Про нас

Інавгурація Віктора Ющенка стала вельми значущою подією як для його виснажених співвітчизників, так і для сусідніх держав... Західні сусіди України сподіваються, що тепер одна з найбільших країн у Європі зможе спекатися репутації авторитарної держави тіньових угод і втрачених можливостей та допоможе демократичним цінностям і нормам поширитися на сотні миль на схід... Тепер у Ющенка два завдання, й обидва неймовірно складні. По-перше, він повинен звернутися до російськомовної східної України, яка переважною більшістю голосувала за його суперника Віктора Януковича та його промосковську позицію... По- друге, він повинен переконати розсердженого та ображеного президента Путіна, що Україна... не повернеться спиною до свого гігантського сусіда... Російський лідер припустився політичної помилки, підтримуючи Віктора Януковича в незграбній спробі вплинути на вибори... На Путіна впала частина ганьби людини, яка намагалася виграти нечесним шляхом... Росії нікого винуватити, крім себе, якщо вона почувається скривдженою. Путiн дедалі більше й більше схиляється до старих радянських поглядів на взаємовідносини iз Заходом як на антагоністичні... Але становище Росії в колишніх республіках постраждало лише через те, що вона надавала підтримку місцевим корумпованим політикам. Те, що Грузія й Україна стали більш відкритими та демократичними державами, аж ніяк не має суперечити продовженню їхніх тісних зв’язків із Росією.

У 1991 році разом із Радянським Союзом розпалася багатонаціональна спільність, перестала існувати «радянська людина» (як її називали радянські пропагандисти). Відтоді не з’явилося нічого йому на заміну. Але це в Росії — бо в більшості інших радянських республік, так само, як і на останніх виборах в Україні, «радянська людина», яка раніше перебувала в маразмі, стала свідомим членом нової національної спільності. Обираючи Ющенка, українці обрали президента — менеджера, найнятого для управління країною, — як у західних демократіях. Його оцінюватимуть, критикуватимуть, оберуть на другий строк або примусять подати у відставку. В Україні вирішувати долю держави та людей, які нею управляють, починають громадяни, котрі усвідомлюють свої права й обов’язки, об’єднані спільною метою.

Хоча після виборів повсякденне життя в Україні навряд чи в чомусь змінилося, надії на майбутнє дуже високі. Час революції, крім усього іншого, був святом слів. На київському майданi Незалежності прозвучало багато обіцянок як українських політиків, так і європейських гостей. Виконати всі ці обіцянки буде важко. Боюся, що революційна ейфорія триватиме недовго. Передвиборна кампанія та три тури голосування показали глибокий розкол в українському суспільстві... Є безліч українців, приблизно 12,8 мільйона осіб, які виступають проти Віктора Ющенка та його команди. Проте їхнє рішення не обов’язково має означати, що вони відвертаються від Заходу. Їхнє рішення було породжене страхами, які розпалював і використовував у своїй кампанії колишній прем’єр-міністр Віктор Янукович. Нова влада в жодному разі не може ігнорувати цих людей. Не може їх ігнорувати і Євросоюз... Щоб залікувати нанесені рани й зміцнити демократію в Україні, для Ющенка важливо зберегти свою вірність демократичним принципам. А для цього він повинен забезпечити базу для існування та реального функціонування опозиції. Як Євросоюз повинен відреагувати на результати виборів і на проблеми, що чекають попереду? Він має підтримати спрямування нової української влади до Європи. З цією метою, в рамках загальної стратегії відносин із даною країною, ЄС повинен запропонувати Україні перспективу вступу до своїх рядів. Очевидно, що процес цей буде нелегким і нешвидким, проте двері для вступу України до ЄС повинні бути відчинені. Співпраця Євросоюзу й України має переступити за рамки Плану дій... Якщо Євросоюз не погодиться на проведення нової політики стосовно України, перемоги та досягнення оранжевої революції швидко потьмяніють...

Схоже, провал політики в Україні так нічого і не навчив російське керівництво. Абсолютно очевидно, що дрібні інтриги можуть на тривалий час стати не просто фоном, а головним змістом міждержавних відносин і при вирішенні найважливіших питань російська сторона виходитиме з одномоментних кон’юнктурних міркувань, продиктованих уявленнями вищих чиновників про імперську місію Росії на просторах СНД. Тільки, напевно, Ющенко в цій виставі не захоче брати участі. А отже, кожна спроба Москви продемонструвати амбіції завжди обертатиметься одним і тим самим — черговим приниженням.

Для того, щоб порозумітися з президентом України та його урядом, є всі дані. Це і традиційні економічні зв’язки між двома країнами. І транзитний статус України для російського ПЕКу, що дозволяє розвивати співпрацю на взаємовигідній основі. І цілком реальні інтереси, які російські компанії мають в Україні... Саме економіка, а не політика повинна домінувати в двосторонніх відносинах... Зрозуміло, що в період президентства Ющенка Україна тяжітиме до Заходу, але багато в чому від Росії залежить, наскільки це тяжіння носитиме односпрямований характер. В оточенні Ющенка є, звісно, запеклі «западенці». Є серед переможців і реально мислячі політики й адміністратори, які розуміють важливість російського чинника для своєї країни. З ними треба розвивати (а частіше налагоджувати наново) позитивні контакти. Водночас цілком очевидно, що треба підтримувати зв’язки й із традиційно проросійськими політиками українського сходу, а також із канонічною Православною церквою УПЦ МП... Найголовніше — Росії треба звикати до сприйняття України як незалежної держави, а не географічного поняття, такої собі території, що рано чи пізно повинна повернутися в російські межі. Причому звикати поважати нашого сусіда не на словах, а на ділі.

Українську громадськість цікавить головним чином одне запитання: кого Ющенко запропонує парламенту на посаду прем’єр-міністра? Якщо спитати людей із вулиці в Києві та на заході країни, то відповіді досить одностайні: це має бути Юлія Тимошенко... Але в цієї жінки-мультимільйонера з часів її діяльності в економічній сфері та роботи заступником прем’єр-міністра в країні залишилися багато ворогів. Подейкують, Москва, де стосовно Тимошенко порушено справу із обвинувачення в корупції, навіть дала зрозуміти, що відкличе посла з Києва, якщо Тимошенко стане главою уряду. Набагато менш проблематичним для Ющенка було б призначення голови Соціалістичної партії Олександра Мороза. Він мав би підтримку виборців на сході та на заході країни... Проте соціаліст є представником старої гвардії й мало відповідав би концепції Ющенка про початок нового життя з нуля. Амбіції претендувати на головну посаду в уряді має також колишній прем’єр Анатолій Кінах... Проте найкращі карти, схоже, має 39-річний Петро Порошенко. Цей «олігарх» у команді Ющенка користується великою повагою як у парламенту, так і в бізнесу. Порошенко — людина енергійна, розумна, добре розмовляє англійською. Але його противники висловлюють побоювання, що його призначення суперечитиме ідеї розділення політики та бізнесу, яку проголосив Ющенко. Є й п’ятий варіант: висунути «технічного» кандидата. Деякі імена вже мигтять: голова виборчої кампанії Ющенка Олександр Зінченко та керівник апарату Ющенка Олег Рибачук. Вони могли б покласти край боротьбі «важкоатлетів» і запобігти розколу табору Ющенка.