Якщо ви знаєте про якісь попередні непорозуміння керівника або власника компанії iз законом чи партнерами, то чи означає це однозначно, що з цією фірмою в жодному разі не можна мати справи? Не поспішатимемо з відповіддю. Утім, аналіз фінансового становища фірми не буде зайвим навіть тодi, якщо нею керують найчесніші люди, які ні в чому і ніколи не заплямували себе.
Відношення власного капіталу до підсумку балансу відображає фінансову незалежність фірми від зовнішніх джерел фінансування. Чим співвідношення вище, тим краще фінансове становище. Бажано, щоб воно становило понад 50%.
Відношення загальної заборгованості до власного капіталу, як і попередній показник, відображає співвідношення зовнішніх і власних джерел фінансування. Заборгованість не повинна перевищувати власний капітал, але оскільки деякі види короткострокової заборгованості є своєрідним безвідсотковим кредитом (заборгованість із зарплати, відстрочені та майбутні податки, майбутні платежі тощо), то для уточнення необхідно проаналізувати її структуру.
Відношення власного капіталу до реального основного капіталу показує, в якій мірі вкладення капіталу в основні фонди відбувається за рахунок внутрішніх джерел. Якщо показник менший за одиницю, то частина основних фондів фінансується з позикових коштів, що призводить до збільшення витрат при виплаті відсотків. Якщо розмір виплачуваних відсотків вищий за середню норму прибутку, отримуваного фірмою, отже, вона працює збитково. Це має насторожувати.
Загальноприйнятими показниками рівня платоспроможності є: коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття та загальний коефіцієнт покриття. Їх виводять унаслідок розподілу окремих елементів балансу або всієї суми обігових активів підприємства на величину короткострокової заборгованості. Здійснивши такі розрахунки, можна оцінити, яка частина цієї заборгованості може бути погашена грошовими коштами та короткостроковими грошовими вкладеннями й у скільки разів обігові активи перевищують короткострокові борги підприємства. У разі, якщо загальний коефіцієнт покриття не дотягає до одиниці, підприємство не має можливості розплатитися з кредитором, використовуючи лише обігові кошти, і йому доведеться або знову залучати кошти ззовнi, або продавати власні необігові активи.
Деякі виробники з метою зменшення вартості закупних запчастин, сировини, комплектуючих купують їх максимально можливими оптовими партіями, що виводить з обігу значні суми. Інші підприємства, вкладаючи великі кошти в модернізацію або розширення, забувають, що загальний розвиток, якого при цьому хочуть досягнути, вимагає ще й вкладень у просування готового товару на ринку, в налагодження системи його збуту. В результаті потужність підприємства як виробника зростає, а його можливості реалізувати свою продукцію залишаються недостатніми. Щоб не затоваритися, підприємство вимушене йти на зниження цін і відстрочку платежів. І це вже небезпечно.
На жаль, вищезазначені спрощені розрахунки мають сенс лише в хоч трохи логічній економіці та стабільній обстановці. Це мов ідеал, до якого треба прагнути. Але загальною проблемою українських підприємств є нестабільність величини, якості та структури обігових активів, неможливість довгострокового фінансового планування, відсутність надійних об’єктів вкладень. Ці проблеми, в сукупності з відсутністю достатніх обігових коштів, високою часткою дебіторської заборгованості та непомірною ціною банківських кредитів, спотворюють підсумки класичного розрахунку платоспроможності.
Єдиним реальним показником залишається загальний коефіцієнт покриття: зіставлення сумарного розміру всіх обігових активів із сумарним розміром короткострокових боргів, тобто без вичленення окремих складових із загальної структури обігових активів. Цифрове вираження такого коефіцієнта може лежати в досить широкому діапазоні значень. Він може дорівнювати 1, а може — й 10, але це аж ніяк не означає, що одне підприємство надійніше за інше вдесятеро. Достатність цього коефіцієнта буде різною і залежить від кількох чинників. Наприклад, якщо для діяльності підприємства потрібно більше матеріальних коштів, ніж ті, які воно має у своєму розпорядженні, це також впливає на його платоспроможність.
Дебіторська заборгованість належить до активів, але навряд чи висока її частка в балансі підприємства вас обрадує. Ще гірше, коли в цій частці висока та її частина, яка належить до сумнівної та безнадійної.
Спробуймо на прикладі розібратися в платоспроможності двох підприємств, А і Б (див. таблицю, дані в тис. грн.) .
Загальний фактичний коефіцієнт покриття (ЗФКП) для А: (100+200+10): 80 = 3,875. Для Б: (260+30+30): 80 = 4.
Чи можна вважати підприємство Б, в якого ЗФКП = 4, надійнішим за підприємство А, в якого ЗФКП дорівнює 3,875? Щоб правильно оцінити ці коефіцієнти з погляду достатності платоспроможності, розрахуємо нормально необхідний рівень платоспроможності, з огляду на те, що ці підприємства повинні будуть одноразово погасити борг, але не допускати в зв’язку з цим зменшення своїх матеріальних обігових коштів, тобто без збитку для нормальної роботи. Нормально необхідний рівень платоспроможності (ННРП) для А: (100+80): 80 = 2,25. Для Б: (260+80): 80 = 4,25.
А Б
Матеріальні обігові кошти 100 260
Дебіторська заборгованість 200 30
Грошові кошти і короткострокові
фінансові вкладення 10 30
Короткострокова заборгованість 80 80
Тепер необхідно порівняти співвідношення ЗФКП і ННРП. У підприємства А фактичне покриття (коеф. ЗФКП) більше, ніж нормальне необхідне покриття (коеф. ННРП): 3,875 > 2,25. А в підприємства Б, навпаки, фактичне покриття менше, ніж нормально необхідне: 4,0 < 4,25. Таким чином, попри те, що фактичний рівень покриття у підприємства Б більший (4 проти 3,875), воно неплатоспроможне, оскільки для його структури обігових активів потрібен ще вищий (ніж 4) фактичний коефіцієнт покриття.
