Комісія «Блакитної стрічки» (один із кандидатів ні до чого, це колір прапору ООН), створена за сприяння ООН, сформулювала соціально-економічне замовлення новому Президенту України. На конференції провідних економістів країни комісія, співголовами якої є відомий український економіст Олександр Пасхавер і директор програми досліджень Росії ат Європи Фонду Карнегі «За мир в усьому світі» Андерс Аслунд, презентувала свій звіт «Пропозиції Президенту — Нова хвиля реформ». Ініціатор створення комісії — помічник Генерального секретаря ООН і заступник адміністратора Програми розвитку ООН (ПРООН) Кальман Міжей.
Україні запропоновано п’ять блоків пріоритетних реформ. Фундаментальною проблемою країни експерти назвали те, що держава «править» своїми громадянами, а не надає їм послуги. Звідси висновок: ці відносини повинні змінитися. Громадянам треба забезпечити гідний рівень життя, що забезпечувало б суспільству гарантовані стабільність і безпеку. Для цього необхідно покращити систему оподаткування й законодавчу базу фінансової системи. Треба провести чітку розмежувальну лінію між державою та приватними підприємствами, що забезпечить повну гарантію прав власності і перешкоджатиме виникненню корупції. Для цього суспільству необхідна незалежна та компетентна судова система. Інтеграцію в світову економічну систему та в Європейське співтовариство забезпечить якнайшвидше приєднання до Світової організації торгівлі.
Квінтесенція звіту міститься в дванадцяти коротких рекомендаціях, які варто навести повністю. Провести адміністративну та судову реформи. Розпочати реформу адміністративно-територіального устрою, посиливши найнижчкі рівні державного управління, децентралізувавши повноваження та фінансування від центрального уряду до регіональних і місцевих органів влади. Впровадити систему обов’язкового медичного страхування та багаторівневий підхід до фінансування медицини, заснований на страхуванні та конкуренції. Прийняти ліберальний Податковий кодекс, що зменшить кількість податків, податкові ставки, розширить перелік соціальних пільг з оподаткування та децентралізує збір податків. Скоротити обсяг державних витрат, зокрема субсидії підприємствам, що гальмують структурні реформи, витрати соціальної сфери спрямувати на скорочення бідності. Удосконалити корпоративне законодавство, ухваливши закон про акціонерні товариства й усунувши протиріччя між Цивільним і Господарським кодексами, ліквідувавши останній. Забезпечити роботу ринку нерухомості. Ліквідувати мораторій на продаж землі сільгосппризначення. Створити рівні умови для бізнесу, усунувши субсидії та дискримінацію в регуляторній політиці, заборонити втручання держави в діяльність підприємств... У 2005 році приєднатися до СОТ, а також наповнити реальним змістом Європейський вибір, впровадивши європейські стандарти у сфері законодавства й узгодивши з ЄС початковий План дій, який у перспективі приведе до укладення угоди про вільну торгівлю та зробить перспективу вступу до ЄС реальною.
Комісія розробила не лише перелік пропонованих Президенту заходів, а й дала обгрунтування тому, чому саме їх вибрано, а також окреслила, як їх треба здійснювати. «В ідеалі, — зазначається у звіті, — ми хотіли надати наступній адміністрації конкретну програму дій, яку треба реалізувати в найближчій перспективі». При цьому автори звіту виступають із позицій, які, як сказав у ході презентації один із промовців, у дні помаранчевої революції просто витали в повітрі. На думку «Блакитної стрічки», українці бажають мати демократичну державу. Вони вірять у необхідність верховенства права та ринкової економіки, що базується на приватній власності. Водночас вони хочуть, щоб така економіка мала потужну соціальну орієнтацію, що забезпечує кожному громадянинові якісну систему освіти, високий рівень охорони здоров’я, а також викорінювала бідність. Українці, на думку членів комісії, вірять у відкритий світ без обмежень для пересування людей, ідей і товарів. Провідні політичні сили країни позначили ці й інші цінності терміном «Європейський вибір». Європа — це той амбіційний показник, із яким Україна порівнює свої досягнення, причому не лише в економічній сфері. Ще важливіше, що вона слугує орієнтиром у сферах демократії, якості державного управління та верховенства права.
Відповідаючи в кулуарах конференції на запитання про те, чого б автори звіту не рекомендували робити новому Президенту країни та новій опозиції, Олександр Пасхавер сказав «Дню»:
— Як соціальні, так і економічні процеси дуже інерційні. Тому революційні кроки треба робити дуже обережно. Їх можна планувати, але з тим, щоб їхня траєкторія була поступовою та довгостроковою. Не можна діяти за приказкою «ламати — не будувати». І новій опозиції, і новій владі треба стратегічно мислити та застосовувати свою стратегію, нічого не руйнуючи «до основи, а потім...». Тому що від різких кроків, як правило, більше шкоди, ніж користі. А якщо окремо говорити про владу, то в суспільстві нагромадилося багато проблем зі стилем взаємовідносин держави та людини, який можна описати словом «зневага». Я сподіваюся, що нова влада цей стиль змінить. Ми знаємо, як важко нашому громадянинові у відносинах з державою. І це навіть лежить у підсвідомості. Оновлення стилю категорично змінить і ставлення громадян до держави, до її реформування. Ось сьогодні на конференції наводили дані про те, що громадяни не довіряють реформам, цілій низці реформ. Чому? Та виключно тому, що їх проведено на низькому рівні якості, в стилі зневаги до громадян. Нам не треба відмовлятися від цих реформ. Відмовитися слід від непридатного стилю їхнього проведення. Оце потрібно порадити владі.
А ось опозиції треба бути жорсткою та постійно виконувати свою провокаційну функцію — функцію контролю за владою. Чим жорсткіший контроль, тим він дієвіший, тим краще нам усім. А влада (як це зробити, я не знаю) повинна усвідомлювати корисність такого негативного ставлення до своїх дій. Закон про опозицію повинен бути першим із прийнятих після приходу нової влади. І вона повинна кожним своїм кроком переконувати населення в тому, що вона справді демократична та не просто усвідомлює необхідність опозиції, а й те, що без неї ця влада є неефективною. Я б сказав, що ефективної влади взагалі не буває, якщо вона неконтрольована. У цьому плані можна обговорити й виголошені зараз пропозиції про люстрацію. Якби це пропонувалося в 1991 році, я б не заперечував і навіть вітав. Це добре, коли міняється суспільний устрій — при відході від соціалізму до демократичного ринкового господарства. Але люстрація — це ще й цілковите заперечення попередньої влади. Як економіст я не можу цього вітати в цій конкретній ситуації. Можна говорити про недоліки цієї влади, про те, що вона обрала неправильну тактику, мала поганий стиль відносин із населенням, але це не зміна суспільного устрою. Тому люстрація, в цьому значенні, принесе більше шкоди, ніж користі.
