Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Згадуючи великого обманщика

30 жовтня, 2004 - 00:00

Почну з того, що недавно по телебаченню один журналіст вельми відверто розповідав, як він свого часу займався телекілерством і «мочив» одного з кандидатів у президенти. Зарозуміло пишаючись своїми колишніми телевізійними успіхами, він раптом видав: «Чим нахабніша брехня, тим легше в неї повірити».

Я думав, що він скаже і про автора афоризму. Але журналіст утримався, і тоді я зрозумів, що просто зобов’язаний написати про цього автора.

Його ім’я було Пауль Йозеф Геббельс. Саме цього маленького чоловічка, заввишки лише 154 сантиметри, з викривленою ступнею і надто довгим носом, вважають одним із найвидатніших творців системи політичної маніпуляції. Він високо оцінив можливості засобів масової інформації (особливо радіо й кіно), які він контролював за допомогою створеного вперше в історії міністерства пропаганди. Це Геббельс винайшов принцип розмаху й концентрації, згідно з яким заздалегідь відібрані гасла мали насаджуватися у свідомість населення послідовно й методично, принцип простоти, що випливає з того, що масова свідомість найбільшою мірою відкрита примітивним постулатам, які звільнені від нюансів і не потребують аргументації, та деякі інші. Це геббельсівська «політтехнологія» робила з убивць і кримінальних злочинців «захисників нації», нацьковувала сильних на слабких, руйнувала нормальні моральні принципи в суспільстві.

Звідки ж узявся цей майстер пропаганди? Він народився 29 жовтня 1897 року народився в містечку Рейдт на березі Рейну, походив з родини з малими статками, мріяв послужити своїй вітчизні під час 1-ї світової війни, але у призовній комісії з нього лише покепкували.

Геббельс вивчав історію, літературу й германістику в шести німецьких університетах. Студенти з багатих сімей знущалися над кульгавим юнаком, він платив їм презирством.

Фізично неповноцінний молодий ідеаліст та інтелектуал, озлоблений постійними уколами самолюбства, Геббельс 1922 року захистив докторську дисертацію з історії романтичної драми. П’єси Геббельса «Іуда Іскаріот» і «Мандрівник» відкинули театри, його статті не публікували. Найбільший акт самовираження Геббельса — роман «Міхаель, або Німецька доля на сторіночках щоденника» — видали лише за підтримки нацистської партії.

У 1924-му він приєднався до лівого крила Націонал-соціалістської робітничої партії Німеччини (НСДАП) і навіть вимагав виключити з партії Адольфа Гітлера. Але останній зумів роздивитися в докторі Геббельсі потрібні йому якості: він був значно розумнішим, інтелігентнішим за інших нацистських бонз і він був чудовим оратором. Геббельса призначили гауляйтером Берліна, його виступи збирають десятки тисяч людей у парку Люстгартен. Незабаром Гітлер призначає його рейхсляйтером НСДАП з питань пропаганди.

У січні 1933-го нацисти взяли владу в країні, в березні було створене міністерство пропаганди, в травні в усіх університетських містах Німеччини запалали багаття з книжок. Цю акцію організував Геббельс. Преса, література, мистецтво — все було підпорядковане політиці «координування». Вона використовувала навіть «пропаганду пошепки», тобто організацію чуток. Навіть на поштових штемпелях і ресторанному меню друкувалися нацистські лозунги. Але всього цього здавалося замало. Геббельс хотів розробити кодовані тексти для газет, що впливають на підсвідомість, психотронні військові марші та систему дзеркал в метро, що б діяла за принципом «25-го кадру».

Словом, це був справжній професіонал. Але закінчив він погано. Наприкінці своєї кар’єри він полюбляв повторювати, що якщо нацисти і підуть з політичної арени, то вони гучно бахнуть дверима. Сталося, звісно, не зовсім так, хоча на озброєння ці слова Геббельса взяли багато з тих політиків, хто всупереч логіці історії чіпляється за владу. Мовляв, ви нас ще оціните і пожалкуєте, що проміняли нас на тих або інших. Руйнівна і якась маніакальна логіка, неприйнятна в суспільстві, яке справді, а не на словах прагне демократії.

Але хоч як накликав Геббельс лихо на Німеччину і людство, нічого в нього не вийшло. 1 травня 1945 року Геббельс і його дружина Магда наклали на себе руки, отруївши синильною кислотою шістьох своїх дітей. Великий брехун прожив 48 років. Досить, щоб убити мільйони людей. Не тільки фізично, але перед цим морально.

Це він, як крихітка Цахес, герой однойменної новели Е. Т. А. Гофмана, підступний карлик, залишаючи німців без вибору, сказав: «Гітлер належить нам. Він зробив німецький народ тим, чим він є. Що стало б з нами, якби не було його! Благаймо Всевишнього: ми хочемо для себе того, чого ми завжди хотіли; хай залишиться він у нас таким, яким він був і яким він є завжди…»

Але Гітлер не залишився, як і Геббельс. Бо історія завжди має вибір. Його тільки треба правильно зробити.

Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук
Газета: 
Рубрика: