. Молдавська опозиція з надією дивиться на грузинський та український досвід, лідер Християнсько-демократичної народної партії Юріє Рошка на своїх передвиборних плакатах сфотографований разом із Віктором Ющенком, а кольором ХДНП тепер став помаранчевий. (Таким чином християнські демократи апелюють і до вдалого досвіду «помаранчевого» Басеску, який переміг на виборах у близькій їм Румунії.) Цього тижня президент Молдови Володимир Воронін поспішно зустрівся з Віктором Ющенком у Києві та покликав до Кишинева Михаїла Саакашвілі. Разом із грузинським президентом він підписав дві декларації: про демократичні цінності та про сепаратистські регіони. Молдавська опозиція заявила, що президентів Грузії й України «дезінформували» про ситуацію в Молдові. А деякі експерти й журналісти — особливо російські — вже прогнозують відродження ГУМ — союзу трьох членів нині напівзгаслої організації ГУУАМ. У Москві кажуть про антиросійську спрямованість такого альянсу і звертають увагу на те, що Молдова не запрошувала на вибори російських спостерігачів. Як заявив раніше Володимир Воронін, спостерігачі від РФ зможуть працювати у складі делегацій ОБСЄ і ПАРЄ. Понад рік тому президент Молдови в останній момент відкинув запропонований Росією план урегулювання придністровської проблеми. Комуніст Воронін оголосив одновекторну політику і курс на приєднання до Євросоюзу...
Чи варто чекати в Молдові того або іншого повторення грузинських та українських подій? Яким буде ефект від зустрічей Вороніна з Ющенком і Саакашвілі, і чи можливий союз Кишинева, Києва та Тбілісі? З цими запитаннями «День» звернувся до молдавських експертів.
Віктор ЖОСУ , один із лідерів Селянської партії Молдови:
— Воронін намагається убезпечити себе від можливого повторення тбіліського або київського сценарію. Він намагається всіляко показати протестному електорату, що він хоча й «червоний», але і з «помаранчевими», і з Грузією на короткій нозі. Він хороший, його не треба скидати. Це при тому, що, за прогнозами, Партія комуністів буде йти в значному відриві від своїх найближчих конкурентів.
З великою кількістю порушень з боку влади тривала сама виборча кампанія. Саме ці порушення будуть здатні спонукати переможених на якісь дії після оголошення підсумків виборів. Держдепартамент США зробив досить жорстку заяву, були ще кілька заяв від євроструктур, в тому числі нещодавня заява Євросоюзу, який закликав Молдову провести вільні та справедливі вибори. Але кампанію з усіма її наслідками вже не повернеш! Не було рівності конкурентів. Телебачення ще до старту гонки працювало тільки на Партію комуністів. Так, наприкінці минулого року Воронін заявив, що йому не потрібен медіа-ресурс у виборчій кампанії. Але близько 60% населення формують свою думку ще до її початку! Крім того, працівники нашого Держтелерадіо просто не можуть не полестити начальству. Тому все це — спроба зробити хорошу міну при поганій грі.
У кампанії широко використовувався адміністративний, поліцейський ресурс: починаючи з присутності поліції на зустрічах опозиції з виборцями та закінчуючи спробами усунення технологів, які працювали на те або інше опозиційне формування. При цьому всі знають: чотири роки тому на Вороніна та його партію працювала бригада з Росії, яка в тому числі забезпечила йому зустрічі з Путіним, патріархом Алексієм. Звісно, це все показували по російському телебаченню, і ніхто не казав, що це втручання у внутрішні справи. Я сумніваюся, що російські політтехнологи, які працювали на деякі опозиційні сили Молдови, уособлювали просто-таки підтримку Кремля. Точно сказати не можу — чого не знаю, того не знаю. Але напевно це був рівень нижче Павловського.
Певна частина молдавського суспільства, як і українського, сприймає Путіна і Росію позитивно. Якась — різко негативно. А частина переживає змішані почуття. З одного боку, ставлення до Росії хороше, але підтримка, яку Москва надає Придністров’ю і Смирнову, викликає реакцію відторгнення. Росія всюди програє: в Грузії, в Україні. А Захід, Європа, ті самі американці насправді й не обіцяють нічого, але добре вміють створити відчуття підтримки.
Поки що з російської сторони на хід нашої кампанії намагалася реагувати тільки Дума. Але що таке Дума? Все вирішує Кремль і Путін, а він поки що ніяк не висловив свого ставлення до того, що тут відбувається. Україна для Росії набагато важливіша, ніж Молдова. Навіть при тому, що в нас є Придністров’я, і його прибічники пояснюють, що це — останній редут, за який Росія мусить боротися... Дехто поспішив сказати, що Буш і Путін у Братиславі домовилися «поховати» Вороніна, але не думаю, що так було.
У Молдові є певна соціальна база для протестів. Більшість пенсіонерів задоволені комуністами хоча б тому, що нормалізувалася виплата пенсій, вони навіть дещо збільшилися, але такі настрої здебільшого в сільській місцевості. А в містах, де більше відчувається зростання цін, люди невдоволені. Крім соціальних, є ще й аспекти морально-політичного характеру. Всі розуміють: ну яка перспектива з комуністами, котрі успадкували всі родимі плями від колишньої радянської номенклатури? Ще чотири роки вони будуть при владі?! Адже люди виїжджають із країни. (За даними експертів, 400 — 450 тисяч молдаван, які виїхали на роботу за кордон, приносять країні два річні бюджети. — Авт. ) Виїжджають ті, хто тут не може знайти застосування своїм силам, бо влада придушує будь-яку ініціативу в зародку, повсюди поліцейські, бюрократичні податково- репресивні органи. У такій маленькій країні це все пухне, як на дріжджах. Для тих, хто в принципі здатен протестувати, безумовно, є соціальна база. Це не їхня влада і не їхній режим. Це режим пасивної частини, яка в кількісному вираженні, звісно, значна. У нас загалом за списками було два мільйони 400 тисяч виборців. Із них у попередніх виборах брали участь мільйон 600 тисяч. А пенсіонерів у нас десь 700 тисяч. Звідси й усі розклади.
Віталій ДЬЯКОНУ , науковий співробітник Інституту Центральної та Східної Європи при університеті Болоньї, Італія:
— Віктор Ющенко та Михаїл Саакашвілі дуже популярні в Молдові, особливо серед тих, хто підтримує євроінтеграцію. Вважаю, зустрічі з ними принесуть Партії комуністів частину голосів тих, хто не визначився, дещо підвищивши відсоток її прихильників. Президент Воронін і Партія комуністів 2004 року обрали дуже сильний курс на євроінтеграцію, діалог з ЄС, однак опозиція часто критикувала їх за декларативність і використання гасла євроінтеграції в передвиборних цілях. Зустрічі з Ющенком і Саакашвілі дали Вороніну додатковий аргумент у спорі з опонентами.
Справді, організація ГУУАМ досі не досягла особливих результатів. Однак створення потрійного альянсу я вважаю малоймовірним. Так, Україну і Грузію об’єднують особисті відносини Ющенка й Саакашвілі, які підтримують курс європейської інтеграції. Але в Молдові при владі Партія комуністів, і ця назва може виявитися своєрідним бар’єром до створення альянсу. Тож зустрічі Вороніна з Ющенком і Саакашвілі переслідували суто політичні, передвиборні цілі.
Курс Молдови на євроінтеграціюї в суто зовнішньополітичному аспекті проголосили в 1999 — 2001 роках. Нинішній уряд акцентував увагу не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому аспекті, на створенні хорошої інфраструктури всередині країни з метою подальшої успішної інтеграції до ЄС. З боку Європейського Союзу не було послання про те, що Молдова колись стане його членом. Однак країна досягла певних результатів. Молдова є єдиною державою на пострадянському просторі, крім Росії, яка входить до Пакту стабільності Південно-Східної Європи. Вона також бере участь як спостерігач у процесі співробітництва в Південно-Східній Європі. Веде переговори та співпрацює в рамках індивідуального Плану дій з Євросоюзом. Тож зовні Кишинів досяг певних успіхів. Але вкрай необхідно вжити заходів щодо демократизації, розвитку громадянського суспільства, роботи телебачення, незалежності ЗМІ загалом.
