Життя українських акторів, які працюють у жанрі класичної музики, менш відоме звичайному слухачеві-глядачеві, ніж життя артистів естради. Та й самі актори-«класики» часто не прагнуть ділитися відвертостями, справедливо вважаючи, що справжнє мистецтво не потребує суєти і, тим більше, скандалів, які приносять популярність. Робота і зростання в майстерності для них важливіше за дешеву славу. Саме до таких типів особистості можна зарахувати молоду солістку Національного будинку органної і камерної музики, заслужену артистку України Марію Липинську.
Співачка — натура замкнута і стримана. До головних достоїнств її таланту належать тонкий музичний смак і чудовий голос, плюс ефектна сценічна зовнішність. Ймовірно, що все це й визначило життєвий вибір Марії, яка знайшла себе на камерній сцені.
— Мені здається, що я співала все життя — спочатку у ванній кімнаті, а потім перед люстром, а пізніше перед гостями — розповідає Марія Липинська. — Я із задоволенням слухала платівки з музичними казками: «Бременські музиканти», «Буратіно», «Мауглі», знаючи всі музичні партії героїв напам’ять, і уявляла, що це я виступаю на сцені. До речі, в той час Муслім Магомаєв був моїм улюбленим співаком.
У шість років я стала співати в хорі «Щедрик», яким керує Ірина Сабліна. Хор дав мені дуже багато в плані розвитку музичного слуху і смаку. Ми співали багато класики. А коли прийшов час обирати професію, то я вирішила стати акторкою. Але поміркувавши, все ж вибрала музику. Вирішила, що в музичному жанрі зможу себе виявити краще. Хоч до Національної музичної академії України я вступила з третьої спроби (тому після школи довелося попрацювати секретарем-друкаркою). Моїм педагогом у НМАУ була знаменита співачка Галина Туфтіна.
«ПРОЙТИ ГРАННЮ»
— На випускному іспиті я співала партію Кармен. Взаємовідносини Кармен і Хозе — зіткнення соціуму і особистості. Головна думка опери — це свобода особи. Кармен не чіпляється за почуття і не розмусолює його все життя, якщо зникла гострота. Я думаю, що в глибині душі багато які люди хотіли б пройти тією гранню, якою ходить Кармен. Саме тому так приваблює її магнетичний образ. А деякі слухачі самі не проти внутрішньо розкріпачитися. Чи перегукується це з моєю вдачею? Гадаю, що так. Мене важко змусити робити те, чого я не хочу. Так було завжди. Один час мені хотілося себе переламати, але виявилося, що бути такою, як усі, я не можу. Коли ставлю себе в якісь рамки, то відчуваю величезний дискомфорт...
З 1996 року я є солісткою Будинку органної і камерної музики, але нерідко співаю й на інших сценах. Дуже люблю Андріївську церкву, де виступала і з сольними концертами, і в дуеті з Людмилою Гармаш. В Андріївській церкві мені подобається атмосфера. Вона більш камерна, ніж у органній залі. Минулого сезону на сцені «Молодої опери» я заспівала Маддалену в «Ріголетто» Верді і Марту в «Фаусті» Гуно. Виступаю і на сцені Національної філармонії. Зараз готуюся співати в симфоніях Малера.
У виборі між камерною і оперною сценами свою роль для мене зіграв успіх на Конкурсі камерних виконавців «Янтарний соловей» у Калінінграді, де я отримала другу премію. Сьогодні я задоволена роботою в Органній залі. Але коли є можливість трохи змінити творчий профіль, я не відмовляюся.
«ВЕЗУЧІ І НЕВЕЗУЧІ СУКНІ»
В Органній залі я співаю різний репертуар. Нещодавно я підготувала і записала на компакт-диск програму з російськими старовинними романсами. Кожен романс це міні-історія — «Я полюбила», «Я все еще безумная люблю….». Люди уважно слухають ці мелодії, часом навіть плачуть... А класичну музику потрібно пропагувати, рекламувати. Я впевнена, що в неї свій слухач.
Для програм доводитися підбирати різні сукні, які я замовляю шити. Мені подобається фасон типу «рибки» — вгорі за фігурою, внизу розкльошений. Я не люблю кринолінів. Хоча це більш святковий стиль. Так, для програми сучасної музики віддаю перевагу суворій чорній сукні, а іноді прикрашаю її яскравою плямою (квіткою, брошкою, бантом). Для світової класики також одягаю суворе вбрання. У мене бувають «везучі» і «невезучі» сукні. Останні припадають пилом у шафі, а з «везучими» мені важко розлучитися.
...Я ніколи не шкодувала, що стала акторкою, співачкою, хоч як би важко мені було. Адже робота заповнює все наше життя, і як же тоді жити, якщо робота неулюблена. Свого часу мені довелося переконувати своїх рідних, що я буду співачкою, вони тоді були проти, але потім стали на мій бік і тепер допомагають: взяли на себе всі турботи про дитину. Синові Дмитру 7 років — активний, допитливий хлопчик. Захоплюється спортом, особливо дзюдо, а до музики я його не змушую. Я його виховую як слухача. Поки що не можу сказати, що він великий шанувальник серйозної музики, але син дуже пишається, що його мама — співачка!»
