Проте не виключено, що воно зовсім не туманне, а дуже навіть ясне і кришталево чисте, тільки ми про це не знаємо. А чому? Та тому, що всі наші враження і висновки, як і раніше, грунтуються на відкритих джерелах інформації, найважливішим із яких є телебачення. І що ж показує- розказує улюблений чи неулюблений екран, який став звичним інструментом для орієнтування у часі та просторі? Та якось, незважаючи на затихаючу революційну риторику, інформація з цього джерела все так само двозначна і невиразна. Звикши до телештампу «такий-то знає більше», ми всі ще сподіваємося, що дізнаємося також. Але поки що «в каждой строчке только точки», і нас вже більше тижня тримають у режимі очікування. І це стосується основних інформаційних тем.
Наприклад, тема можливої реприватизації, яку ніби взяли на розробку всі телеканали. Що міг зрозуміти з усього запропонованого телеглядач? Що списки об’єктів, що належать поверненню у держвласність або перепродажу, чи то існують, чи то їх немає. Що у перших осіб держави немає єдиної думки з цього приводу, якщо є взагалі. Президент говорить про 30 підприємств, прем’єр — про три тисячі, але виходячи з чого може бути складено такий перелік — не ясно, а тележурналістам ніколи цим поцікавитися. Зате висновки робляться швидко. Олесь Терещенко в підсумковому недільному випуску «ТСН» («1+1») взагалі заявив, що розмови з приводу подібних перспектив — не що інше, як прагнення тримати на гачку бізнесменів, щоб були поступливішими. Тоді хотілося б дізнатися про наміри тих, хто розставив такі гачки, але журналістів програми це, мабуть, не цікавило. А шкода. Загалом, при всій багатослівності з приводу вибраної теми ніякої конкретики (крім п’яти названих підприємств) глядачам не запропонували і причину такої неузгодженості відповідальних чиновників з’ясувати не спробували.
А ось Ганна Безулик у «Я так думаю» дала нам можливість зробити власні висновки з приводу «чорних списків» «Пори», які її представники називають альтернативою люстрації. Спочатку, наприклад, її візаві назвав процедуру складання подібних списків «відкритою і прозорою», але після запитань ведучої йому довелося визнати, що «чорні списки» не досконалі навіть по своїй суті, й «туди потрапляють навіть люди, які цього не заслуговують»! Ця заява стала приводом для потрібної та важливої розмови про те, як суспільство може і повинне захищатися від діячів, які себе скомпрометували, якщо, звичайно, це взагалі громадська функція.
Своєрідні висновки без обговорення запропонував своїм глядачам і Дмитро Кисельов у недільному «Докладно…» (ICTV). Анонсуючи свою розмову про спробу міністра юстиції своєю відставкою привернути увагу громадськості до питання реекспорту нафтопродуктів, він оголосив телефонне опитування і запропонував телеглядачам проголосувати за три варіанти того, «як влада вирішить перший корупційний скандал в уряді». Питається, до чого вже все інше, якщо глядачам заздалегідь пояснили, що всю цю історію потрібно розглядати, як урядовий корупційний скандал?
Незрозуміло було відпрацьовано й дві інші теми тижня — про зміну керівництва Національної телекомпанії та про проблеми українського кіно. В першому випадку йшлося, в основному, дійсно про банальну зміну керівництва, а до обговорення реальних болів і хвороб українського державного ТБ «руки» так і не дійшли. Запитання, яке закономірно виникало, — а чого, власне, хоче держава від «свого» ТБ, якщо й можна було вгадати, то відповісти на нього чітко і зрозуміло було нікому. Головний кандидат у «політичні президенти» НТКУ Тарас Стецьків заявив у «ТСН», що ніяк не чекав, що його можуть «кинути на таку амбразуру» і озвучив своє питання з приводу зробленої йому пропозиції — «це що, нагорода за революційну діяльність?». Така ось безпосередня відвертість…
Зовсім не творчим вийшло й обговорення необхідності відродження українського кіно, а також конфлікту навколо кіностудії ім. Довженка. Хоч обвинувачення в «творчій імпотенції» незадоволених і прозвучали. Заповнити прогалину і нагадати глядачам про те, що взагалі мають на увазі ті, хто оплакує українське кіно, і ті, хто вважає його перспективи, якщо не райдужними, то й не загиблими назавжди, наважився Юрій Макаров у рамках «Документа» («1+1»). І хоч заявлено в анонсах було зовсім іншу тему, а саме, обговорення того, яким потрібно бути чиновнику — чесним чи професійним (вибір — як між бути багатим чи здоровим), враховуючи парламентські слухання з проблем кіноіндустрії, така заміна цілком зрозуміла.
Практично абсолютно однаково, незважаючи на заявлену відсутність «темників», різні телеканали показали візит В. Ющенка до Брюсселя, особливо акцентуючи увагу на тому, між ким і ким він сидів. А ось сам Президент відверто порадував, заявивши в переддень свого дня народження, що не варто йому «дорогі подарунки дарувати». А якщо хто не послухається, це буде розцінюватися як нерозуміння суті змін, що відбулися в країні. Цікаво було б дізнатися, чи не стало його 51-річчя «святом неслухняності»?
