Сьогодні став модним вислів «громадянське суспільство», однак коли йдеться про третій сектор в Україні, важко однозначно визначити його «місце у просторі». Пам’ятаю, повернувся із-за кордону мій знайомий — керівник громадської організації, яка захищає інтереси інвалідів. Під час своєї поїздки до США побачив, як насправді може працювати третій сектор. Бачив, яку матеріальну базу мають тамтешні громадські організації, які кампанії громадянського представництва вони проводять. І головне — з ними там рахуються! Йому ж після поїздки, яка багато на що відкрила очі, знову довелося повертатися в непросту реальність. І знову оббивати пороги кабінетів, щоб вирішити бодай елементарне питання з приміщенням для організації. Це той випадок, коли, знаєте, наче всі чиновники й погоджуються, не відмовляють, а справа не рухається з місця.
Інша моя знайома, яка теж працює в громадському секторі, побувала в Польщі. Показувала знімки привабливого особнячка, який належить місцевій недержавній організації, розповідала про співпрацю НДО з органами місцевого самоврядування. І знову впадав у очі контраст, чомусь знову не на нашу користь. Скажімо, щодо можливості залучати кошти з бюджету. «Співпраця з НДО — явище, звичне для польської влади. І такі програми, як профілактика алкоголізму та боротьба з ним, спортивне виховання молоді та інші, влада делегує громадським організаціям, виділяючи кошти з міського бюджету».
А в нас? «Сьогодні у нас в області ніде кошти з місцевих бюджетів під проекти громадських організацій фактично не виділяються, — говорить президент Сумського обласного благодійного фонду «Благовіст» Микола Маркевич. — Хоча необхідна законодавча база для цього існує. Зокрема, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає створення на місцях положень з конкурсного фінансування соціальних проектів, авторами яких є громадські організації. Для молодіжних організацій діють також інші нормативні акти, які дозволяють здійснювати фінансування з місцевого бюджету. Однак конкретних положень, які б регулювали принципи й механізми цього фінансування, не розроблено. Саме відпрацювання необхідного механізму їхнього створення, за словами керівника молодіжних проектів фонду «Благовіст» Віктора Бобиренка, відкриє перед громадськими організаціями можливості для отримання коштів з місцевого бюджету, дозволить їм впливати на процес формування та прийняття рішень на рівні громад. Сприяти цьому покликаний проект під назвою «Нові механізми фінансування організацій громадянського суспільства на благо громади», реалізує який фонд «Благовіст».
Позитивний, хоча ще й невеликий, досвід у цьому відношенні вже є. Ще у 1999 році партнери — Сумський обласний комітет молодіжних організацій та СОБФ «Благовіст» домоглися окремого рядка в обласному бюджеті «На фінансування молодіжних програм та проектів молодіжних організацій». З того часу з обласного бюджету через управління у справах сім’ї та молоді фінансуються проекти молодіжних організацій. Однак — тільки з обласного, міста ж залишаються осторонь. Скажімо, бюджет міста Суми на реалізацію молодіжної політики передбачає нинішнього року 87 тисяч гривень. Але вони витрачаються переважно на розважальні заходи, які здійснюють на тендерній основі приватні підприємці. На думку Віктора Бобиренка, відбувається так тому, що не налагоджено альтернативного механізму фінансування, а органи місцевого самоврядування не мають відповідних знань або бажання, щоб працювати по-іншому.
Отож проект «Нові механізми фінансування організацій громадянського суспільства на благо громади» має на меті заповнити цю прогалину: показати громадським організаціям нові можливості в залученні коштів, а органам місцевого самоврядування — безпосередньо допомогти в розробці положень, які регулюватимуть цей процес. Проект здійснюється на Сумщині в межах програми «Мережа громадянської дії в Україні» (UKEN), за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку та охоплює три райцентри: Охтирку, Глухів, Лебедин. Для місцевих громадських організацій це можливість багато чого навчитися. Зокрема — як, власне, розробляти проекти на здобуття фінансування.
«Ми тепер розуміємо, скільки можливостей нами втрачено, — ділиться голова глухівської молодіжної громадської організації «Мужність» Олег Лата. — Адже ми могли б отримувати, скажімо, грантові кошти від донорських організацій для здійснення багатьох проектів, корисних для громади. Проте ми поняття не мали, як насправді пишуться проекти, якою є процедура отримання грантів. Чули тільки краєм вуха, що це можливо...»
Ідей було багато, та не так легко їх реалізувати. Бракує знань і досвіду у сфері залучення коштів. Скажімо, хотіли у партнерстві з іншими громадськими організаціями обладнати на базі місцевої лікарні сучасний оздоровчий центр: «Щоб і наші люди могли на місці оздоровитися, відпочити, покупатися в басейні!» Провели величезну підготовчу роботу, прорахували витрати, продумали складний механізм, який передбачав активну участь місцевих господарств у підтримці закладу: «Аж до того, як сільгосппідприємства постачають продукцію, куди вона реалізується, щоб були кошти на функціонування центру...» Але звести все це докупи, довести до завершення як проект, який можуть фінансово підтримати грантодавці, знову завадив брак досвіду, брак знань.
Отож, поряд із відсутністю самого механізму надання коштів з місцевих бюджетів на підтримку соціальних проектів недержавних організацій існує ще одна досить серйозна проблема: НДО, принаймні у сільській місцевості, потребують, аби їх навчили грамотно розробляти ці проекти. Нові можливості, які відкриються там, де хоча б частково вдасться вирішити згадані проблеми, мають справді сприяти розвитку в Україні громадянського суспільства. Це в ідеалі. Втім, на пропозицію співпрацювати в межах проекту «Нові механізми фінансування організацій громадянського суспільства» мерії Глухова, Охтирки та Лебедина відгукнулися. Так, Лебединською міською радою вже прийнято положення про конкурс соціальних програм і проектів, які будуть фінансуватися з міського бюджету. Наскільки плідною буде подальша співпраця, залежить і від самих НДО. Під лежачий камінь, як кажуть, вода не тече. Одна справа, коли громадські організації хочуть працювати, але їм бракує потрібних знань і навичок. Інша річ — коли немає й особливого бажання. Принаймні мені важко зрозуміти ситуацію, коли до райцентру приїздять фахівці, аби провести безкоштовний тренінг для НДО: чи щодо написання проекту, чи проведення кампаній громадянського представництва, а бажаючих його пройти — одиниці. Що ж тут дивуватися, коли і влада продовжує сприймати третій сектор як щось далеко не першорядне й навіть не другорядне, а потуги НДО — як забавку, не варту особливої уваги. У великих містах, щоправда, вистачає успішних історій, якими можуть похвалитися недержавні організації. Проте коли йдеться про провінцію, поки що вони є швидше винятком із правила, ніж правилом.
