Ми живемо у світі складених понять і визначень, часто невірних, а іноді відверто помилкових. Так трапилося і з поняттям «націоналізм». Ниці та безпринципні кремлівські ідеологи протягом семи десятиріч за допомогою наймогутнішої пропагандистської машини «перемелювали» наші мізки до потрібного їм стану — для засвоєння тоталітарного способу мислення, який вселяється цими «глашатаями». З подачі пануючої в СРСР ідеології поняття «націоналізм», починаючи з «Короткого політичного словника», шкільних підручників і «Великої радянської енциклопедії» та закінчуючи провінційними газетами, стало синонімом понять «нацизм» (тут і схожість звучання) «шовінізм», «фашизм». Схема примітивна і проста, а тому для люмпенізованого обивателя вельми зрозуміла: людину, яка любить свою націю, державу, тобто патріота, називають націоналістом, а націоналізм — за їхніми поняттями — це нацизм, фашизм. Як говориться, діагноз поставлено...
Один із великих публіцистів і філософів минулого століття Дмитро Донцов так говорив про це прагнення імперської ідеології: «Викликаючи з давнього минулого свої національно-традиційні сили, Москва старається одночасно опошлити наші найкращі традиції; традиції войовничості і володарювання, патріотизму старалася вона показати смішними, огидними і під ганебним клеймом шовінізму, фанатизму, ретроградства, відсталості» (Дм. Донцов, «Дух нашої давнини», Дрогобич, —1991).
Так що ж таке націоналізм?
«Спочатку слово націоналізм належало до англійської політичної термінології, де воно означало прагнення ірландців до автономії» («Енциклопедія Ефрона-Брокгауза», С.-Петербург, — 1897). Пізніше воно набуло значення більш широкого. Терміном «націоналізм» стали називати цілу ідеологію.
Ось як пише про націоналізм видатний філософ ХХ століття Микола Бердяєв: «Націоналізм є позитивне благо і цінність, як творче утвердження, розкриття індивідуального народного буття» (М. Бердяєв, «Доля Росії», М., — 1990. — С.93). Передбачаючи істинну суть інтернаціоналізму, М. Бердяєв ще в 1918 р. писав: «Денаціоналізація, просякнута ідеєю інтернаціональної Європи, інтернаціональної цивілізації інтернаціонального людства, є чиста порожнеча, небуття. Жоден народ не може розвиватися вбік, вростати в чужу дорогу і чуже зростання. Між моєю національністю і моїм людством не лежить ніякої «інтернаціональної Європи», «інтернаціональної цивілізації».
Ще В. Ленін, слід віддати йому належне, вгледів у націоналізмі непохитного противника здійснення своїх ідей і намірів установити в усьому світі єдину соціалістичну, а потім комуністичну систему. Зі властивою йому категоричністю він тут же розставив все по «своїх» місцях: «Буржуазний націоналізм і пролетарський інтернаціоналізм — ось два непримиренних ворожих лозунги, що відповідають двом великим класовим таборам». (В. Ленін, «ПЗТ», т. 24). Не будемо заперечувати «вождя світового пролетаріату». Історія вже поставила всі точки над «і». Те, що комуністи свої хвороби приписують іншим, властиво саме практиці їхньої інтернаціональної політики, яка вилилася в шовінізм, в етноцид стосовно цілих народів, у захоплення чужих територій, ніби в насмішку, названий звільненням.
ХХ століття, крім усіх епітетів, йому приписаних, стало століттям краху імперій і колоніальної системи. Звідси націоналізм як ідеологія, що грунтується на істинному патріотизмі, став ідеологією національно- визвольних рухів в усьому світі. Така історична роль і українського націоналізму. Але він, будучи ідеологією національно свідомої частини українського народу, чия мораль і духовність побудовані на принципах християнства і загальнолюдських цінностей нашої цивілізації, не замикається на своїх власних проблемах і цілях. Вже в преамбулі «Програми ОУН», прийнятій у листопаді 1943 року, проголошується: «Організація Українських Націоналістів бореться за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній державі, за повне право національних меншин розвивати свою власну за формою і за змістом національну культуру, за рівноправність усіх громадян України, незалежно від їх національностей, в державних і суспільних правах і обов’язках, за рівні права на працю, заробітну плату і відпочинок».
Українські націоналісти розуміли, що з тоталітарною імперією не буде покінчено доти, поки хоч один народ, хоч одна нація буде в її смертельних обіймах і живитиме її організм. Тому українськими націоналістами восени 1943 року було ініційовано і створено антибільшовистський Блок Народів (АБН), який об’єднав представників поневолених комуністичними режимами народів, що піднялися на боротьбу. Тоді в складі Української Повстанської Армії (УПА) пліч-о-пліч з українськими повстанцями боролися проти націонал-соціалістичної Німеччини і більшовицького СРСР представники інших національностей. Ось чому комуністична імперія так боялася українського націоналізму і в очах простих людей робила його жупелом і осереддям всієї золи. Вона бачила в зростанні національно-визвольних рухів свій невідворотний кінець. Цього разу вона не помилилася — Радянський Союз упав.
І зараз дбайливці радянської тоталітарної імперії, рятуючи своє реноме, підкидають нам версію, що, мовляв, «велику країну розвалили «біловезькі каїни» — Єльцин і Кравчук із Шушкевичем». Ще б пак! Немов про крах СРСР, знайомий нам із шкільних років письменник Денис Фонвізін, автор «Недоростка», ще в дев’ятнадцятому столітті писав: «Зненацька всі прагнуть розірвати пута нестерпного поневолення. І тоді що є держава? Колос, який тримався ланцюгами. Ланцюги розриваються, колос падає і сам собою руйнується» (Д. Фонвізін, «Твори», —1992).
Зі спадщини минулого найбільш живучим виявилося упередження, сфабриковане ще в надрах берієвського НКВД і поширюване до цього дня колишніми чекістами-карателями: «Бандерівці вбивали наших людей». Ось текст однієї з листівок тих років: «Червоноармійці! Українські повстанці не борються проти Вас, а лише проти НКВД, НКГБ, сталінських агентів із партії та адміністрації! Хай живе свобода народам і людині!» (Л. Шанковський, «Історія Українського війська). Потрібно сказати, що воїни УПА, якi відрізнялися не тільки дисципліною, а й високими морально-етичними якостями, неухильно дотримувалися цих принципів. Для того, щоб позбавити українських повстанців підтримки свого ж народу, вже в повоєнний час над мирним населенням «під виглядом бандерівців коїли терор агенти НКВД». («Високий замок» від 12.11.1991 р.). Такі факти розправ над мирним населенням перевдягнутими у повстанців чекістами підтверджено свідченнями свідків, а також зізнаннями окремих злочинців, які розкаялися в старості і проживають у тих краях. У доповідній записці на ім’я першого секретаря ЦК КП(б)У Микити Хрущова про такі провокації пише військовий прокурор військ МВС Кошарський ще в лютому 1949 р. («Флот України» від 20.03.1993 р.). Як бачите, неспроможною виявилася і ця брехня.
Ще українських націоналістів звинувачують в зраді «нашому спільному слов’янському корінню», в «самостійництві», «сепаратизмі». На цей рахунок послухаємо людину, яку в любові до України та ненависті до Росії не запідозриш. Борис Савінков, політичний діяч, військовий міністр у Тимчасовому уряді О. Керенського в 1917 р., а до того організатор багатьох терористичних актів дореволюційного часу, один із керівників антибільшовицьких заколотів, російський письменник, патріот, мужня і чесна людина писав: «Якби я був українцем, якби я бачив у Москві завжди і при всіх режимах одне і те ж невизнання моєї свободи, одне і те ж заперечення моїх природних прав, я б, звичайно, відділився від Російської держави, я б, звичайно, став самостійником».
Українських націоналістів також звинувачують в русофобії. В статті О. Горнового «Наше ставлення до російського народу», опублікованiй в «Літописі Української Повстанської Армії», говориться: «Наше ставлення до російського народу нічим не відрізняється від нашого ставлення до всіх інших народів. Воно виходить з основних наших ідейно-політичних принципів: Воля народу! Воля людині! Ми хочемо будувати своє життя в нашій самостійній державі в тісній співпраці з усіма народами».
Ось як визначив Третій Надзвичайний Великий збір ОУН своє ставлення до Росії та її народу, як говориться, в найближчому майбутньому: «ОУН вважає, що Російська держава має знаходитися в межах етнографічних кордонів російського народу. З російським народом, який не виступатиме проти національно-визвольної боротьби українського народу, з російським народом, який не відстоює імперіалізму, бореться за знищення своїх імперіалістичних клік, — із таким народом російським ми прагнемо тісно співпрацювати і сьогодні, і в майбутньому».
На закінчення процитуємо слова нашого сучасника, поета, і виконавця власних пісень Булата Окуджави: «Націоналізм — це не погано. Шовінізм — це страшно, а пристрасть до своєї національної культури, до своєї крові — що ж, на здоров’я, і в цивілізованому суспільстві такої проблеми взагалі немає. А у нас на проблему перетворюється все» («Собеседник», М., січень 1992).
Ось такі правда і брехня про український націоналізм.
