Беслан став шоковим струсом для російської системи безпеки, поставив цю систему перед низкою завдань, реалізація яких стане, можливо, революційним ривком у розвитку і зміні суспільно-політичної ситуації в Росії. Залишається лише розставити правильно пріоритети та вірно розподілити кошти для виконання нових завдань. Саме тому необхідно виробити нову стратегічну логіку безпеки для сучасної Росії. Беслан змінив сьогоднішній російський внутрішньополітичний порядок денний і задав нові напрями для «сек’юритаризації» зовнішньополітичного порядку денного СНД.
Понад те, у світовій зовнішньополітичній кон’юнктурі мають статися ментальні перегрупування відносно кавказького вектора російської геополітики. У цьому контексті події в Беслані легітимують федеральний курс на «сек’юритарну обробку» цього регіону. Росія фактично отримала офіційну політичну підтримку в чеченській, а тепер уже в антитерористичній війні, з боку США, Франції та Німеччини. Так, наприклад, російські заяви про виправданість і можливість завдання превентивних ударів, в тому числі за кордоном, по базах терористів і місцях їх тимчасових стоянок отримали позитивну реакцію міністра оборони США Дональда Рамсфельда, який у свою чергу підтримав заяви російського керівництва про те, що для захисту від можливих терористичних нападів армія країни може завдати ударiв по цілях поза російською територією.
На запитання «що потрібно терористам?» стосовно причин і цілей теракту в Беслані сьогодні з’являється безліч відповідей і припущень. Однозначно вказують як одну зі складових цієї причини на нещодавно проведені вибори в Чечні і прихід до влади кремлівського кандидата — Алханова. Це і спроба провокування міжетнічного осетино- інгушського конфлікту. Це демонстрація того, що федеральна влада втратила контроль над ситуацією безпеки. А також відробляння бойовиками фінансових коштів замовників. Варіант із вимогами бойовиків незалежності Чечні виглядає менш переконливим, хоча й має яскраве емоційне забарвлення. Але одне з основних завдань, поставлених перед організаторами теракту, — привернути і шокувати суспільну увагу, — виконане.
Російське керівництво після трагічних подій у Беслані має вибір із двох альтернативних реакцій. Перша — це різка і контрастна зміна системи балансу сил «держава — громадянське суспільство» у бік розширення повноважень силових і контролюючих безпеку структур. Але це може означати початок проведення принципово нового російського внутрішньополітичного курсу з високими ризиками створення «поліцейської держави». Другий шлях — це шлях переусвідомлення внутрішньої логіки сучасних машин терору і зовнішньої тенденції терористичних практик, що стає глобальною.
СВОБОДИ ЧИ БЕЗПЕКА?
Попри те, що Захід загалом ще зберігає інерцію критики стосовно чеченської проблеми, глобальна кон’юнктура стає контркритикою у відповідь на адресу цієї західної позиції. Оскільки проблема чеченського тероризму в Росії — це вже не просто певний витік зла з аномальної проблемної зони на пострадянському просторі на кшталт Придністров’я чи Карабаху. І це також не перетрушування постсоціалістичної системи на Балканах, зокрема в Югославії. Великомасштабні або навіть просто масштабні жертви серед мирного населення в умовно мирний час — це своєрідна «чорна мітка» усього сучасного світу, його підкреслений чорним маркером ризиковий, хиткий і ненадійний контекст. Він здатен поширитися сьогодні на найрізноманітніші державно-політичні зразки. Трагедія 11 вересня, іспанська трагедія, вибухи в Москві, Будьоннівську, у Стамбулі або газова атака в токійському метро — все це створює загальне поле сучасних ризиків і небезпек, які не мають особливого національного забарвлення, а набули нової універсальної властивості бути транснаціональною катастрофою.
Парадокс у тому, що держави, які не перебувають формально у стані війни, часто змушені вести воєнні дії або хоча б формально брати участь в їх сприянні, бути у стані бойової готовності найвищого рівня. Але й це не дає шуканого розв’язання проблеми терористичної загрози. Крім того, що терор несе людські жертви, він боляче б’є по економіці, змушуючи перерозподіляти кошти в несподівано нових напрямах. Америка не передбачала, що надовго «загрузне» в Іраку, а Росія змушена пристосуватися до чеченської нестабільності та «чеченізувати» свою національну ідентичність. Незважаючи на звернення Путіна до росіян, а точніше, на його контекст, що розкриває сенс появи певного нового ворога, якого слід знешкодити, російська реальність сьогодні пристосовується до ризикового «кавказько-чеченського чинника», щонайменше, допоки цей чинник є актуальним.
Ще один важливий момент у сучасному тлумаченні терору — це схильність тієї або іншої політичної системи до терористичного розв’язання її «гордієвих вузлів». На прикладі Сполучених Штатів можна спостерігати, як теракти 11.09.2001 провокували, по суті, воєнну операцію в Іраку з ліквідації саддамівського режиму-ізгоя. Теракт в Іспанії прискорив процес виведення іспанського контингенту з Іраку. А бесланські події значною мірою надають динаміку процесу створення в Росії інституту моніторингу суспільства з боку спецслужб. Хоч би як там було, але факт здійснення теракту максимально задіяний у превентивній випереджальній контрполітиці. Крім того, у зовнішньополітичному аспекті в Росії розв’язуються руки в інтенсифікації нового ривка для закріплення в кавказькому регіоні. Вихід Грузії зі сфери російського зовнішньополітичного домінування може означати утворення пролому на цій ділянці російської безпеки. Закласти цей пролом багато в чому дозволять події в Беслані.
Про Північну Осетію в ракурсі трагічних подій можна говорити як про буферну зону, яку можуть використати як транзитний майданчик для перекидання на російську територію несистемних озброєних угруповань, укомплектованих професійними найманцями. Можна пригадати, що Росія вже неодноразово зверталася до грузинського керівництва з проханням контролювати та покласти край можливому пересуванню несистемних сил через грузинську територію. І сьогодні, у зв’язку з грузинською воєнною нестабільністю в Південній Осетії, Північна Осетія стає ризиковою російською зоною, метастазом чеченської проблеми. Силовий контроль над цією зоною буде превентивною технологією контролю й ліквідації можливого несистемного перекидання сил. Тому для самих чеченських бойовиків цей теракт є швидше стратегічною помилкою їхніх координаторів, ніж тактичним ударом по російській системі.
Тут і виходить на перший план альтернативна реакція у вигляді преференцій правоохоронним органам й органам безпеки в інформаційному та повноважному контексті не тільки над передбачуваним ворогом, а й у сфері самих державних і суспільних інститутів. Страх вияву образу ворога повертає в інтелектуальний обіг Гоббса — його Левіафана як надструктури безпеки, загальної сек’юритарної держави, що будується на логіці антитерору та антилогіці ліберальних свобод. Фокусування уваги на невидимому ворогові може узаконити відмову від частини свобод, делегувати їх системі, щоб та у свою чергу конвертувала їх у гарантії суспільної безпеки. В іншому разі, без цих гарантій, Система виявиться в боргу перед суспільством і скомпрометує свою компетентність. Тому в російського президента і загалом у російських стратегів сек’юритарної держави вибір не такий багатий і поріг суспільної втоми є близький.
СИСТЕМА ПРОТИ АНТИСИСТЕМИ
Глобальне розгортання політики у вигляді системної вестернізації Півдня, терористичні реакції у відповідь і зустрічні контртерористичні превентивні акції свідчать, що будується схема «ворогуючої співпраці» між системою і антисистемою, обидва елементи цієї схеми перестають бути різнорівневими і переходять на глибший рівень взаємодії. Одне з підтверджень цього — інтернет-сайти, які виступають загальним полем для інформаційних сигналів і презентацій як із боку системи, так і з боку несистемних терористичних організацій. Це може означати, що тероризм методично і свідомо, або інтуїтивно і точково, але щоразу зламує системні «коди» і грає таким чином із системою в одну гру на утримання фокуса масової свідомості.
У випадку з терактом у Беслані суспільство зіткнулося не з неорганізованою силою, основним завданням якої була б помста або вибивання задоволення своїх вимог, а з цілком завбачливо підготовленою, спланованою акцією. І присутність у складі групи терористів не лише самих чеченських бойовиків, а й найманців, свідчить про те, що подібні теракти не тільки не спонтанні, а поставлені на потік. Вони мають власного тіньового виробника і капітал підтримки. Таким чином, війна у Чечні створює нову похідну — війну з серійним тероризмом. Але це вже інша війна, що потребує інших тактичних і стратегічних підходів. Це війна не на утримання і контроль над певною територією, її дії не прив’язані до певного простору, для її ведення влади потрібна мережева, буквально всеохопна, система силових заходів щодо ліквідації сил, засобів і, головне, організаторів терористів. Питання в тому, чи готова до цього економічно, фінансово та технічно сьогодні російська силова машина? Швидше за все, не готова.
Ще одним відкритим питанням залишається місце і роль суспільства в цій антитерористичній російській війні. Як свідчать події, у простих громадян дуже мало шансів бути активними учасниками цього процесу, поки їм відводять жертовну роль. Понад те, їх поставили в ситуацію «між молотом і ковадлом». Коли, з одного боку, будь-який населений пункт може виявитися об’єктом терористичної атаки, а з іншого — методи безпечного вирішення федеральними службами подібних ситуацій ще не винайдені. Масовість жертв у Беслані це підтверджує. Тому в російського керівництва нині непростий вибір і вкрай нелегка задача. Публічні заяви на найвищому рівні про боротьбу з тероризмом, рівнозначні зобов’язанням, повинні підкріплятися ефективною практикою. В іншому разі їх легко можуть сприйняти як нездатність влади контролювати ситуацію.
Перед Путіним стоять кілька варіантів ведення превентивної війни з серійним тероризмом. Один із них — це варіант екстенсивного розгортання федеральних сил. Це означатиме вищий рівень правоохоронного контролю у країні, глибший доступ силовиків і служб безпеки фактично до всіх сфер суспільного та громадського життя. Але цей варіант, крім високої витратності, буде вкрай непопулярним. Він означатиме не тільки звуження масиву наявних громадянських прав і свобод, а й серйозно змінить політичні й економічні типи поведінки в державі. Тому для збереження влади нинішньому російському керівництву в цьому превентивному варіанті доведеться обмежитися півзаходами, не такими жорсткими і шокуючими.
Другий варіант виглядає кращим, тим більше він вписується в путінську стилістику. Це варіант мережевої внутрішньої агентури, несилового й нежорсткого контролю. Саме цей варіант дасть шукану схему безпеки, схему, яка була відпрацьована і практикувалася ще за часів радянської держбезпеки. Але сьогодні ця схема працюватиме не на утримання ідеології, а на збереження балансу в системі «держава — громадянське суспільство». Беслан засвідчив, що успадкована від СРСР механіка російської сек’юритарності не виявилася здатною дати відповідь на виклики нової антисистеми, тому час вимагає кардинальної модернізації російської безпеки.
Однак це не знімає основне питання безпеки в епоху глобалізації, в тому числі й глобального терору/антитерору: як створити безпеку не на шкоду ліберальним свободам і демократичним інститутам? Як організувати виробництво особистої та суспільної безпеки, не потрапляючи в пастку нових «машин» безпеки та сек’юритарності?
