«Якщо жереб паде на мою голову...»

Поряд з усталеною думкою, що гетьманування одного з наступників Богдана Хмельницького Павла Тетері тривало з 1663 по 1665 роки, існує гіпотеза, що останній офіційно отримав булаву вже в жовтні 1662 р., коли Юрій, син Богдана, відійшов від виконання гетьманських обов’язків. Ця гіпотеза грунтується насамперед на тексті листа запорожців до П.Тетері, датованому 15 листопада 1662 р., де він недвозначно називається гетьманом. Також у тексті літопису Самійла Величка знаходимо інформацію, що в середині жовтня 1662 р. «...Павло Тетеря скликав у Чигирині з чигиринською старшиною тогобічних полковників, сотників та немало черні й учинив раду і гетьманську елекцію». Подібні дані знаходимо й у літописі Якова Лизогуба, й у літописі православного шляхтича Й. Єрлича. Проте слід зазначити, що лист запорожців (текст якого зберігся лише у варіанті, наведеному С. Величком) та свідчення літописців не можуть бути достатнім доказом того, що восени 1662 р. дійсно гетьманом стає Тетеря (можлива помилка в датуванні, можливо, самі запорожці не володіли достовірними даними). Але сам факт наявності такої інформації вказує, що в цей час в українському суспільстві вже поширювалися чутки про зречення Ю.Хмельницького. Воно стало лише питанням часу.

Сам же П. Тетеря в тогочасних листах до Варшави категорично заперечував свою причетність до гетьманської булави, хоча повсякчас наголошував на неспроможності Ю.Хмельницького керувати Україною. Так, 20 жовтня 1662 р. він писав: «...козаки бачать, що нема за кого триматися, по тій причині, що пан гетьман часто заявляв, що він не дорожить гетьманством, якого він не бажає (а між тим і не складає з себе)». Тоді ж Тетеря зазначав, що «...військо не бажає більше залишатися під його керівництвом і не бажає йому коритися». Щоб відкинути від себе будь-яку підозру у прагненні влади, Тетеря наголошував: «Я всіма силами стараюсь відмовити його від подібних намірів (скласти повноваження гетьмана. — В.Г.) і раджу йому залишатися на цій посаді до тих пір, поки справи в Україні не перейдуть у більш спокійний стан», — а також: «...я показую явно, що не домагаюсь цього возвеличення, утримуючи на ньому його милість пана гетьмана». Проте поряд із запереченнями власних видів на булаву П.Тетеря дипломатично натякав, що «...якщо цей жереб паде на мою голову і якщо король і республіка буде потребувати моїх послуг, то я прийму його зі всією доброзичливістю».

Інтенсивне листування між Тетерею та королівським двором і відсутність листів, підписаних самим Ю.Хмельницьким, дають підстави стверджувати, що вже восени 1662 р. в ситуації, коли офіційно гетьманом залишався Юрій Хмельницький, фактично вся влада перейшла до Павла Тетері. «Весь тягар праці ліг на мої плечі», — писав він в одному з листів. Очевидно, проміжок часу з жовтня 1662 р. по січень 1663 р., до офіційного зайняття посади гетьмана, можна кваліфікувати як період «тіньового» гетьманства Тетері. Вірогідно, в цей час він активно займався виробленням політичного курсу свого майбутнього уряду й не бажав завчасно розкривати карти. Хитрий і честолюбний Тетеря був схильний проводити значно самостійнішу політику, ніж та, яку передбачав для українського гетьмана польський уряд і яку він демонстрував у листах до короля. Тому саме в цей час він, очевидно, аналізував можливості політики балансування між трьома найвпливовішими силами Східної Європи: Польщею, Кримським ханством та Росією. Спроби її реалізації виявилися вже в перші місяці його офіційного гетьманства.

Слід сказати, що Павло Тетеря на початок 60-х рр. XVII ст. не був новачком у політичному житті козацької України. Опинившись у козацькому війську з початком національно-визвольної війни, Тетеря спромігся здійснити досить стрімку кар’єру. Цьому сприяли такі фактори, як його освіченість та особисті якості, серед яких особливе місце займав дипломатичний хист. Певну роль відіграли і його родинні стосунки з гетьманом Богданом Хмельницьким, якому він був похресником.

Так, розпочавши свою державну діяльність на посаді переяславського полкового писаря, Тетеря одразу став фактично «заступником» генерального писаря. 4 березня 1651 р. під час перебування в Чигирині московський воєвода Л.Лопухін називав його другим писарем після І.Виговського. Тож не дивно, що гетьман активно використовував його для виконання різноманітних як дипломатичних, так і військових місій. Так, вже у вересні 1649 р. П.Тетеря згадувався як керівник українського посольства до Д’єрдя II Ракоці, що мало обговорити питання взаємовідносин Війська Запорозького і Трансільванії. Весною 1651 р. він разом з військовим осавулом Демком Михайловичем очолив українське військо, яке було відправлене гетьманом під Кам’янець–Подільський. Улітку 1652 р. переяславський писар, очевидно, як людина, достатньо знайома з молдавськими справами, потрапив до складу посольства, яке супроводжувало Тимоша Хмельницького в його подорожі до Ясс для одруження з донькою молдавського господаря Василя Лупу Розандою.

3 липня 1653 р. П.Тетеря займав посаду переяславського полковника, хоча при цьому продовжував виконувати обов’язки «заступника генерального писаря». Слід сказати, що посада переяславського полковника була особливою у загальній владній структурі Війська Запорозького. За словами самого П.Тетері, як було зазначено в розмові з патріархом Макарієм влітку 1654 р., юрисдикція переяславського полковника поширювалася на дев’ять міст і понад 500 сіл і містечок. Під його началом перебувало 40 тис. вояків, а в разі необхідності Тетеря міг зорганізувати й 100-тисячне військо. Тож як керівник однієї з найбільших адміністративних одиниць Української держави Тетеря мав неабиякий вплив. Недарма саме Переяслав став містом, з яким було пов’язане підписання відомої угоди з Московською державою у 1654 р. Зокрема, саме в цей момент вкотре проявилася висока довіра до полковника з боку Б.Хмельницького. Так, на першу свою зустріч з московськими послами, 7 січня 1654 р., Б.Хмельницький вирушив у супроводі двох осіб — І.Виговського та П.Тетері. А у лютому — березні 1654 р. переяславський полковник разом з генеральним суддею С.Богдановичем-Зарудним очолив українське посольство для завершення переговорів про умови прийняття царської протекції та підписання відомих Березневих статей. Переговори були надзвичайно складними й проходили за постійного тиску з боку царського уряду, статті постійно поверталися українським послам з поправками. Тому саме призначення Тетері керівником делегації говорить про визнання українським керівництвом його дипломатичних здібностей та вміння виходити зі складних ситуацій, а головне — про відданість ідеям Б.Хмельницького.

Після повернення з Москви П.Тетеря й надалі використовувався гетьманом у ролі дипломата. Так, у серпні 1654 р. він вирушив у Кам’янку, що біля Чорного лісу, для зустрічі з татарськими мурзами. Стосовно цього слід зазначити, що після підписання московсько- української угоди стосунки між Чигирином і Бахчисараєм стали надзвичайно напруженими, назрівало утворення загрозливої для України польсько-кримської коаліції. Тому промовистим є той факт, що місія переговорів з татарами була доручена знову ж таки Тетері. За даними І.Виговського й самого Тетері, переговори пройшли достатньо успішно, й українській делегації вдалося переконати представників Криму у відсутності загрози їм з боку новоутвореного союзу Москви й козацької України. А в серпні — вересні 1654 р. Тетеря взяв участь у переговорах гетьмана з московським послом Іваном Ржевським.

У жовтні 1655 р. Тетеря зі своїм полком брав участь у облозі Львова. Саме йому гетьман доручив вести переговори з представниками львівського магістрату про здачу міста. У цьому епізоді слід виділити кілька моментів. По-перше, П.Тетеря спілкувався із львів’янами латиною, що викликало гостре обурення московських воєвод, які залишалися поза розумінням змісту переговорів. По-друге, в самій розмові, передаючи представнику Львова Криштофу Гродзинському вимоги Хмельницького здатися й присягнути на вірність московському царю, Тетеря «...таємно повідомив одного із львівських міщан, щоб ті залишалися зі своїми намірами, тобто не піддавалися». Можна подумати, що переяславський полковник діяв всупереч інтересам гетьмана. Але хід тогочасних політичних подій вказує на те, що восени 1655 р. окреслилося гостре невдоволення Б.Хмельницького діями московських воєвод і зокрема тим фактом, що всі міста, які здобувалися союзними військами, вважалися здобутком царя й мусили йому присягати. Тому сам гетьман не був зацікавлений і у взятті Львова. Відтак позицію П.Тетері можна розцінити як реалізацію певних гетьманських задумів.

Влітку 1656 р. П.Тетеря фігурує серед осіб, на плечі яких було покладено реалізацію політики Хмельницького стосовно білоруських земель. Зокрема, він разом з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким очолив чималий козацький корпус, направлений гетьманом до Білорусі. А в жовтні 1656 р. разом з І.Виговським переяславський полковник уже вів переговори з трансільванською делегацією. На липень 1657 р. Павло Тетеря знову очолив українське посольство в Москву, метою якого було підтвердження принципів взаємовідносин між Росією й Військом Запорозьким, вироблених у січні — березні 1654 р.