«Знаєш, що ми мали до війни? Ми були не гіршими від Америки. Бачиш, що ми маємо зараз? Ми бідні, нас ніде не пускають без віз, у нас процвітає корупція, ми маємо поганих політиків і погану політику — при тому, що наша країна прекрасна й багата», — каже Селім, сараєвський таксист. Він не скаржиться на життя. Він вважає, що живе краще, ніж раніше — в нього власне таксі, невелике підприємство з найманими робітниками. Він незадоволений тим, що війна взагалі була, що вона не лише розвела людей, але й отруїла їх. Селім воював, бо інакше було неможливо — і не переконаний, що більше воєн у Боснії і Герцеговині не буде. Він не хоче воювати, але й не хоче жити в повоєнному стані. Самір iз Сараєва також пройшов війну з її безглуздою жорстокістю. Він не уявляв собі до війни, що може це побачити. Так само після війни він не уявляв собі, що серед його найближчих друзів будуть і серби, й хорвати. Він воював за своє бачення своєї країни — і знає, що по той бік фронту також воювали за Боснію, але іншу. Він вважає, що всі війни — виключно через гроші. «Чим би займалася ООН, якби не було війни?» — риторично запитує Самір. Метою балканської війни — й у цьому він не єдиний — на його думку, було не допустити, щоб люди жили спільно. «Хто виграв від цієї війни?» — запитує Самір, і з цим риторичним запитанням він також не єдиний.
ДЕФЕКТИ «ЕТНОПОЛІТИЧНОЇ КОРЕКТНОСТІ»
Від війни програли народи. У Хорватії це добре відчувається у Вуковарі. В Боснії і Герцеговині — у Мостарі. Мальовниче старовинне невелике місто жорстко поділене й річкою Неретвою, й війною. Одна з найширших вулиць — Булевар — була лінією фронту. На ній досі повно знищених і невідновлених по війні будинків. Міст, збудований в османські часи, у середині XVI століття, знищили під час війни військові підрозділи хорватів. Зараз міст відновлено, й він знову слугує візитівкою міста. По ньому знову можна ходити з сучасної частини в старовинну турецьку, населену переважно босняками- мусульманами — ще кілька років тому, відразу після Дейтонського миру, це було неможливо. Але в місті й досі функціонують дві телефонні системи, й картка, куплена в одній частині міста, не діятиме в іншій. Місто має дві різні поштові системи, два університети, різні системи освіти. У численних кав’ярнях хорватської частини міста неможливо замовити чашечку «боснійської» кави. Іноді можна побачити зовсім сюрреалістичні картини, до яких тут давно вже звикли. Наприклад, руїни прямо над популярним кафе.
Дейтонський мир, підписаний наприкінці 1995 року, як вважалося, дав поштовх створенню єдиної держави на нових, конфедеративних засадах. У складі Боснії і Герцеговини — два повноцінні суб’єкти, федерація, яку можна умовно назвати боснійсько/мусульмансько-хорватською, і Республіка Сербська. Кожний iз суб’єктів має свої збройні сили й поліцію, свої уряди. У керівництві загальнодержавних органів сповідується принцип повноцінного етнічного представництва — якщо керівник є етнічним босняком (мусульманином), то його заступниками мають бути і серб, і хорват і так далі. З погляду повернення до нормального життя цей принцип виглядає далеко не безсумнівним. Можливо, саме акцент на дотриманні подібної «етнополітичної коректності» призвів до того, що на місцевих виборах, що відбулися 2 жовтня, найбільшу за всю історію перемогу здобули партії, які сповідують націоналістичну ідеологію. Їхні колишні керівники часто перебувають під судом Гаазького трибуналу або в його розшуку. Це — Партія демократичної дії (захищає інтереси босняків- мусульман), Хорватський демократичний союз, Сербська демократична партія. Це — дуже небезпечно для майбутнього країни, стверджує й Самір, і журналісти з Мостара Пейо Гашпар’євич і Даріо Терзіч, і професор Сараєвського університету Бесім Спахіч. Самір вважає, що найпродуктивнішим було б узагалі повернення до однопартійної системи, де керівники різного етнічного походження були б змушені боротися за посаду, демонструючи свій професіоналізм і кваліфікацію. На думку Пейо, найкраще було б, якби у Боснії і Герцеговині від етнічного принципу формування політичних партій і представництва відбувся перехід до традиційного принципу, згідно з яким у країні була б партія консервативного спрямування та лівоцентристська партія (Боснія, за його словами, сьогодні не має жодної партії, яка б відповідала соціал-демократичним стандартам).
ПІД ВПЛИВОМ ІЛЮЗІЙ
Теза професора Спахіча — в тому, що країна перебуває під владою націоналістичних і релігійних ілюзій, від яких потрібно якнайшвидше відмовлятися. Дійсно, у повоєнній Боснії став дуже помітним вплив ісламу на всі сторони життя. До війни це було, швидше, традицією, в республіці й особливо в Сараєво до релігійних цінностей і їхнього трактування ставилися з дуже умовною повагою. Зараз духовні лідери боснійських мусульман заявляють, що іслам не має нічого спільного з агресією, що Боснія може стати унікальним прикладом європейського ісламу. Водночас дуже часто наголошується на пріоритетності відносин iз «братами по вірі» у світі. Для прикладу — Боснія не має візового режиму з країнами ісламу.
Аналогічною виглядає ситуація в Республіці Сербській, де однією з засад ідеології стало православ’я. Окрім того, сьогоднішнє населення столиці країни, Сараєва, більш як на 90 відсотків складається з босняків- мусульман. Населення Баня-Луки, столиці Республіки Сербської на 90 відсотків — сербського походження. За таких умов дуже складно говорити про розмаїття культур боснійських народів як основу їхньої реінтеграції до єдиного культурного простору та створення єдиної держави, яка б відповідала прагненням народів, що населяють країну.
У місті Мостар ці складності найбільш очевидні через те, що населення міста залишилося змішаним. Але розділеним. До сьогодні можна говорити, що на практиці існує два міста. Хорватська частина виглядає розвиненішою економічно й дещо багатшою. Босняцько-мусульманська — привабливішою для туризму. Університети міста отримують підтримку з різних країн. Лише зараз до навчальних закладів починають ходити спільно діти й молодь iз різних частин міста.
Досягти культурного поєднання важко й через те, що рани війни справді важко забути. Від неї постраждали практично всі родини. Ніхто не знає, скільки точно людей загинуло й назавжди виїхало. Перепис населення не проводився з огляду на побоювання різкої реакції суспільства на трагічну правду. Саме відкриття всієї правди, хоч би якою гіркою вона була, може привести до примирення та зближення між народами. Так вважають і мостарські журналісти (вони чимало страждали через те, що намагалися працювати без уваги до етнічного походження і журналістів, і тих, у кого беруть інтерв’ю), і Самір, і професор Спахіч. Цього поки що бояться політики всіх існуючих напрямків. Часто можна почути й застереження щодо ролі міжнародної спільноти — вона діє в країні так, як вважає за потрібне, а не так, як би це відповідало інтересам і країни, і людей, впевнена Амела, редактор радіостанції в Мостарі.
Звичайно ж, не все так погано, як часто можна почути. Життя не просто триває. Попри рани, попри взаємну недовіру, попри розчарування люди, особливо молоді, намагаються мати просто роботу, друзів, просто життя. Боснія починає відкриватися світу та намагається донести себе до навколишнього світу. Найчастіше — за допомогою саме міжнародної спільноти. У Мостарі, наприклад, діє Комітет з організації міжкультурних семінарів, початок якому дали дві французькі недержавні організації: «Інший міст» і «Герніка». Комітет, до складу якого входять молодіжні громадські організації з Мостара, проводить різні культурні імпрези, мета яких — саме спроба об’єднання зусиль. Фестивалі відбувалися й у Мостарі, й у Греноблі, їхніми учасниками була молодь із республік колишньої Югославії та з країн Західної Європи. Драган, працівник «Альтернативного інституту», що входить до складу цього комітету, родом iз Баня-Луки. Йому нецікаво, чи він сам серб, чи хорват (його батьки представляють обидва народи) і хто за етнічним походженням його друзі й колеги. Він любить свою справу в Мостарі. Драган скаржиться на неактивність людей, на те, що культура сьогодні мало їх цікавить. На його думку, Герцеговина, центром якої є Мостар, відкритіша для сприйняття цікавих подій iз інших місць, ніж його рідна Баня-Лука. Але все одно, за його словами, концерти груп iз Баня- Луки мають великий успіх у Мостарі та навпаки. Отже, така діяльність має смисл. Те, що сприйняття навколишнього світу поступово змінюється, свідчить і факт, наведений Саміром: у сербській сьогодні Баня-Луці успішно записуються та продаються диски з музикою й піснями його друга, інваліда війни, мусульманина. Якщо таких прикладів буде більше, всі ми будемо багатші — однаково вказують і професор Спахіч, і таксист Селім.
НА ШЛЯХУ ДО МУЛЬТИКУЛЬТУРНОЇ МРІЇ
На думку Спахіча, сьогодні важко говорити про розмаїття культур боснійських народів і їхнє поєднання через те, що найчастіше взагалі про жодну культуру не йдеться. Йдеться, швидше, про ілюзії. Тим не менш у місті Травнику проходять урочистості з приводу чергової річниці (не ювілейної) з дня народження нобелевського лауреата, письменника Іво Андрича (серба за походженням) за участі представників усіх боснійських народів, і керівництва сусідніх держав. «Ми, боснійці, малий народ, мали трьох нобелевських лауреатів, — каже Бесім Спахіч, — але чому ми про це забуваємо, й забуваємо, що всі вони — різні за походженням?»
Міст у Мостарі відбудовано, і на церемонію його відкриття з’їхалися всі, хто колись жив у місті. У центрі Сараєво сусідують безліч мечетей, католицька катедра і православний собор. Все відбудовано з міжнародною допомогою.
Відбірковий матч чемпіонату світу між командами Боснії і Герцеговини та Сербії і Чорногорії («матч збірних двох країн iз чотирма назвами», як сказав коментатор) став виключно футбольним матчем, а не приводом до нової війни, чого відверто побоювалися. Обидві команди закликали вболівальників уболівати тільки за футбол. Чи не вперше група вболівальників iз Баня-Луки підняла на стадіоні прапор iз боснійським гербом — досі жителі міста підкреслювали свою «сербськість». Це — теж позитивний приклад, приклад того, що мрія про мультиетнічну й мультикультурну країну, яка б сприймалася в світі, як Бельгія, не є зовсім нереальною. Треба тільки пережити рани війни, дійти до взаємного прощення (що найважче). Треба подолати економічні негаразди: в країні все ще не налагоджено виробництво, близько 40 відсотків безробітних, у пресі говориться, що Боснія та Герцеговина стала одним iз головних шляхів транзиту наркотиків. Треба визнати, що етнічне походження не є візитівкою людини. І що люди на цій чудовій землі мають набагато більше того, що їх насправді поєднує, ніж розділяє.
Проблеми Боснії і Герцеговини часто такі самі, що і в Україні, яка, на щастя, не переживала нищівної війни. Боснійський приклад мав би стати уроком для багатьох і в Києві, і в Криму, і в Донецьку, і у Львові, і в Москві. Утім, хто й коли учив уроки історії, особливо під час виборчої кампанії?..
Автор висловлює вдячність за організацію поїздки посольствам Франції та Боснії і Герцеговини в Україні
