Початок читайте «День», №4
Після смерті Богдана Хмельницького та проголошення гетьманом Івана Виговського (спочатку тимчасовим, поки Юрій Хмельницький не досягне повноліття, а згодом, 11 жовтня 1657 р., на раді в Корсуні й повноправним) Павло Тетеря продовжував відігравати помітну роль у політичному житті Української держави. Часто він згадувався як друга особа в державі. Практично не відбувалося жодних важливих дипломатичних зустрічей і переговорів, на яких би поряд із гетьманом не був присутній переяславський полковник. Тож не випадково одним із творців відомої Гадяцької угоди був саме Тетеря. Протягом весни 1658 р. він провів декілька зустрічей у Межиріччі, що на Волині, з представником Речі Посполитої С.Бенєвським. 5 липня 1658 р. ними було підписано документ — проект майбутнього договору, який увійшов в історію під назвою «Пункти Тетері». Саме цей документ і ліг в основу українсько-польської угоди, яка була схвалена 6 вересня 1658 р. на козацькій раді в Липовій Долині поблизу Гадяча. Саме переяславському полковнику довелося переконувати козаків піти на прийняття цього пакту. Знаменитими стали його слова, проголошені в той момент: «...покірне телятко дві матки ссе».
Навесні 1659 р. П.Тетеря вирушив у складі української делегації до Варшави на сейм, де його було нобілітовано в шляхетський стан. З цього часу він залишився при королівському дворі як головний експерт з українських справ. Можливо, це був продуманий крок у підготовці свого майбутнього сходження на вищий щабель державної влади в козацькій Україні. Адже де ще можна було краще продемонструвати свою прихильність та надійність, як не при королівському дворі? При цьому, перебуваючи у Варшаві, Тетеря міг залишатися в курсі всіх найважливіших подій в Україні. Чуднівські події жовтня 1660 р., коли вектор зовнішньої політики українського уряду знову різко повернув у бік Польщі, створили сприятливі умови для повернення П.Тетері до активної діяльності у Війську Запорозькому. За сприяння представника Речі Посполитої С.Бенєвського 11 листопада 1660 р. на раді в Корсуні П.Тетерю було призначено на посаду генерального писаря. Йому фактично доручався контроль за діями молодого Хмельниченка, що стало проявом неабиякої довіри до нього з боку козацтва. Виступаючи перед козаками, П.Тетеря акцентував увагу на планах Москви щодо України й постарався змалювати ті негативні наслідки, до яких може призвести союз із Росією. Завдяки своїм ораторським здібностям, він справив настільки сильне враження на козаків, що останні в щирому захопленні вигукнули: «Не дай нам, Боже, думати про царя, ні про бунти!» «Пане писарю! — говорили вони, — будь милостивим, учи гетьмана розуму, адже він молодий ще! Доручаємо його тобі, доручаємо тобі жінок, дітей, майно наше».
Цю посаду П.Тетеря обіймав недовго. Наприкінці листопада 1660 р. він виїхав до Варшави й понад рік пробув при королівському дворі. Маючи досвід, коли після першого свого перебування у Варшаві він спромігся обійняти впливову посаду генерального писаря, Тетеря на цей раз вирішив безпосередньо позмагатися за гетьманську булаву. Королівська служба мала слугувати черговим «трампліном» для цього. З цією метою мали бути використані слабкість позицій молодого й нерішучого Ю.Хмельницького та підтримка польського уряду. Йому блискуче вдалося здійснити свій план. Майбутній гетьман зміг переконати Яна Казимира у тому, що є людиною, цілком вірною Речі Посполитій.
У лютому 1662 р. П.Тетеря відправився в Україну із королівським дорученням. Він мусив з’ясувати політичну ситуацію, вияснити причини заворушень серед козаків та суть взаємовідносин гетьмана з кримським ханом. Про вплив П.Тетері на Ю.Хмельницького говорить той факт, що, прибувши в другій половині березня до Чигирина, він зміг переконати гетьмана відмінити раніше виданий універсал про усунення польських старост і державців із королівських і шляхетських маєтків в Україні. Головним аргументом Тетері було, очевидно, те, що такий гетьманський універсал міг викликати серйозні ускладнення між Україною й Річчю Посполитою і спричинив би вкрай негативні наслідки для Української держави за умови наростання суспільно-політичної кризи. Можливо, саме за порадою П.Тетері в новому гетьманському універсалі зазначалося, що вимога королівського уряду буде виконана лише після обіцянки короля щодо збереження дії Гадяцької й Слободищенської угод у відносинах України й Речі Посполитої. Саме Гадяцькі статті, одним із творців яких був Тетеря, і були тією схемою, реального втілення якої у відносинах України з Польщею він прагнув домогтися у своїй майбутній політичній діяльності. Тож на осінь 1662 р., як польський урядовий експерт з українських справ і представник короля при гетьманському дворі П.Тетеря опинився в епіцентрі політичного життя в козацькій Україні. Його листи до Варшави дають змогу оцінити тогочасну ситуацію в державі. Так, в одному із них до короля від 13 вересня 1662 р. він, вказуючи на неспроможність Ю. Хмельницького контролювати ситуацію в Україні, писав: «...тут я знаходжу безлад, бо гетьман хоча людина благонамірена й старанна, але військо його не слухає». Це усвідомлював і сам гетьман. Уже 17 жовтня 1662 р. Г.Лісницький привіз до Варшави листа Ю.Хмельницького з проханням дозволити йому скласти повноваження гетьмана. Тож фактично маємо підстави стверджувати, що на жовтень 1662 р. Ю.Хмельницький самоусунувся (або, можливо, до цього приклав руку Тетеря) від вирішення державних справ. Реальна влада опинилася у його досвідченого родича, який, крім того, мав відповідні повноваження з боку польського короля.
Одним із напрямків, куди були спрямовані зусилля П.Тетері, було намагання якимось чином обмежити свавілля кримських загонів на українських землях. На його думку, саме татари виступали одним з найбільш дестабілізуючих факторів, який негативно впливав на настрої в українському суспільстві, а неспроможність Ю.Хмельницького захистити населення від сваволі орди й була однією з основних причин втрати його авторитету. У межах повноважень королівського представника Тетеря, починаючи з вересня 1662 р., неодноразово в листах до Варшави вказував на антиукраїнські і антипольські дії татар, які «...собі на утримання назначили цілі міста та повіти, чинячи розбій, грабуючи та вбиваючи людей». Навіть у самому Тетері визрівала думка відправитись із військом на захист Полісся від орди. А в листі від 20 листопада 1662 р. він повідомляв про рішення татар залишитися на зимівлю в Україні, чого раніше ніколи не бувало, і що в нього (саме в нього, Тетері, а не у гетьмана. — В.Г. ) немає засобів протистояти цьому. Також восени 1662 р. майбутній гетьман прагнув залучити на свій бік впливових представників козацької старшини, шляхти та духовенства, діючи де обіцянками, а де й прямим підкупом. Але можна припустити, що в даній ситуації вплив на позицію козацтва міг мати й той факт, що майбутній гетьман належав, за визначенням Я.Дашкевича, до «клану Хмельницького» як хрещеник Богдана та чоловік його доньки. Очевидно, що про діяльність П.Тетері у справі підготовки грунту для офіційного його обрання гетьманом довідалися у Варшаві, на що Тетеря зреагував цілком дипломатично. Він заявив, що незважаючи на бажання багатьох полковників бачити саме його на гетьманській посаді, не намагається завчасно схилити на свою сторону козаків, бо вважає, що в результаті таких дій можна взагалі втратити довіру в середовищі козацтва. Проте, на нашу думку, головним чинником, що дозволив П.Тетері досягти гетьманства, заручившись підтримкою більшості правобережного козацтва, була ідея ліквідації розколу козацької України. Офіційне обрання гетьмана відбулося на раді в Чигирині 1—2 січня 1663 р. Згідно з інформацією, яку подає у своєму листі від 26 грудня 1662 р. польський резидент Я.Свідерський, основними претендентами на гетьманство ви-ступили Г.Гуляницький, М.Ханенко, П.Дорошенко і П.Тетеря. Останній на сто відсотків використав ситуацію напередодні гетьманської елекції й зміг заручитися підтримкою не тільки Польщі, а й Криму. Так, перед самим обранням він особисто їздив до татарського солтана з пропозицією, щоб той направив свого представника на козацьку раду, хоча незадовго до цього виступав проти присутності татар в Україні. Це яскраво характеризує здатність Тетері до політичного маневру та його талант знайти шлях для досягнення мети. Очевидно, він змушений був дещо пообіцяти кримському керівництву, що дозволило останньому розраховувати на співпрацю з боку майбутнього українського гетьмана.
Боротьба розгорілася між двома основними претендентами — Г.Гуляницьким та П.Тетерею — й завершилася перемогою останнього, якого благословив на гетьманство сам митрополит київський Діонісій Балабан. Своє обрання на раді Тетеря зміг обставити таким чином, що як у Польщі, так і в Криму вважали, що саме вони посадили Тетерю гетьманом. Така ситуація повністю влаштовувала гетьмана, який і надалі не збирався явно демонструвати прихильність до когось одного із сусідів, — згадаймо його відому фразу: «Покірне телятко дві матки ссе».
