У переддень вельми важливих для кінематографа парламентських слухань iз проблем кінематографії для багатьох ця звістка була досить несподіваною: генерального директора Національної кіностудії імені Довженка збираються зняти з посади.
Щоб оцінити раптовість цього наміру, треба згадати, що власне Приходько був призначений на цю посаду не так вже й давно — близько року тому. Причому прийшов він з досить радикальною програмою реконструкції студії, котра на той час просто гинула, та відродження кіновиробництва на ній. Багато хто сприйняв появу Приходька як справжнє вливання свіжої крові — адже Віктор має досить успішний досвід телевізійного продюсерства, та й представляє більш-менш молоду генерацію, тобто не обтяжений радянським минулим. І принаймні зовнішньо все виглядало добре. Новий керівник роздавав оптимістичні інтерв’ю, говорив про успіхи. Студія дійсно стала виглядати краще та охайніше, її виробничі потужності запрацювали. Аж ось раптом…
Наскільки можна зрозуміти, головним ініціатором зміни керівництва на Національній студії є комітет iз питань культури та духовності при Верховній Раді і особисто керівник комітету Лесь Танюк, а також його колега по депутатському корпусу Павло Мовчан. Вочевидь, ситуація довкола студії, як і в кіногалузі в цілому, дійсно гранично загострилася, та, можливо, певні спроби розв’язати кадрове питання на момент виходу цього номера вже будуть зроблені. Але проблеми нашого кіно — а питання про керівництво студією є лише частиною цього комплексу складностей — від нього нікуди не зникнуть. І тому нам видається доречним надати слово обом сторонам конфлікту. Тим паче, що Віктор ПРИХОДЬКО озвучив свою позицію перед журналістами із власної ініціативи. Отже:
— Перед парламентськими слуханнями, які відбудуться 23 лютого, багато йде негативної інформації, готують суспільну думку. І може в когось скластися враження, що начебто там на студії якась катастрофа. І плітки, що я вже чи звільнений, чи подав заяву… Я просто хотів би уточнити одразу, що я не звільнений і не можу бути звільнений, бо в мене контракт на п’ять років. Можуть мене звільнити тільки за рішенням суду, якби я вчинив кримінальний злочин. Але ніякого злочину я не зробив. За останній рік у нас було понад 40 перевірок. УБОП, Держмайна, але більше за все — прокуратура. Ось зараз у нас три перевірки сидять — КРУ та одна прокурорська. Але їм досі нічого не вдалося знайти. Тому, на жаль для деяких людей, звільнити мене неможливо, а сам я не збираюся йти.
— Може, все ж таки стан справ на студії не такий чудовий?
— Хоч як це дивно звучить з огляду на загальну ситуацію з кіно у країні, нам за цей рік вдалося зробити дуже багато. Вдалося дещо відремонтувати, запустити якісь фільми, якісь закінчити, а найголовніший результат — сьогодні на кіностудії нема жодної виробничої потужності, яка не завантажена роботою. Більше того, ми зробили вже один павільйон додатковий, там теж вже знімається кіно.
— У ситуаціях, подібних до вашої, одразу постає запитання — кому вигідно?
— Я, чесно кажучи, про це не знаю й не думаю. Нам треба робити свою роботу — і ми її робимо. Я чую, що щось там кажуть, якісь прес-конференції, плітки-чутки. Танюк весь час каже, що на студії трагедія, все погано, все поламали, сад вирубали. Я й думаю — що це таке, він же там жодного разу не був? І цей комітет — теж жодного разу на студії не був. Вони тільки один раз приїхали, але відмовилися виходити з машини. Одразу зайшли до залу й почали розповідати, що треба рятувати кіно, а єдиний метод врятувати — це звільнити Приходька. Інших методів вони не уявляють. Я довго мовчав, бо сподівався, що всі нарешті побачать, що є зміни на краще, треба лише прийти й подивитися. Але вони видумують щось таке страшенне — наприклад, на секретаріаті Спілки кінематографістів на повному серйозі порушували питання, навіщо я посадив 700 кущів дикого винограду та зробив автоматичну систему поливу.
Я думав, що я це посадив, щоб воно красиво заплело ці будівлі. Але вони на повному серйозі стверджують, що то зроблено, щоб підтопити фундаменти, щоб рухнули всі будівлі, а потім там зробити будмайданчики й побудувати щось своє. Це смішно, але й образливо, бо я ж зупинив три будівництва, які там були. Під час помаранчевої революції я власноруч відпустив людей на Майдан, а у нас в новому павільйоні жило 350 чоловік із Тернополя. Дві наші групи постійно працювали на Майдані, зняли 90 годин матеріалу. Зараз вже відправляємо до Канади півторагодинний документальний фільм про революцію «Україна: прорив до демократії». Він у двох версіях — українській і англійській, і буде розповсюджений по всьому світі. Це ми зробили на свої кошти. Але під час революції виступає народний депутат і каже, що у Приходька є фірма бритоголових, він ходить по школах, виводить дітей першого-п’ятого класу і кладе їх під танки. Я навіть не знаю, як на це реагувати. Ви знаєте, я вважаю, що це боротьба не добра i зла, а старого покоління — яким за 60 — і нашого, кому близько 40-ка. Здається, Оскар Уайльд сказав, що дуже легко страждати й дуже важко щось створити. Вони весь час страждають, весь час їм хтось не дає знімати кіно. Але це неправда. На сьогодні дуже сприятлива ситуація для зйомок. Повірте, якщо є сценарій, то знімати і знайти гроші — не проблема.
— На кого ви конкретно подали в суд?
— Багато на кого. Наприклад, на такого режисера Савельєва — два позови. Він вже тричі не з’являвся на засідання, бо знає, що програє. Він сказав, що я — Геббельс, який спалив бібліотеку. А бібліотека відремонтована й на місці, і музей, і сад на місці. Ми подали в суд на Михайла Іллєнка, який теж розповсюджує про нас брехливі твердження. І ми подали на Танюка за ту інформацію, яку він розповсюдив під час революції на ТРК «Київ».
— А яке ви відшкодування вимагаєте?
— Якщо б було можна, то я б волів, щоб вони тиждень попідмітали кіностудію, гроші нам не треба.
— Що відбувається на студії зараз? Чи плануються якісь нові картини?
— Я змушений трохи пояснити. Кіно складається з багатьох складових, але є три найбільшi — творчі люди, люди, які фінансують, в даному випадку Мінкульт, а треті — ми, виробники. От є сценарій, його вибрали, дали на нього грошей, нам замовили. Ми знімаємо кіно, яке фінансується. Зараз же все зупинилося. Нам з Мінкульту жодної копійчини не прийшло з кінця вересня. Ми в жовтні отримали останній транш. Ми писали до всіх — дайте 11 млн., дали сім, що могли, зняли, деякий час ще знімали за свої гроші, але декілька проектів заморозили. Ми — кінофабрика, і не всі це розуміють. Ось у нас були гроші на цей рік на переоснащення кіностудії. Ми узгодили з Мінкультом і Мінекономіки, пройшли тендер, зробили замовлення за кордоном на цю техніку, сплатили аванс — сім із 16-ти мільярдів...
— Чи було засідання комітету з питань реформування кіновиробництва через Мінкультури?
— Не знаю, насправді таких засідань і таких обговорень не було. Є проекти нового закону про кіно, але вони абсолютно непрофесійні. Там нема навіть чого обговорювати. Хочеться, щоб у нас була система кіновиробництва, яка є у всьому світі. Вона перевірена десятиріччями, нащо робити все по-радянському? Але у нас з кіновиробництвом у міністерстві працюють за книжечкою з розпорядженнями, законами та іншими нормативами 1947—1954 років, працюють за схемою, яку придумав ще Сталін! Але цей комітет такими питаннями не займається, в них тільки одне важливе питання: зняти мене з тієї посади. І це трохи дивно…
— Можете назвати кількість проектів, що є в запуску на студії?
— На випуск у цьому році заплановано було вісім фільмів, практично завершені шість, а два не встигли, бо фінансування припинилося. Але ж студія ще виробляє надзвичайну кількість телефільмів, серіалів (понад десять), багато реклами, кліпів…
— До речі, зараз багато говорять про створення нової структури — Міністерства кінематографії. Як ви до цього ставитесь?
— Дуже прихильно. Тому що Мінкультури — прекрасна інституція, але кіно там трошки губиться. Кіно взагалі — дуже недооцінена в нас галузь. У Росії, скажімо, теж нема кінобізнесу, але вони знімають близько ста картин на рік. То не є бізнес, вони всі збиткові. Інколи перемагають на фестивалях. Цим самим роблять імідж своїй державі. У нас теж треба цим займатися. Кіновидовище — дуже сильна зброя для самоусвідомлення.
А ось думка протилежної сторони.
Лесь ТАНЮК, голова комітету з питань культури та духовності при Верховній Раді:
— Ну, по-перше, Приходько фантазує щодо того, що ніхто від нас жодного разу не був на студії. Ми провели виїзне засідання комітету на студії ще в червні минулого року, були присутні й депутати, й колектив студії. І саме колектив просив усунути Приходька. Серед причин такої вимоги називали й те, що він розігнав всі творчі цехи, знищив Театр кіноактора в буквальному сенсі; одним словом, його дії режисери й актори розцінюють як погром. Більше того, до Міністерства культури неодноразово зверталися з вимогою представити концепцію реорганізації студії. Ті концепції, що були озвучені, не дістали схвалення ані Спілки кінематографістів, ані студійців. Сам же Приходько реорганізацією студії займається, але — виходячи зі своїх смаків. А то, перепрошую, смаки «Довгоносиків».
З огляду на те, що зараз там відбувається — до Мінкультури надходили численні скарги, але міністерство просто самоусувалося від розгляду проблеми по суті. Так, тодішній замміністра пан Кохан стверджував, що студія — самостійна організація й Міністерство культури не має там впливу. Але на згаданих вже зборах виявилося, що в наглядову раду студії входять такі досить далекі від кінопроцесу персони, як депутат Сівкович або дружина Дмитра Табачника Тетяна Назарова. Особливий подив викликає присутність і поведінка Сівковича: він намагався там якось керувати, давати команди — але яке він відношення взагалі має до кіно? Тобто, як на мене, йдеться про банальний клановий розподіл потужної кіностудії!
Щодо позиції комітету, то ми вже двічі приймали рішення й відступати не збираємося — слухання з питань проблем кінематографа у Верховній Раді не будемо починати, доки не вирішиться проблема з керівництвом. Адже нагальних питань вистачає — яка доля може спіткати, наприклад, Одеську, Ялтинську кіностудії, яким загрожує остаточний розвал і незрозуміла приватизація?
Якщо ж казати про заяви Приходька щодо того, що він на когось подав у суд, то це — чистісінький піар. Бо судові процеси вже йдуть, і позови подані саме проти Приходька, проти його дій — зокрема від того ж директора Театру кіноактора, від режисерів… І ще один приходьківський міф — про заміну старих кадрів молодими. Перепрошую, але в тому списку, що він подав для слухань, молодих імен нема — хіба можна такими вважати режисерів ще радянської генерації на кшталт Муратова або Іллінського? І щодо порядку на студії — але ж там триває будівництво сторонніх будівель, там якась фірма збирається когось лікувати — але навряд чи кінематографістів. Побутує вже навіть така загрозлива теорія щодо виділення шести-семи гектарів за містом з подальшим переводом туди частини цехів — і автоматично тоді студія імені Довженка припиняє існування в тому вигляді, в якому вона ще є. Та що там і казати, якщо режисерів і акторів з ім’ям, заслужених людей просто виводять з території студії, пропускають лише за особливим списками, а Михайла Іллєнка не допускають навіть до засідань художньої ради? Головне ж, що нас турбує, — це ставка нинішнього керівництва не на український продукт, а на російське «мило» та рекламу, виробництвом яких переважно й зайнята студія зараз; гроші ж заробляються від експлуатації потужностей.
Отже, студії імені Довженка потрібно дійсно нове й молоде керівництво — молода людина, яка б ще до того не була сама кіновиробником. Але вирішення цього питання — вже не наша проблема.
