69 тисяч українців можуть відсвяткувати свою перемогу. Суд у Полтавській області відновив на роботі звільненого через діагноз — ВІЛ-інфікований — мешканця Нових Санжар. Як передає korrespondent.net, представники Феміди прийняли ухвалу не лише повернути колишньому водієві газети «Злагода» Олексію Волошину його посаду, але й зобов’язали роботодавця виплатити йому як компенсацію за моральну шкоду 740 доларів США. Для ВІЛ-позитивних і хворих на СНІД, яких в Україні лише за офіційними даними 69 тисяч, це дійсно шанс. У грудні цього року, як планується, Уповноважений ВР з прав людини оприлюднить спеціальну доповідь. Всі її 200 сторінок буде присвячено тому, як в Україні ставляться до ВІЛ-інфікованих і поважають їхні свободи. Показовий приклад: згідно з соціологічним дослідженням, проведеним у квiтні цього року «СНІД- фондом Схід-Захід», 50% опитаних вважають, що люди з вірусом мають бути ізольовані від суспільства. Більшість респондентів із Києва та Сімферополя (опитування проводилося в чотирьох містах — Одесі, Миколаєві, Сімферополі та Києві) сказали, що будуть з ВІЛ-інфікованими гранично ввічливими, але контактів з ними уникатимуть. Як правило, серед емоцій, які відчувають українці до позитивних, переважає страх і жалість. Лише одеські респонденти вважають, що з ВІЛ-інфікованим варто поводитися так само, як і зі здоровою людиною. За це висловилися майже 80% опитаних.
«Відчужену» статистику раз у раз підтверджують реальні випадки з життя. Наприклад, практично кожен інфікований, що перебуває в добродійній організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть із ВІЛ» (ЛЖВ), стикався, як вони твердять, «із виявом дискримінації і стигматизації». Першими в списку кривдників, як правило, вказуються лікарі та медсестри. «Як тільки я розповіла про свій статус, — розказує ВІЛ-позитивна Марина, — тут же знайшлося з десяток причин, чому допомоги в цій лікувальній установі мені отримати не вдасться. Мовляв, для хворих на СНІД є свої клініки, а тут у лікарів немає ні часу, ні необхідних медикаментів». Про те, як поводиться медперсонал на периферії, і говорити не випадає. Якщо врахувати, що, за розповідями працівників ЛЖВ, в невеликих містах до ВІЛ-інфікованих досі ставляться як до прокажених.
Анітрохи не рідше, розповідає Марина, медики забувають про один із основних етичних принципів лікаря — розголошують таємницю діагнозу. Хоча в законі чітко сказано: «Держава гарантує ВІЛ-позитивним доступність, якість, ефективність медичного огляду, в тому числі анонімного. Зазначено там ще й те, що про статус медперсонал попереджати зовсім не обов’язково. Проте самі лікарі вважають цю статтю дискримінаційною вже щодо них самих. На думку професора, член-кореспондента АМНУ Віталія Цимбалюка, у такій ситуації хірургу досить легко заразитися ВІЛ під час операції.
Так чи інакше, але в Україні судові позови проти медпрацівників ВІЛ-інфіковані ще не вигравали. Поки що лише на розгляді одного зі столичних судів перебуває справа 36-річної жінки, чий діагноз лікарі не вважали за потрібне приховувати від громадськості. Загалом же, в ЛЖВ знають лише про два успішнi для ВІЛ-позитивнi розгляди. Один — 1998 року, коли за свої права боровся інфікований у лікарні вірусом імунодефіциту тракторист із Кіровоградської області. Другий — вищезазначена справа Олексія Волошина. Як розповідає фахівець з питань адвокації Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні Тетяна Дешко, на якомусь етапі здавалося, що судовий розгляд буде максимально затягуватися і слухання відкладатимуться, але професіоналізм юристів Всеукраїнської мережі ЛЖВ вiдіграв свою роль.
Звільнення внаслідок ВІЛ- позитивного статусу — вже повсякденність. Трапляється навіть, що керівництво дитячих садків або шкіл відмовляється прийняти до себе дітей інфікованих батьків. Причини, як правило, ніхто й не приховує. Нещодавно Мінпраці підписало зі Всесвітньою організацією праці угоду про спільний проект. Згідно з його пунктами, відтепер чиновники покликані стежити за дотриманням прав ВІЛ-інфікованих у трудових колективах, а на різних підприємствах повинні з’явитися просвітницькі осередки з питань ВІЛ/СНІД. Планується запровадити також антидискримінаційні статті до трудового законодавства. Наприклад, на роботодавця, що відмовився прийняти на роботу ВІЛ-позитивного, останній має всі підстави протягом місяця подати до суду. Офіційно протизаконним планують визнати і звільнення ВІЛ-інфікованого працівника. Але поки що, як відомо, Трудовий кодекс в Україні не прийнято, відповідно «не працюють» і його прогресивні норми. А як твердять експерти, підприємств, які обзавелися просвітницькими осередками, — все ще одиниці.
До речі, відсутність в українців належних знань про хвороби і вважається причиною неадекватного ставлення до ВІЛ- позитивних. Наприклад, як показало дослідження, 80% жінок погодилися з тим, що купувати продукти у людини з ВІЛ неприпустимо. Не можуть, на їхню думку, інфіковані і працювати в школі. Однак дефіцит інформації про те, як передається вірус, виглядає щонайменше дивно. З урахуванням того, що довідник організацій, які працюють у сфері профілактики ВІЛ/СНІД, щорічно товстішає, і левова їх частка покликана займатися саме лікнепом.
Експерти, щоправда, запевняють, що результати все ж таки є. Як раніше зазначала «Дневі» керівник Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом Алла Щербинська, відсоток тих, хто засвоїв той факт, що ВІЛ не передається повітряно-крапельним шляхом, і що діагноз не означає миттєву смерть, збільшується. До того ж, на її думку, виробництво в країні антиретровірусних препаратів (його планують налагодити найближчим часом) зробить їх більш доступним. Це, своєю чергою, дозволить ВІЛ-позитивним залишатися повноцінними й працездатними членами суспільства. Сьогодні ж із чотирьох тисяч осіб (лише за офіційними даними), які потребують терапії, її може отримати лише тисяча.
