У другій інавгураційній промові президент Джордж Буш виклав амбіційне бачення ролі Америки в боротьбі за свободу в усьому світі, породивши безліч припущень щодо зовнішньополітичного курсу США на найближчі чотири роки. Отже, ідеї, викладені в промові Буша, заслуговують серйозного розгляду.
«Політикою Сполучених Штатів є сприяння розвитку демократичних рухів і інститутів у всіх країнах і культурах, — заявив Буш, — а її кінцевою метою — викорінювання тиранії в усьому світі». Даниною дипломатії є твердження, що виконання цієї місії вимагає «здебільшого не силових методів, хоча ми захищатимемо наших друзів і себе силою зброї там, де це необхідно». Буш також визнає, що нав’язати людям свободу ззовні неможливо. Він вважає, що «свобода, за своєю природою, повинна вибиратися й оберігатися громадянами та забезпечуватися владою закону і захистом меншин».
І, нарешті, в ній є й визнання відмінностей, оскільки, «коли душа нації, нарешті, починає говорити, виникаючі інститути можуть відображати звичаї та традиції, відмінні від наших власних. Америка не нав’язуватиме свого стилю правління тим, хто цього не бажає. Нашою метою є допомогти іншим народам знайти свій власний голос, здобути свободу й обрати власний шлях».
Я погоджуюсь із цією метою та присвятив її досягненню останні п’ятнадцять років свого життя і кілька мільярдів доларів із моїх статків. Проте я категорично не згоден з адміністрацією Буша. Річ не лише у величезному розриві між офіційними словами та реальними діями, мені здається, що слова іноді суперечать діям на зразок оруеллівської демагогії.
Оголосивши війну тероризму, Буш використав її для вторгнення до Іраку. Коли не було виявлено жодних зв’язків між Іраком і «Аль-Каїдою» та не знайдено зброї масового знищення, він заявив, що метою вторгнення до Іраку було встановлення демократії. Сьогодні вибори в Іраку можуть перерости в громадянську війну між шиїтсько-курдським урядом і сунітськими бунтівниками.
В Іраку та за його межами слова Буша «свобода переможе» багато хто інтерпретує, як «перемога буде на боці Америки». Це поставило під сумнів мотиви американців і позбавило США морального авторитету, яким вони колись володіли, для втручання у внутрішні справи інших країн. Якщо, наприклад, Америка запропонує підтримати іранських студентів, які щиро борються за свободу у своїй країні, підтримка США сьогодні, швидше за все, наразить їх на небезпеку внаслідок посилення прихильників наявного режиму.
Щоб пояснити, що є неправильним у новій доктрині Буша, мені доведеться звернутися до концепції відкритого суспільства. Я керуюся цією концепцією у своїй справі поширення свободи на весь світ. Усю роботу здійснюють фонди на місцях, очолювані громадянами, які розуміють межі можливого у своїх країнах. Іноді, коли репресивний режим виганяє наш фонд із країни, як це сталося в Білорусі й Узбекистані, ми діємо ззовні.
Парадоксально, але найуспішніше відкрите суспільство у світі — США — не розуміє основних принципів відкритого суспільства; більш того, нинішнє американське керівництво активно зневажає їх. Концепція відкритого суспільства грунтується на визнанні, що ніхто не може бути носієм абсолютної правди. Претензії на це призводять до репресій. Одним словом, усі ми можемо помилятися.
Саме таку можливість Буш відмовляється визнати, і це його небажання викликає симпатії більшої частини американського суспільства. Інша така сама значна частина суспільства шокована. Це призвело не тільки до глибокого розділення американського суспільства, а й до розбіжностей між США та більшістю країн світу, які вважають нашу політику деспотичною. Президент Буш вбачає у своєму переобранні схвалення цієї політики, що лише зміцнює його спотворений світогляд. «Момент відповідальності» минув, вважає він і виявляє готовність боротися з тиранією у всьому світі згідно зі своїми принципами.
Але не можна забувати головний процес, що лежить в основі відкритого суспільства, від якого США відмовилися на вісімнадцять місяців після 11 вересня 2001 року. Відсутність самокритики — це те, що завело Америку в іракське «болото». Розуміння концепції відкритого суспільства вимагає відмінності між поширенням свободи та демократії і захистом американських цінностей та інтересів. Якщо головною метою є свобода і демократія, її можна досягнути лише з допомогою посилення міжнародного права й міжнародних інститутів.
Буш має слушність, стверджуючи, що репресивні режими більше не можуть ховатися під прикриттям суверенітету: те, що відбувається в тираніях і державах, які «не відбулися», становить величезний інтерес для іншого світу. Але втручання у внутрішні справи іншої держави має бути обгрунтованим, що потребує чітко встановлених правил.
На Америці як домінуючій світовій державі лежить особлива відповідальність зайняти лідируючі позиції в питаннях міжнародної співпраці. Америка не може робити, що хоче, як продемонстрували невдачі в Іраку, але водночас мало чого можна досягнути в рамках міжнародної співпраці без керівної ролі США або, принаймні, їхньої активної участі. Лише засвоївши це, можна мати прогрес на шляху до досягнення благородних цілей, проголошених Джорджем Бушем.
Джордж СОРОС — президент правління Фонду Сороса та голова iнституту «Відкрите суспільство».
